Танґо смерті

Два роки, які він витратив на революційну боротьбу, писання агіток, промов, публіцистики, все ж не пропали даремно, бо ім'я його стало відомим. Йому запропонували місце викладача на кафедрі сходознавства, за рік він захистив дисертацію, а ще через п'ять років — докторську, студенти валом валили на його захоплюючі лекції. Сенсацією в науковому світі стали його підручник і словник арканумської мови, видані у Лондоні. Нарешті чимало таємниць арканумської мови було розкрито, клинопис розшифровано повністю, світ почав пізнавати не відому досі історію та літературу в значно повнішому обсязі. А відтак вибухнула ще одна сенсація, з'ясувалося, що таємничий рукопис Войнича з XV сторіччя, над яким билося безліч науковців, нарешті можна прочитати саме завдяки арканумській мові. Ярош декілька разів їздив на міжнародні наукові конференції, але дуже скоро зрозумів, що так можна пробамкати усе життя у поїздках та контактах, не встигнувши довершити задумане, й обмежився висиланням статей. З часу до часу він дозволяв собі якийсь ненав'язливий романчик, винятково аби позбутися накопиченої сперми, але ніколи не допускав до себе нікого ближче, вибудувавши між собою і рештою світу невидимий мур. Як тільки відчував, що партнерка по ліжку починає до нього проявляти глибший інтерес і вуркотіти щось про свої почуття, він або сам зникав, або доводив їхні стосунки до такого абсурду, що кидали його, головне при цьому не пояснювати нічого, не розжовувати, не бачити сліз і не чути нарікань. Студентки частенько намагалися з ним пофліртувати, і Ярош, хоча й не міг не милуватися юними привабами, але з усіх сил тамував свою пристрасть, боячись повені почуттів, яка, затопивши його, відбере дорогоцінний час, присвячений науці. Проте двічі таки вляпався у скандал. Вперше це було, коли дівчина, яку він покинув, спробувала покінчити самогубством. Спочатку Руся написала багатослівного вірша, в якому розповіла про свої почуття і про те, який він грубошкірий, і поклала його на столі в кухні. Потім дбайливо простелила мокрі рушники під двері, включила газ на всіх чотирьох конфорках і в духовці, сіла на підлозі, розкоркувала пляшку грузинського вина і стала пити. Алкоголь і газ проникали в неї повільно, та вона й не квапилася, бо знала, що ось-ось повернеться її мама з роботи, мама була лікаркою і не одну уже заблудлу душеньку врятувала. Так сталося і цього разу, Русю, причмелену не стільки газом, як вином, забрали до психіатричної лікарні, туди, виявляється, забирають усіх недійшлих самогубців, а що в її історії хвороби було записано, що вчинила це через нещасливе кохання, то тільки Ярош і міг її визволити з божевільні, узявши на поруки. Ярош не мав жодного бажання їхати туди та й не розумів, чому саме він мусить це зробити, їх уже ніщо не зв'язувало, на які поруки він її може взяти — одружитися чи що? Він вчитувався у її прощальний вірш, який передала мати Русі, і бачив, що усе це тільки гра, показуха. Вона намагалася його повернути, хоча він не давав їй жодних надій, між ними панувала чистої води фізіологія, Ярошу було зручно забігати до неї у перерві між лекціями, бо Руся жила недалеко від університету, натомість він її залучив до часопису, який редагував, вона могла, сидячи вдома, заробляти пристойні гроші, частина цих грошей були його власні, які він давав їй у вигляді гонорарів. Що ще він міг для неї зробити?

