Страница 31 из 133
— Я розумію це, — підхопив Рудін. — Але хіба не краще проробляти це поступово, а, головне, так, щоб не оздоблювати населення, не створювати цим небезпеки для тилу німецької армії? Ось і командир нашого партизанського загону, як тільки довідувався, що в якомусь селі вчинена жорстока розправа з населенням, негайно посилав туди своїх людей і одержував звідти і поповнення загону і продовольство. — Рудін сказав усе це, дивлячись прямо в примружені очі Мюллера, і той перший одвів погляд.
Те, що сказав цей напівнімець, заперечувати було ніяк. Про все це ставилося питання і на недавній секретній нараді в Мінську, де Мюллер був присутній.
Зомбах дивився на Рудіна із все зростаючим інтересом. Еге, в цього красивого хлопця макітра добре варить! Йому імпонувала ще й класична німецька зовнішність Рудіна. Справді, він схожий на якогось кіноартиста. Зомбаху подобалось і те, що він казав. Адже не далі як два тижні тому, коли Канаріс прилітав у «Сатурн», Зомбах сам говорив йому, що гестапо, надмірно і поспіхом стараючись, ускладнює становище в тилу німецької армії. Правда, Канаріс нібито не звернув на це ніякої уваги і відбувся жартом, що, мовляв, за дії гестапо він не відповідає…
— Або взяти питання про приватну торгівлю в зоні окупації,— вів далі Рудін. — Росіяни звикли, що приватної торгівлі нема. Ви її відновили, але не подумали, як обмежити зажерливість торговців. І що ж сталося? Людям жити важко, дістати що-небудь для нормального життя — ціла проблема. У приватників усе є, але вони деруть з обивателів три шкури. Обиватель проклинає торговців, а разом з ними й тих, хто дав їм волю. Хіба не можна прибрати до рук приватників? Можна і треба.
Зомбах і Мюллер перезирнулися. Це вже прямо дивно! Обидва вони згадали недавно одержану окупаційною владою спеціальну директиву з приводу контролю за цінами й джерелами товарів приватних комерсантів.
— Ну гаразд, — сказав Зомбах. — Ви говорите цікаві речі, але вони до нашої роботи не мають ніякого відношення. Ви уявляєте собі ясно, де ви перебуваєте?
— Безумовно. Мені все пояснили. — Рудін глянув на Андросова.
— Ну то як же ви уявляєте собі співробітництво з нами?
— Як? — звів брови Рудін і здивовано глянув на Андросова. — Я ж уже підписав зобов'язання виконувати накази німецької розвідки. Отже, я чекаю наказу, і все…
— Ми вас пошлемо як нашого агента в партизанський загін. Згодні? — запитав Мюллер, не зводячи очей з Рудіна.
— В принципі згоден, — після деяких роздумів відповів Рудін і, помовчавши, продовжував: — Однак мені здається, що при засиланні своїх агентів у партизанські загони ви іноді не враховуєте типових рис воєнного часу — підозріливості. Не можна схопити партизана, умовити його служити Німеччині і послати його туди, де він був до полону. Категорично не можна. Більш правдиво — заслати його зовсім в інший район. У нас у загоні розповідали, як ви повернули одного партизана в загін, що розташований у Задвінському лісі. Його там потрусили, він усе розказав, і його повісили на осиці біля самого шосе, та ще й прикололи до піджака напис: «Доля зрадника». У мене нема бажання йти за ним. Уже якщо це обов'язково необхідно, закиньте мене до партизанів, які далеко від мого загону, і я підберу там потрібних вам співробітників.
— Це треба обдумати, — сказав Зомбах. — Давайте поки що закінчимо. Я прошу вас, Крамер, вийти і зачекати в прийомній. А ви, Андросов, залишайтесь…
Андросов вийшов із кабінету Зомбаха через півгодини і на ходу сухо кинув Рудіну:
— Зайдіть до мене.
У своєму кабінеті Андросов, як зовсім знесилена людина, повільно опустився в крісло:
— Ну, знаєте… — пошепки сказав він.
— А що? — посміхнувся Рудін. — Усе ніби йде нормально. Чи я помиляюсь?
— Більше ніж нормально. Зомбах хотів, щоб ви зараз же почали працювати тут, в апараті, але Мюллер настояв, щоб спочатку вас відправити в партизанський загін.
