Страница 68 из 76
Бенкет женихів ставав дедалі гучнішим. Настала ніч.
Евмей давно вже пішов додому. Женихи все ще не розходилися. Коли це в дверях з'явився один жебрак, відомий у всій Ітаці ненажера і п'яниця, на ймення Ір. Побачивши мандрівника в дверях, почав гнати його Ір, але Одіссей не йшов. Тоді Ір почав погрожувати йому, що поб'є його, якщо він зараз же не піде геть. Зчинилася сварка. її почув Антіной і, бажаючи дати розвагу собі і женихам, вирішив улаштувати бійку Іра з мандрівником. Переможцеві вій обіцяв дати, як нагороду, козячий смажений шлунок, а крім того, дозволити щодня приходити по милостиню. Обступили женихи Іра й Одіссея і підбивали їх помірятися силами. Одіссей погодився битись з Іром, але спершу взяв клятву з женихів, що вони не допомагатимуть Ірові. Женихи дали клятву. Тоді Одіссей зняв своє лахміття і оперезався ним. Із здивованням побачили женихи могутнє тіло Одіссея, його мускулясті руки, широкі груди й плечі. Страшенно злякався Ір, але не битися з Одіссеєм він уже не міг, бо раби схопили його, оперезали і поставили навпроти Одіссея. З страху ледве держався Ір на ногах. Поглянувши на нього, Одіссей подумав, чи вбити його ударом кулака, чи тільки збити з ніг. Вирішив Одіссей, що могутнім ударом він може збудити підозріння женихів; тому, коли Ір ударив його в плече, він і собі також ударив його по голові над самим вухом. Упав Ір додолу й закричав від болю. А Одіссей схопив його за ногу і виволік з бенкетного залу на двір, там посадовив під муром біля брами, накинув йому па плечі драну торбу й дав у руки костур. Так провчив Одіссей Іра за те, що він задумав зухвало гнати його, мандрівника, з його ж власного дому. Дуже зраділи женихи, що позбавив їх Одіссей від настирливого Іра. Вони весело поздоровляли його з перемогою, а один з них, Амфіном, підніс Одіссеєві келих з вином і побажав, щоб боги знову послали йому багатство і щастя. Амфіном був найкращим з женихів, часто удержував він їх від бешкетів і завжди захищав Телемаха. Знав це Одіссей і, бажаючи врятувати Амфінома, порадив йому покинути юрбу женихів і повернутися до батька, бо забаром повернеться Одіссей і загибель тоді загрожує всім женихам. Але не послухав Одіссейової ради Амфіном, сам ішов він назустріч своїй загибелі.
У цей час богиня Афіна Паллада спонукала Пенелопу вийти до женихів, щоб ще дужче розпалити в них бажання одружитись з нею і щоб Одіссей і Телемах ще більш оцінили її вірність і любов до них. Зараз покликала Пенелопа Евріному і наказала прикликати двох рабинь, які мали провести її в бенкетний зал до женихів. Коли Еврінома вийшла, богиня Афіна навіяла короткий сон на Пенелопу і уві сні наділила її такою красою, що вона засяяла, неначе богиня кохання Афродіта. Рабині, увійшовши, розбудили Пенелопу. Встала Пенелопа і пішла до женихів. З захопленням дивилися вони на дружину Одіссея, що ввійшла. А Пенелопа прикликала до себе Телемаха і докоряла йому за те, що дозволив він образити в своєму домі нещасного мандрівника. Покірно вислухав материн докір Телемах. Звернувся один із женихів, Еврімах, до Пенелопи й почав славити її красу. Вислухала його Пенелопа і відповіла, що немає вже більш у неї колишньої вроди, втратила вона її, відколи покинув її Одіссей; аж тоді знов вернулася б до неї врода, якби повернувся Одіссей. Докоряла вона женихам за те, що примушують вони її етапі з кимось із них до ненависного їй шлюбу і пустошать дім Одіссея своїми бенкетами. Не так було в минулі часи, тоді женихи намагались дарунками прихилити наречену і не марнували чужого майна. Але не послухали женихи докорів Пенелопи; спокійно вислухавши її, послали вони слуг своїх по багаті дари і обдарували ними Пенелопу, гадаючи схилити її до шлюбу дарунками. Мовчки прийняла Пенелопа дари і пішла з рабинями своїми до себе в покої.