Провідини історичного закладу, який називався Кульпарків і не мав нічого спільного ані з культурою, ані з парком, а був лише покручем німецької назви Ґольдберґерґоф, справили на нього незабутнє враження. Сама лічниця містилася на мальовничій околиці, серед дерев і клумб, на деревах гніздилися ворони і голосно каркали. Від спроби покінчити з життям минуло два тижні, самогубиця зустріла його радісною усмішкою, мовби нічого й не трапилося, мовби вона тут не пацієнтка, а медсестра, усмішка її була навіть не так радісна, як ласа, здавалося, вона ось-ось його проковтне, наче обсмоктану карамельку. Виглядала вона чудово, хоч і була в халаті, але дбайливо зачесана й намальована, Руся взяла його за руку і повела сходами нагору, в якийсь сліпий коридор, де не було живої душі, тут вона притулилася до нього, й вони злилися у довгому пристрасному поцілунку, під час якого її рука ковзнула йому в штани, Ярош намагався боронитися, не тому, що цього не хотів, але його жахало це місце, знизу долинали голоси хворих, якісь крики, дзенькіт возика, яким розвозили обід, брязкіт баняків і мисок, запах зупи, тієї лікарняної, яка завше пахне однаково і якої ніколи неможливо зготувати вдома, усе це не сприяло любовному настрою, але дівчина будь-що-будь постановила собі отримати сатисфакцію, вона прагнула знову оволодіти ним, і коли вона повернулася до нього задом і задерла на собі халат, кинувши тільки три слова: «Я скучила. Давай», а під халатом виявилася зовсім гола, Ярош слухняно виконав її бажання, не минуло й трьох хвилин, як Руся застогнала і затремтіла, глибоко вдихаючи повітря, потім спритно розвернулася, присіла і зробила те, що робила завше, те, що в ній йому найбільше подобалося — готовність взяти в уста будь-коли і будь-де, хоч би й в автобусі. Усе це відбувалося на фоні невеликого вікна, яке виходило в парк, там прогулювалися хворі в піжамах, з часу до часу перетинали простір лікарі чи санітари, але Ярош був спокійний, він знав, що проти сонця їх неможливо було розгледіти, а ще він знав — те, що зараз відбувається, відбувається востаннє, більше він не буде з нею, а другу таку дівчину, яка б це робила без зайвих зволікань, будь-коли і будь-де, він уже, можливо, ніколи не зустріне, і це був ще один прощальний поцілунок, який він хотів затримати якнайдовше, тому дивився у вікно, на дерева, на гнізда ворон, на песика, який бігав парком, дивився без докорів совісті, бо дівчина й сама звеліла йому: «Не кінчай!», це було не вперше, коли вона влаштовувала такий марафон, раніше, аби він міг відволіктися і затримати оргазм якнайдовше, вручала йому томик Марселя Пруста і змушувала читати вголос, а сама методично помпувала і помпувала, демонструючи усім своїм тілом, усіма звуками, які видобувала з вуст, що робить це не так для нього, як для себе, що їй це в кайф, мовби перебувала під дією наркотику, а Пруст виконував ролю своєрідного тла для цієї проникливої гри на флейті. Цього разу Пруста не було, і Ярош, щоб не скінчити надто рано, заплющився й став декламувати собі свої переклади з арканумської поезії, декламував їх тихо, але дівчина своїм «угуканням» підбадьорювала його, аж поки несила уже було терпіти, і він випустив з себе усе, що намагався втримати, але вона не відірвалася від нього, не кинула, а, переставши рухатися, просто тримала в собі, у своїх гарячих вустах, аж поки він геть не опав і не вивалився з вуст. Ярош почувався, як п'яний, світ закрутився перекидьки, в голові гуло, хотілося сісти, хоч і не було куди, Руся була втомлена, сперлася спиною на стіну і спостерігала за ним з тріумфом, мовби перемогла його у важкому гладіаторському бою, при цьому вологі її вуста рухалися так, ніби смоктали цукерку, заковтуючи слину, вуста її продовжували ворушитися, смакуючи і ковтаючи, а потім вигулькнув збитошний язичок і облизав їх, повільно і звабливо, гейби провокуючи на продовження, але продовження так відразу не могло бути, і вона це розуміла, тому простягла руку і повела його вниз. У фойє сновигали хворі, з тих, що були «легкі», вони могли вільно пересуватися, виходити в парк і дивитися телевізор. Ярош іще мав зустрітися з головним лікарем і підписати якесь зобов'язання, що буде опікуватися Русею, та, коли він простував до кабінету головного лікаря, його перехопила якась вродлива дівчина з розкішним світлим волоссям, халат у неї на грудях розійшовся, оголюючи повні перса, в очах палав загадковий вогонь, вона залопотіла: «Ви мусите мені допомогти. Вони тут знущаються наді мною — колють якісь заборонені препарати. Напишіть про це. Ми всі тут, як піддослідні морські свинки». Кажучи це, вона все тісніше притискалася до Яроша, руки її були в кишенях халата, і вона ними розвела поли унизу, але яка там чекала несподіванка, Ярош не встиг помітити, бо наспіла Руся і відтягнула дівчину від нього.