Страница 9 из 80
Закономірно. Коли починається смерть культури, настає культура смерті.
Дружина каже: «Піди купи ялинку. Хоч би перед Новим роком не читав газет!» Я кажу: «Коли інтегруєш факти, бачиш загальну картину людства». «Далося тобі це людство, — каже вона. — Тут хоч би вижити самим». Але ж якщо я не виживу, то людство й не помітить, а якщо людство не виживе, то й мені гаплик. — І взагалі, — сказав я дружині, — у Мексиці замість ялинок прикрашають кактуси.
Вона покрутила пальцем біля скроні.
Завтра Новий рік.
У штаті Флорида врятували крокодила, що застряг у дренажній трубі.
В Росії знайшли яйце динозавра.
Бенгальському тигру запломбували зуб.
У США відбувся безпрецедентний суд: якийсь чоловік покусав собаку.
На фермах Великобританії виявили коров’ячий сказ. Дим залоскотав ніздрі Європи — в Туманному Альбіоні спалюють десятки тисяч корів.
Так що не виключено, що рік Змії може піти під знаком Скаженої Корови.
Санта-Клаус їде з Лапландії.
Всім хотілося якось незвичайно зустріти Міленіум. 87-річна американка стрибнула з парашутом. Уральський пенсіонер зробив 2001 присідання. Мексиканець узяв шлюб з нареченою на кораловому рифі у Карибському морі біля острова Косумель. Лахмітник в Аллахабаді станцював з чотирма запаленими свічками у вусах. Американський ілюзіоніст Девід Блейн просидів майже три доби у крижаній брилі, звідки потрапив до шпиталю і до Книги Ґіннеса. Одеські аквалангісти зустріли Міленіум на дні моря у товаристві пропливаючих риб.
Не знаю, як на Канарах, а на острові Балі спекли довжелезного пляцка з кольорового рису. Італійці викидали старі меблі. Британці споглядали феєрверки над Темзою і слухали свій Біґ-Бен. Норвежці почастували гномиків. Австралійці засмагали на пляжах. Голландці стрибали у крижану воду. На Кубі поєднали Міленіум з 42-ою річницею кубинської революції. У Північній Кореї закликали співвітчизників ще трохи потерпіти в ім’я майбутнього. Хорватський президент перебув новорічну ніч з бездомними у церкві святого Франциска в Загребі. У Японії дзвін ударив 108 разів, за кількістю людських гріхів, зазначених у буддизмі, з кожним ударом відпускаючи по гріху. В Нью-Йорку з найвищого хмарочоса спустився символ земної кулі — гігантський кришталевий глобус. У Парижі в Центрі сучасного мистецтва майже тисяча барабанників зі всієї Європи відбивали секунди, що залишалися до Нового Тисячоліття.
Деякі наші співвітчизники увійшли в XXI століття при свічках.
Зате столиця сяяла й мерехтіла, гейби коштовний діамант на грудах нації. Наймобільніші з киян віддали перевагу масовим дійствам, зустрічали Міленіум на Майдані, у новорічній феєрії Моста Тисячоліть.
Склад моєї сім’ї не схиляв до фантазійних проектів. Ми зустріли нове століття у себе вдома. Потім вийшли на гору біля Андріївської церкви. Може, на тому місці, де колись Андрій Первозванний встановив свій апостольський хрест, ми стояли, як душі над панорамою міста, нас пронизував вітер і відчуття свободи. Центр був увесь перед нами, головна ялинка держави пливла, мов сяюча щогла. Вирував Майдан Незалежності, фонтанував шампанським, — люди урочисто й радісно переходили у нове століття. Я обняв дружину за плечі, цілував прохолодні губи, потім теж відкоркував шампанське, і ми випили з усіма, і водночас наодинці самі з собою.
Теща вже спада, і малий спав, ми увійшли навшпиньки — у нас було відчуття, що ми входимо у новий вимір Історії. Але вранці прорвало воду, я таки мусив викликати сантехніка, сантехнік перепився і не прийшов, я перекрив крани, приніс воду з бювету, вода тхнула сірководнем, і теща варила обід, затуляючи носа. Інтернет не працював, бо провайдери теж розслабились. До того ж зникла електрика, дружина раділа, що якийсь час я не читатиму газет. Але на кухні бубонів репродуктор. Ті ж самі голоси, той самий «касетний скандал», ті ж дебільні ситуації у верхніх ешелонах влади. Я тільки не знаю, чому це зветься політикою. Політика, строго з грецької, це мистецтво керувати державою. Натомість тільки й чуєш: «політика — це мистецтво компромісів», «політика — це брудна справа», «бардак», «дерибан» і т. д.
