Страница 35 из 45
Мельник підніс долоню Румцайсові під ніс, а Мелузина випустила з кишені крижану пташку, щоб та показала, куди треба дмухати. Але Румцайс мізинцем одбив пташку вбік.
— Ой, я більше не втримаю подиху! — засвистіла Мелузина.
І весь чхальний бур'ян полетів під ніс мельникові. Чхнув мельник так, що вдарило ним об підвалини, наче здоровенною довбнею. Розвалив собою каміння і вибив млинове колесо із втулок.
Потім набрала в ніс чхального бур'яну сама Мелузина. А Мелузинине чхання — це все одно, що тисяча мельникових. Відкинуло її аж до Праховських скель.
— Млина ти сам собі збавив, — сказав Румцайс мельникові. А до скель гукнув: — Якщо ти добряче забилася, то хоч осінь, може, буде цього року тиха…
А сам пішов вздовж лотоків — витягти пивовара Куле із потоку.
23. Як Румцайс викрешував Манці намисто
Якось сиділа Манка біля джерела і нишком зітхала.
Румцайс почув її і спитав:
— Чого це ти?
— Та так, пригадалось мені, як за юних літ носила я на шиї коралі, — відповіла Манка.
В розбійницькому господарстві швидше знайдеться куля для пістоля, аніж скляна намистинка. Тому пішов Румцайс до потоку і назбирав жменю кремінців та гірського кришталю. Потім обкресав ті кремінці нігтем, щоб були круглі, а Ціпісек на своєму водяному млинку обточив їх. Далі Румцайс голосно промовив:
— Грім і блискавка!
Ці слова враз пробили в кремінцях дірочки, і з них вийшло намисто.
Намисто було блискуче, наче з льоду, і Манка сказала, що піде до Їчина по шворку, аби можна було його нанизати. А поки що висипала намистинки в кишеню фартуха.
Прийшла вона на ринковий майдан і стала шукати крамниці, де торгують шворками. І раптом помітила, як у замковому вікні хтось трішки відхилив завісу і дивиться в щілину.
— Видно, там знову щось лихе готується, — мовила сама до себе Манка, але її почув лакей Фріцек, який нишком ішов слідом за нею.
Купила Манка шворку й попрямувала в затишну місцинку за церквою, щоб там нанизати своє намисто. Але коли проходила браму, штовхнув її Фріцек плечем, і Манка влетіла просто до приміщення замкової сторожі.
Стражники схопили Манку і повели сходами нагору.
— Куди ви мене ведете? — спитала Манка.
А стражники їй:
— Ти нас не питай.
Провели її спершу по голому камінню, а потім по червоному килиму. Там у світлиці вже сиділи на золотих кріслах пан князь і княгиня.
— Бон, — мовив до стражників князь. — Манку залиште тут, а самі можете йти і добре зачиніть за собою двері.
Манка озирнулася по світлиці. Біля вікна стояла якась жінка. На плечі в неї було накинуто пишне покривало, але Манка її все одно пізнала.
— Так це ж Мелузина!
— Якщо знаєш — значить знаєш, — кисло всміхнулася княгиня і відчинила вікно на ринковий майдан, бо від Мелузини весь час трохи віяло вітром.
Пан князь підвівся з крісла.
— Ми наказали стражникам спіймати тебе, — сказав він, — аби ти не могла переказати Румцайсові, що тут щось готується.
— А я й не цікава, — відповіла Манка.
— Все одно мусиш вислухати! — тупнула золотим каблучком княгиня. — У п'ятницю я була на базарі. Хотіла взяти курку для міцного бульйону, а якась баба всунула мені худе курча!
— Треба було вам, княгине, спершу помацати птицю, — сказала Манка.
Княгиня глянула на неї в лорнет.
— Мацати курку? Фі! Навіть у рукавичках!
І показала Манці папір, де писалося, що Мелузина повинна для покари розвіяти вітром увесь базар.
— Тепер ти все знаєш, але Румцайсові не перекажеш жодного слова, — закінчила княгиня і кивнула пальцем лакею Фріцеку.
Фріцек повів Маяку в потайну кімнату, зачинив двері і двічі клацнув ключем у замку.
Вікна у тій кімнаті не було, тільки малесенька кватирка аж під стелею. Навіть якби Манка на весь голос кликала Румцайса, все одно б не докликалася: базар на майдані її б перекричав. Тоді Манка полізла рукою в кишеню фартуха і дістала намистину. Кинула її у кватирку, і намистина брязнула внизу об каміння.