— Це не страшно. Мюллер, я бачу, дуже насторожений, а він не дурень. Треба дати їм можливість мене перевірити. Ні, ні, все йде добре. Спасибі. На якому режимі мене тут триматимуть?
— Наказано поселити вас у гуртожитку при нашій школі розвідки, це на території гарнізону.
— Вихід у місто дозволяється?
— Як і всім курсантам, лише в неділю і тільки з дванадцяти до трьох.
— Не щедро, але нічого, вправлюся. Була розмова, в який загін посилають?
— Мюллер запропонував саме в той загін у Задвінському лісі, про який ви говорили.
— Чудово! А який у нас сьогодні день?
— Четвер.
— Сподіваюсь, я можу затягнути свою підготовку, щоб мати хоч одну неділю з виходом до міста?
— Звичайно.
— Тоді все в порядку…
П'ять важливих радіошифровок.
Від Бабакіна — Маркову
«Торгівля йде нормально. Зв'язку з Кравцовим і досі нема. Сьогодні було побачення з Рудіним. Далі йде переданий для вас текст: «Все в цілковитому порядку. Андросов погодився і вже зробив для мене багато. Його письмове зобов'язання залишаю в Бабакіна. В найближчий час мене закинуть у Задвінський ліс у загін, де наприкінці літа був повішений зрадник. Я мушу там завербувати агента. Це завдання для мене іспит, і, якщо я його витримаю, за всіма даними, мене візьмуть до апарату. Прошу забезпечити все необхідне для цієї операції. Привіт. Рудін». Рудін дуже поспішав, нічого до його тексту додати не можу. Зобов'язання Андросова перешлю при найближчій можливості. Привіт. Бабакін».
Від Маркова — в Москву, Старкову.
«Щойно через Бабакіна одержав першу радіограму від Рудіна. У нього все в цілковитому порядку. Андросов погодився і вже працює. Рудіна хочуть перевірити — посилають із завданням до партизанів. Забезпечую цю операцію і підключаю до неї резервіста Добриніна. Дальше просування Кравцова відбувається поки що повільно. Хоча даних про організацію у противника широкої і старанної служби радіопеленгації нема, до можливого мінімуму скорочую роботу своєї рації і буду виходити в ефір з різних місць. Переходжу на використання каналів зв'язку з участю посилкових і поштових ящиків. Привіт. Марков».
Від Маркова — товаришу Олексію.
«Найближчим часом ворожі розвідоргани закинуть свого агента в партизанський загін, що діє у Задвінському лісі. Це буде наша людина, про що треба спішно попередити лише керівництво загону. Подробиці їм пояснить сам закинутий. Операція має дуже важливе значення. З метою найкращого її забезпечення вважаю необхідним негайно перекинути в цей загін свого представника, який у даний момент перебуває в селі Стогово. Повідомте, чи можливо встановити з загоном попередній контакт. Починаючи з 20-го числа, переходимо на домовлені канали зв'язку. Радіозв'язок лише в найнеобхідніпшх випадках, але слухаємо один одного, як і до цього часу, в чотирьох поясах часу. Привіт. Марков».
Від товариша Олексія — Маркову
«Командирові загону Лещевському дано необхідні вказівки і особисто на нього покладена відповідальність за успіх вашої справи. Представник загону чекатиме вашу людину завтра з 19 до 20-ї години біля руїн Казачинської церкви, що приблизно за п'ять кілометрів на захід від Стогова. Пароль вашої людини: «Привіт «віруючому». Відповідь: «Бога боятись — не грішити». Підтвердіть вихід вашої людини завтра. Привіт. Олексій».
Із Москви — Маркову
«При першій же нагоді передайте Рудіну щирий привіт і побажання успіхів. Тримайте мене в курсі всіх його справ, навіть незначних. Знахідка Савушкіна може бути перспективною. Його зв'язок з Хорманом розвивайте і зміцнюйте. Що в Кравцова? Хазяйка і тюремний архів у Смоленську давно приготовлені, але й досі там нікого не було. Рішення щодо радіозв'язку правильне, але ми слухаємо вас як і раніше цілу добу. Враховуючи величезну важливість для нас точки Бабакіна і те, що він перебуває в місті, перенасиченому радіослужбою противника, необхідно, щоб і він використовував свою рацію лише в особливо важливих випадках, що вимагають спішності дій, і переходив на використання зв'язкових. Привіт. Старков».