По-моєму, тут уже потрібні не політологи, а політпатологи.
Новорічна ніч проминула без інцидентів. Хтось потрапив у витверезник, когось поранило петардою. В одному з кафедральних соборів розпиляли замки і вкрали ікону. В якійсь кав’ярні підлітки потрощили меблі. В Одесі на Дерибасівській побилися шість фотографів, не поділивши сфери впливу.
Усі всім щось дарували. Дружина знайшла під ялинкою подарунок від мене, який сама ж і купила, сказала: «Дякую», кинувши на мене сумний іронічний погляд. Я отримав нову краватку, теща традиційно — хустину, яку тут же оптимістично й схвалила: — Добра буде на смерть.
Малому я подарував глобус. Не все ж комп’ютерні ігри. Я подарував йому невеличкий блакитно-зелений глобус, такий був у мене в дитинстві. Хай покрутить, поторкає материки й океани. Але він сказав: — Фіґня. Купи пістолет.
Борьці батько подарував японську магнітолу, а його мамі новесеньку сріблясту «Хонду», — бізнесмени вміють балувати своїх дружин, не те що я, інтелектуал-одиночка в умовах дикого ринку.
Першому немовляті, що народилося в Харкові у новорічну ніч, міська влада подарувала п’ять тисяч гривень на виріст.
Дітям, потерпілим від Чорнобиля, видали вітаміни.
Але найкращий подарунок отримали ветерани та інваліди війни — віднині їх ховатимуть безплатно.
В Тулі на честь Року Змії пройшов Міжнародний конкурс краси серед гадюк: 34 гадючі красуні претендували на звання міс. Перемогла королівська змія-альбінос із Каліфорнії, друге місце посіла гадюка російська чорна.
У Детройті відкрили «Капсулу часу» — послання нащадкам ще з початку минулого століття. Тепер обдумують своє послання в майбутнє. У Канзас-Сіті теж відкрили, теж обдумують. Може б, і нам звернутись у наступне століття? Що ми українці, що ми були.
На світанку нової ери вдарив новий шквал демонстрацій. Людей було навіть більше, ніж на Гала-концерті у новорічну ніч. Отже, баланс між громадянською совістю й порожнечею ще не остаточно порушений. Люди з’їжджаються звідусіль. Столиця клекоче мітингами. Дипломати дивляться з вікон посольств. Інвестори пакують валізи.
Так почався наш Рік Культури, і водночас Змії. На голубих екранах мигтить і пульсує зозулястий маркер епохи — цифра XXI. Нагадує, що ми вже в новому столітті. А більше нічого не нагадує. Ті ж самі бомжі порпаються у смітниках. Ті ж самі нардепи просторікують тією ж мовою, від якої хочеться на Канари. Так само «таращанське тіло» лежить у морзі. Ще одна експертиза, цього разу російська, ще раз остаточно підтвердила, що це таки Ґонґадзе, після чого генпрокуратура зробила заяву, що цей труп може бути біологічною дитиною Лесі Ґонґадзе. Теща як це почула, їй стало зле. Вона стара людина, а такого зроду не чула, щоб труп міг бути біологічною дитиною. «Таращанське тіло» вже хочуть віддати біологічній матері, але мати просить віддати й голову, бо християнський звичай не дозволяє ховати без голови.
Тим часом емблема цієї голови, як чорний непроявлений негатив, пропливає над колонами демонстрантів. А десь регоче диявол, тримаючи одрубану голову, мов кат на ешафоті Історії.
Мітинги й демонстрації уже щодня. Я не ходжу. Не тому, що чогось боюся чи остерігаюсь, а тому, що знаю — знову все закінчиться нічим, знову обведуть усіх круг пальця. Це не моя орбіта.
Бо коли у Празі збунтувалися телевізійники, то вони таки збунтувалися. Захищають свій інформаційний простір, проганяють нав’язану їм креатуру. І проженуть. А наші нікого не проженуть. Поклекотять і стихнуть. Нація дуже хвора, швидко втомлюється. Цій нації кров уже не вдаряє в голову, вже виступає тільки холодний піт.