Румцайс тим часом походжав печерою і рахував хвилини. Вже їх минуло стільки, що Манка встигла б купити сто шворок.
— Як би там з Манкою не сталося біди, — промовив Румцайс і тут почув — у Їчині брязнула об камінь намистина.
Саме в цю мить кивнула княгиня панові князю, а той лакею Фріцеку. Фріцек скинув з Мелузини покривало, і вона почала сікти хустиною і трусити сорочкою. Витягла з кишені на грудях крижану пташку і пустила її на ринковий майдан. А потім і сама кинулась за пташкою.
Князь і княгиня звеліли подати їм театральний бінокль, передавали його одне одному і говорили:
— Шон, шон![30]
А Мелузина тим часом шугала поміж бабами й молодицями, які базарювали на майдані, з такою силою, що трохи всіх їх не покидала на землю. Дмухала їм у товар, мов нечиста сила. Кружляли над ятками гуси і кури — з пір'ям і обскубані. Вишні й чорниці свистіли в повітрі, мов дріб із мисливських рушниць. Грудки масла попадали в басейн, і вода від них зробилася масною.
А крижана пташка налітала знову і знову. І Мелузина дмухала, як із морських міхів.
Князь і княгиня на все це любенько позирали в театральний бінокль і говорили:
— Зер шон![31] Ці баби дістали, що хотіли за ту курку.
Аж ось із брами вийшов Румцайс. Ступив на майдан і опинився посеред того гармидеру.
— А хто це тут кривдить бабів? — гримнув він.
— Я за князівським наказом! — крикнула Мелузина і повіялась ближче до Румцайса. Крижана пташка летіла поперед неї.
Бачить Румцайс, що кепські в нього справи. Через те перелякане жіноцтво, поламані столи, розкидані кошики не може він і ступити як слід. Кінчики чобіт грузнуть у розсипаних чорницях, а п'яти ковзають по маслу. Закрутився Румцайс на одному місці, як та дзига, і вдарився коліном об брук. А Мелузина засвистіла йому в самі вуха:
— Як ударить сьома — я тебе переможу!
Манка, що сиділа в потайній кімнаті, почула все це через кватирочку під стелею. І коли дзиґарі на башті почали вибивати сім годин, полізла вона в кишеню на фартусі і заходилася кидати намистинки жменя за жменею на ринковий майдан.
Падали намистини і блищали, мов шматочки льоду. Побачила їх крижана пташка і защебетала простудженим голоском:
— О, це для мене пожива!
Та й кинулася дзьобати намистини, забувши показувати Мелузині дорогу. З хвилину ще завірюха крутилася, мов сліпа, потім розбилась об шість рогів на сім вітрів і тихенько повіяла хтозна-куди.
А крижаної пташки ніхто вже більше не бачив. Полетіла вона у безвість.
Коли дзиґарі на башті скінчили вибивати сьому годину, Румцайс уже вів Манку з темної кімнати. Панові князю й княгині нічого іншого не лишалося, як мило помахати їм хусточкою.
Надворі Румцайс сказав:
— Намиста, Манко, не жалій. Ціпісек назбирає тобі гірського кришталю на краще — рожеве намисто.
24. Як Румцайс випустив залізного крота
Одного дня наказав їчинський війт Румцайсові прийти і стати посеред ринкового майдану.
— А чому б і не піти? — весело сказав Румцайс і взяв із собою Манку та Ціпісека, щоб трохи подихали їчинським повітрям.
Війт уже чекав на нього.
— Я покликав тебе, Румцайсе, — сказав він, — щоб ти тупнув по-розбійницькому посеред майдану, а я подивлюся, чи витримає галерея.
Румцайс тупнув — у галереї навколо не здригнувся жоден камінь. Війт зрадів, що в Їчині так міцно будують, а Румцайс із Манкою та Ціпісеком подалися додому в Ржаголецький ліс.
Та коли вийшли на узлісся, Румцайс промовив:
— Чого це тут так тепло? У мене аж піт по спині котиться.
Коли зайшли далі в ліс, Манка сказала:
— О, вже й минулося.
А коли майже дійшли до печери, зацокотів Ціпісек зубами, наче камінці гриз, бо його зненацька пройняло холодом.
30
Гарно, гарно! (нім.)
31
Прекрасно (нім.)