Пігмаліон

ПАНІ ПІРС (повертається). Елізо, принесли нове вбрання, ходімо поміряти.

ЕЛІЗА. Уй-й-й! (У захваті вибігає з кімнати).

ПАНІ ПІРС (виходячи за нею). Не бігайте стрімголов по дому, дитя моє. (Зачиняє за собою двері).

ГІҐІНС. Пікеринґ, перед нами тяжка робота.

ПІКЕРИНҐ (переконано). Так, Гіґінсе, дуже тяжка.

Певно, вам цікаво, як ГІҐІНС працюватиме з ЕЛІЗОЮ. Ось один із його уроків. У кабінеті за столом сидить він, поруч нього — ПІКЕРИНҐ, навпроти — ЕЛІЗА. В новій сукні вона — мовби з картинки. В голові у неї все переплуталося від незвичної атмосфери, в якій минули сніданок та обід. Вона почувається, як пацієнт на першому прийомі в лікаря. Тим більше, що ГІҐІНС довго всидіти на місці не може й починає нервово ходити по кабінету. І якби не присутність полковника, ЕЛІЗА давно б уже втекла світ за очі, навіть назад у свою комірчину на Друрі-Лейн.

ГІҐІНС. Розкажіть мені алфавіт.

ЕЛІЗА. Тю! Я ж не дитина, шоб мене так учить!

ГІҐІНС (гримає на неї). Розказуйте алфавіт!

ПІКЕРИНҐ. Спробуйте, панно Дулітл. Згодом ви зрозумієте, навіщо це треба. В нього своя методика, робіть, як він каже.

ЕЛІЗА. Ну, добре вже. Розкажу. Як там воно: а… би… ви… ги…

ГІҐІНС (рикнувши, мов поранений лев). Замовкніть! Пікеринґ, ви тільки послухайте! І на таку освіту ми з вами даємо гроші! Це нещасне створіння дев’ять років просиділо в школі, а ми з вами платили за те, щоб її навчали мови Шекспіра й Мілтона. І ось вам результат: «а, би, ви, ги…» (До ЕЛІЗИ). Повторіть: А, Бе, Ве, Ге, Ґе…

ЕЛІЗА (мало не плаче). Так я ж і кажу: А, би, ви, ги, ги…

ГІҐІНС. Досить цього. А тепер скажіть «фіолетова фіалка».

ЕЛІЗА. Хвіолетова хвіалка.

ГІҐІНС. Притисніть нижню губу до верхніх зубів. А тепер скажіть: «Фіалка!»

ЕЛІЗА. Хв-хв-хв! Хф! Ф! Фіалка!

ПІКЕРИНҐ. Добре. Просто чудово, панно Дулітл!

ГІҐІНС. Чорт забирай! Їй це вдалося з першого разу! Ми таки зробимо з неї герцогиню! (До ЕЛІЗИ). Тільки добре собі затямте: ще хоч раз ви скажете мені «проХВесор», «мНякий» чи «не Филюйтесь», я сам, цими руками, візьму вас за коси й тричі проволочу довкола кімнати. (Наголошуючи на вимові). Проф-ф-фесор! М-й-й-акий! Не хвилюйтесь!

ЕЛІЗА (хлипаючи). Я чую, шо у вас виходе якось по-шляхецькому! А сама ше так не можу!

ГІҐІНС. Якщо ви вже відчуваєте різницю, то якого ж біса розрюмсались?! Пікеринґ, дайте їй шоколадку.

ПІКЕРИНҐ. Заспокойтеся, панно Дулітл… Не треба плакати. У вас усе так добре виходить! Учитися — зовсім не боляче. Даю слово, що не дозволю йому волокти вас за коси.

ГІҐІНС. Ну, все на сьогодні. Ідіть до пані Пірс і розкажіть їй, чого вас тут навчили. Тільки добре старайтеся! І не ковтайте «ч», коли вимовляєте «що»! Наступний урок сьогодні о пів на п’яту. Все, вільні.

ЕЛІЗА, все ще хлипаючи, мерщій вибігає з кімнати. Такі муки вона терпітиме ще не один місяць, перш ніж ми знову зустрінемося з нею під час її дебюту в товаристві лондонської еліти.

ДІЯ ТРЕТЯ

Прийомний день у помешканні ПАНІ ГІҐІНС на набережній Челсі.[15] Гостей ще немає. Усі три вікна просторої вітальні виходять на річку. Щоправда, стеля у кімнаті не така висока, яка була б у такому ж будинку давнішої забудови. Через навстіж відчинені вікна видно балкон, а на ньому — горщики з квітами. Ліворуч, якщо стояти обличчям до вікон, — камін, а праворуч, ближче до кутка, — двері. ПАНІ ГІҐІНС вихована на Морісі[16] та Берн-Джонсі,[17] і її помешкання дуже відрізняється від оселі її сина на Вімпол-стріт: тут ви не побачите ані зайвих меблів, ані купи дрібничок незрозумілого призначення. Посеред кімнати — велика канапа. Подушки й парчеве укривало на канапі, морісівські шпалери й морісівські набивні гардини на вікнах — ось і всі оздоби вітальні, але вони дібрані з таким смаком, що гріх було б захарастити їх непотребом. На стінах — кілька гарних олійних картин (у манері Берн-Джонса, а не Віслера):[18] років тридцять тому вони виставлялися в Галереї Гровнер.[19] Пейзаж лише один: це Сесіл Лоусон[20] у масштабах Рубенса. Поруч — портрет молодої ПАНІ ГІҐІНС: на ній, попри тодішню моду, один з тих чудових россеттівських костюмів, які так карикатурно копіювали невігласи, що й породили абсурдний естетизм кінця дев’ятнадцятого сторіччя.