Тільки-но вийшла Пенелопа, як женихи звеліли рабиням принести три великих світильники і запалити на них огонь, щоб ясніш освітити бенкетний зал. Виконали рабині наказ. А Одіссей сказав рабиням, щоб ішли вони робити своє діло, а він доглядатиме світильників. Але одна з рабинь, Меланто, почала знущатися з нього й лаяти його. Одіссей пригрозив зухвалій Меланто, що поскаржиться на неї Пепелопі. Злякалися рабині цієї погрози і, поспішаючи, пішли. А Одіссей став доглядати вогню на світильниках. Еврімах, щоб розвеселити женихів, глузуючи з Одіссея, сказав:
— Бачу я, що бог якийсь послав до нас цього мандрівника, щоб світліш було нам бенкетувати. Світло йде не від світильників, а від його лисої голови, на якій немає жодної волосинки.
Засміялись женихи, а Еврімах почав ще більше знущатися з Одіссея. Спокійно відмовив йому Одіссей:
— Велика твоя пиха, Еврімах, але ж ти уявляєш собі, що ти дужий тільки через те, що тебе оточують слабкі люди. Коли б повернувся зараз, на твою біду, Одіссей, тоді ці широкі двері відразу здалися б тобі вузькими, так поспішно кинувся б ти тікати.
Страшенно розгнівався Еврімах, схопив він лавку і з розмаху кинув її в Одіссея. Але Одіссей спритно ухилився від удару. Лавка попала в руку раба, який розносив вино, і з стогоном упав він додолу, впустивши келих. Зняли галас женихи. Вони обурювались, що почалися в них на бенкеті постійні сварки з тієї хвилини, відколи з'явився мандрівник. Але Телемах сказав, що не в цьому причина сварок; причина в тому, що всі похмеліли й час кінчати бенкет. Хоч як досадно було женихам чути такі слова Телемаха, все ж мусили вони скінчити бенкет. Наповнили вони ще раз вином свої келихи, випили і розійшлись по домівках.
Коли порозходились усі женихи, Одіссей сказав Телемахові, що тепер треба винести всю зброю з бенкетного залу. Покликав Телемах Евріклею і звелів їй замкнути всіх служниць в їх приміщенні, щоб не бачили вони, як виноситимуть зброю, яку треба прибрати, щоб не псувалася вона від диму. Виконала Евріклея наказ Телемаха. Почали виносити Телемах і Одіссей зброю, а богиня Афіна незримо світила їм, запаливши свій світильник. Здивувався Телемах, бачивши, як розливалось всюди світло від невидимого світильника, і запитав Одіссея, звідки це світло. Але Одіссей заборонив синові розпитувати; боявся він, щоб не прогнівив богиню Телемах своїми розпитуваннями. Прибравши всю зброю, Одіссей пішов до покоїв Пенелопи. Вона з нетерпінням чекала мандрівника розпитати його про Одіссея. А Телемах пішов у свої покої й спокійно заснув.
Одіcсей і Пенелопа
Коли Телемах пішов спати, до бенкетного залу прийшла із своїми рабинями Пенелопа. Рабині поставили для своєї господині крісло з слонової кості, оздоблене сріблом, біля вогнища, а самі почали прибирати з стола, де бенкетували женихи. Рабиня Меланто знову почала ганьбити Одіссея, гнати його з дому і погрожувати йому, що кине в нього гарячу головешку, якщо він не піде геть. Похмуро глянув на неї Одіссей і сказав:
— Чого ти гніваєшся на мене? Правда, я жебрак! Така вже моя доля, а був час, коли і я був багатий; але всього позбувся я з волі Зевса. Може, і ти позбудешся скоро краси, і зненавидить тебе твоя господиня. Гляди, повернеться Одіссей, і доведеться тобі відповісти за своє зухвальство! Коли ж і не повернеться він, то вдома Телемах, він знає, як поводяться рабині. Ніщо не заховається від нього!
Почула Одіссейові слова і Пенелопа. Гнівно сказала вона Меланто:
— На всіх лютуєш ти, наче пес на ланцюгу! Гляди, я знаю, як ти поводишся! Доведеться тобі заплатити головою за твою поведінку. Хіба ти не знаєш, що я сама покликала сюди цього мандрівника?
Наказала поставити Пенелопа біля вогнища крісло для Одіссея і, коли він сів біля неї, почала розпитувати його про Одіссея. Розповів їй мандрівник, ніби колись приймав він сам як гостя Одіссея на Кріті, коли той, захоплений бурею, пристав до берегів Кріту по дорозі в Трою. Заплакала Пенелопа, почувши, що бачив мандрівник двадцять років тому Одіссея. Бажаючи перевірити, чи правду говорить він, спитала його Пенелопа, як був одягнений Одіссей. Ніщо не було легше мандрівникові, як описати свій же власний одяг. З найменшими подробицями змалював він його, і повірила тоді йому Пенелопа. А мандрівник почав запевняти, що Одіссей живий, що недавно він був у країні феси-ротів, а звідти поїхав у Додону запитати там оракула Зевса.