Страница 7 из 15
— Буває, буває. Зробив їй дитину, а сам чкурнув до війська.
— Я би му дала військо! — похитала головою матінка. — Ох, я би му дала! Я би поїхала до штабу, до самого військового міністра, до Пілсудського б дійшла, але би так не попустила. Шо нє, то нє.
— У нас таке неможливо, — сказала Ґолда, — у нас би такого всі відреклися.
Тим часом з'явилися санітари з ношами, увесь натовп враз напружився і посунув допереду, поліціянти розчепірили руки і закричали, що ніхто не сміє наближатися, але всі чекали, що санітари стягнуть простирадло. На жаль, марно, бо тіло занесли до авта разом із простирадлом, і тлум розчаровано й важко зітхнув.
А іншого разу ми з мамою самі стали очевидцями самогубства. Це було на Коперніка. Ми звернули увагу на якогось дивного чоловіка, що кілька разів у поспіху вибігав на балькон, зиркав додолу, зникав, зиркав і знову вибігав.
— Ой, ту щось муси бути, — сказала мамця.
І справді за хвилю той чоловік з'явився з сувоєм мотузки. Один кінець прив'язав до балюстради, а потім, насвистуючи, майстерно скрутив з мотузки петлю.
— Він буде вішатись? — запитав я.
— Здається. Але це не надто приємне видовище.
— Чому?
— Бо м'язи розслабляються і все, що в животі, вивалюється з нього зі страшним смородом.
Чоловік рухався дуже нервово, а при цьому мав такий бадьорий вигляд, ніби виграв у льотерею двісті злотих.
— Я б на його місці так не тішилася, — сказала мамця.
— А чому?
— Та тому, що той балькон на ладан дихає. Я то помешкання добре знаю — там жив колись пан фризієр* Помпка. Одного разу вся балюстрада йому на бальконі обвалилася. Ото він, аби вигідно продати помешкання, підрихтував балькон як-будь, а балюстраду зробили му з гіпсу. Там нема жодного металевого прута.
— Ой, то треба тому панові сказати, — щиро захвилювався я.
— Ну, спробуй. Хоча я таким фацетам* не йму віри. Йому поможи порадою, а він тебе потім обізве пулькатою ропухою.
— Прошу пана! — гукнув я, приклавши долоні до вуст. — Заждіть хвильку, не кваптеся. Тота балюстрада з гіпсу вас не витримає.
— Шо? Не пхай свого носа до чужого проса. Ти — міґлянц*!
— Мій син правду каже, — втрутилася і мамця. — Пан фризієр Помпка змахлював і зробив нову балюстраду зі звичайного гіпсу. Але як ви прив'яжете шнурка до того залізного ліхтаря над вашою головою, то буде значно певніше.
— Закрий клапачку, ти, пульката ропухо! — гаркнув чоловік роздратовано.
— А я не казала? — зітхнула мамця і зі щирим смутком стежила, як той накинув петлю на шию, покрутив туди-сюди головою, мовби припасовуючи її до шиї якнайзручніше, і скочив додолу. Летіти йому довелося трохи довше, ніж він розраховував, бо гіпс таки не витримав і тріснув, балюстрада обвалилася, а чоловік гугупнув на бруківку і зламав обидві ноги.
— А шо? — скрушно кивала головою мамця. — Теперички маєте неабиякий клопіт. Мусите лежати кілька місяців у шпиталі і хтозна чи не ціле життя шкутильгати. А якби послухали мене, то зараз би не стогнали і не сичали від болю. Ходімо, сину. Не можу дивитися на тих невдячних скурвих синів. Він думав, шо він комусь ліпше зробить. А тепер його бідна жінка буде з ним ціле життя мучитися замість того, аби файно поховати і знову заміж вийти.