У кутку, навскоси від дверей, за простим, проте елегантним письмовим столиком з кнопкою дзвінка під рукою сидить ПАНІ ГІҐІНС і пише листа. Тепер, коли їй за шістдесят, вона не завдає собі клопоту вдягнутися всупереч моді. За письмовим столиком, ближче до крайнього вікна, стоїть чіпендейлівський[21] стілець. З протилежного боку кімнати, поодаль від вікна, — єлизаветинське крісло з грубим різьбленням у манері Індиго Джонса.[22] Там само — рояль у гаптованому чохлі. У кутку між каміном та вікном — диванчик, обтягнутий морісівським ситцем. Наближається п’ята пополудні. Раптом з гуркотом розчиняються двері — і входить ГІҐІНС, не скидаючи капелюха.

ПАНІ ГІҐІНС (стривожено). Генрі! (З докором). Ти обіцяв не приходити в мої прийомні дні. (Схилившись, ГІҐІНС цілує матір, а вона тим часом знімає з його голови капелюх і подає йому).

ГІҐІНС. А чорт з ними! (Кидає капелюха на стіл).

ПАНІ ГІҐІНС. Зараз же йди додому. Навіщо ти прийшов?

ГІҐІНС (цілуючи матір). Я навмисне прийшов!

ПАНІ ГІҐІНС. А тепер іди. Я не жартую, Генрі. Ти відсахав усіх моїх друзів. Варто їм зустрітися з тобою, як вони перестають у мене бувати.

ГІҐІНС. Дурниці! Світські розмови у мене справді не дуже виходять, але людям до цього байдуже! (Сідає на диван).

ПАНІ ГІҐІНС. Ти так думаєш?… Світські розмови! А несвітські у тебе виходять? Справді, Генрі, тобі краще піти.

ГІҐІНС. Не можу. Я до тебе у справі. Це стосується фонетики.

ПАНІ ГІҐІНС. Ні, любий. На жаль, я неспроможна розшифрувати твої голосні. Мені приємно одержувати від тебе листівки, транскрибовані за твоєю системою. Але читати мені все одно доводиться копії, написані звичайним письмом, які ти люб’язно надсилаєш.

ГІҐІНС. Тоді вважай, що фонетика тут ні до чого.

ПАНІ ГІҐІНС. Але ж ти сам кажеш…

ГІҐІНС. Принаймні ти до фонетики стосунку не матимеш. Я тут одну дівчину підчепив.

ПАНІ ГІҐІНС. Тобто, ти хочеш сказати, що це вона тебе підчепила?

ГІҐІНС. Зовсім ні! Про кохання тут не йдеться.

ПАНІ ГІҐІНС. Дуже шкода.

ГІҐІНС. Чому?

ПАНІ ГІҐІНС. Ти ще ні разу не цікавився жінкою, молодшою за сорок п’ять. Коли ти нарешті збагнеш, що навколо так багато гарних дівчат?

ГІҐІНС. Не хочу я клопотати собі голову дівчатами. Мій ідеал — це жінка, якнайбільше схожа на тебе! Жодна дівчина ніколи не зацікавить мене всерйоз: старі смаки важко змінити. (Зненацька підхоплюється і починає ходити з кутка в куток, брязкаючи ключима й монетами у кишенях брюк). А до того ж, усі вони дурепи!

ПАНІ ГІҐІНС. А знаєш, Генрі, що б ти зробив, якби справді любив мене?

ГІҐІНС. От Господи! Ну, і що ж?! Взяв би та й одружився? Чи як, по-твоєму?

ПАНІ ГІҐІНС. Ні. Ти б, напевне, вийняв руки з кишень і перестав маячити в мене перед очима. (З жестом розпачу він скоряється і знову сідає). От, слухняний хлопчик. А тепер розкажи про цю дівчину.

15

Набережна Челсі — вулиця над Темзою, один з наймальовничіших куточків Лондона, де мешкають переважно художники й літератори, а також заможні городяни.

16

Вільям Моріс (1834–1896) — англійський архітектор, художник, декоратор, дизайнер меблів та інтер’єрів, відомий також як поет і романіст.

17

Едвард К. Берн-Джонс (1833–1898) — англійський художник-графік, учень Д. Г. Россетті, засновника течії прерафаелітів.

18

Джеймс Ебот Віслер (1834–1903) — американський художник-графік, за стилем близький до французьких імпресіоністів.

19

Галерея Гровнер — виставкова зала в Лондоні.

20

Сесіл Гордон Лоусон (1851–1892) — англійський пейзажист, переважно малював пейзажі околиць Челсі, квіти, натюрморти.

21

Чіпендейлівський стілець — назва походить від імені англійського художника, скульптора, майстра меблевої справи Томаса Чіпендейла (1718–1779).

22

Індиго Джонс (1573–1652) — англійський архітектор і декоратор, прихильник єлизаветинського стилю.