3
Студентка, яка пізніше виросла на письменницю, приїхала до нього сама і повідомила, що він просто таки зобов'язаний допомогти їй з дипломною роботою, вона не має теми, їй ніщо не подобається, вона конче потребує його допомоги. Ярош порадив зайнятися творчістю Емми Андієвської*, у нього було кілька книжок, які подарувала йому сама письменниця, Надя відразу вхопилася за цю ідею, вийняла зошит і стала записувати мудрі думки пана професора стосовно майбутньої дипломної. На ту пору звечоріло, Ярош запропонував перекусити, у нього якраз була готова печена курка, а що їсти м'ясо без вина не випадало, то при цьому було спожито дві пляшки шампанського й одну пляшку вина. Надя підійшла до магнітофона, увімкнула музику і стала плавно й сомнамбулічно рухатися у якомусь лише їй відомому танці, Ярош і не помітив, як опинився біля неї, і вони продовжили уже рухатися разом, а потім їхні вуста зустрілися, а в той час, як їхні тіла притискалися усе тісніше, його права рука лягла дівчині на перса, а ліва на пружну сідничку. Завершилося усе тим, що обоє опинилися в ліжку, а що через сп'яніння Ярош довго не міг скінчити, то Надя виконала те саме, що й Руся, і Ярош подумав, що от знову йому усміхнулося щастя — втрачаючи лише здобуваєш. Після цього настав період палкого кохання, який припав на літо, Надя цілими тижнями жила в нього, аж поки Ярош не довідався одну неприємну річ. Сталося це, коли Руся запросила його до себе на уродини, він іти не збирався, але тут уже й колега, її новий кавалер, втрутився і переконав таки прийти. Ярош, можливо, зробив помилку, а можливо, й ні, що прихопив із собою Надю, у кожному разі завдяки цьому з'ясувалося те, що могло з'ясуватися надто пізно, наприклад, якби вони одружилися. На забаві до нього приклеїлася симпатична панночка і не відставала ані на крок, а тим часом Надя витанцьовувала з якимсь чоловіком, ровесником Яроша, з часу до часу вони виходили на балкон на перекур і, не перестаючи, мололи язиками; коли почало сутеніти, Надя сказала Ярошу, що погано себе почуває і їде додому, а новий знайомий її проведе, бо живе неподалік. Ярош не побачив у цьому нічого поганого, та як тільки вони зникли, симпатична панночка враз від Яроша відлипла і зайнялася кимсь іншим. Ярош запідозрив щось незрозуміле, але не надав усьому цьому великого значення, йому стало нецікаво, і він поїхав додому. А наступного дня зателефонувала Руся і повідомила, що усе на тій забаві спланувала вона і подругу підмовила зайнятися ним, а свого знайомого — Надею, порадивши Ярошу поцікавитися у неї, як вона провела час.
— Ну і як? — запитав він якомога байдужим тоном.
— Обслужила по повній програмі. Ось як! — задоволено розсміялася Руся. — Не віриш? Знаю, що не віриш. А що ти скажеш про бородавку на правому боці животика? Така досить немаленька бородавка, завбільшки з вишню. Колись її за таку штучку могли й на вогні спалити. Знак Диявола! А дбайливо вибрита розкішниця? Це щось тобі говорить? Гладенька, як у дівчинки. Саме така, як ти любиш.
— І де вони цим займались? На вулиці?
— Ні, у нього вдома.
Ярош поклав слухавку і відчув, як у ньому закипає лють, але лютився він на самого себе, що так по-дурному попався вчора в спритно розставлені тенета. Бородавка, вибрита розкішниця… Попередньої ночі Надя ночувала у нього, увечері попросила електробритву, а потім задемонструвала усю ту неповторну красу, далі вони кохалися… Ярош заснув, прикривши долонею її біле гладеньке лоно, він ще й досі відчував у пальцях тепло її шкіри… Але щоб комусь зробити такі відкриття, не конче було кохатися, той міг просто де-небудь у брамі її затиснути і помацати під спідничкою. Але коли зателефонував Надійці, там ніхто слухавки не брав, хоча вона мала бути вдома. Додзвонився лише о третій пополудні і почув її тихий, ледь розбірливий сонний голос. Авжеж, вона спала, їй так погано, вона перепила, кавалер її завів дорогою ще в ресторан, отам вона й набралась.
— А що ти робила в нього вдома? — запитав Ярош.
Дівчина мовчала. Він повторив питання.
— Я зайшла до нього, щоб зателефонувати батькам, що я прийду, і щоб не накидали на двері ланцюжок.
— Який сенс було попереджати батьків, перебуваючи за квартал від дому?
— Я була п'яна. Мені треба було витверезіти.
— Але розмовляти з ними захмеленим голосом ти не боялася. І коли ти прийшла додому?
— Десь біля першої.
— І спала до пів на третю? Щось я раніше не помічав за тобою такої здатності — спати чотирнадцять годин.