Страница 22 из 25
Аріяна поглянула за віконечко. Дійсно...
— Останнє питання.
— Так?
— Хатинка. Вона не зовсім вписується у вашу історію. Як вона рухається?
— Правильне спостереження. Знову ж таки — складна механіка упереміш з невідомими нам механізмами. Запускається за допомогою голосу. Реагує на тембр і зміст. Наша хатинка на курячих ніжках має ще багато таємниць, повір. Хатинка дуже стара. Вона передається серед Вартових вже не одне покоління, а коли була створена — ніхто точно не знає. І захисне поле... Насправді це локальне нульове викривлення простору. Унікальне фізичне явище, невідоме нашій науці.
Аріяна піднялася з лавки, збираючись готуватися до сну, як раптом знову запитала:
— Чому всередині не відчувається, коли хатинка повертається?
— Ти помітила, що всередині вона набагато менша, ніж назовні? Внутрішнє приміщення оснащене надчутливими амортизаторами. При русі вона просто на-всього залишається практично нерухомою відносно землі.
— Все геніальне — просто.
— Лягай спати, вже пора.
— Я почергую коло Іллі, йому ж треба буде ще вводити ліки.
— Я все зроблю сама.
— Ні, це ж через мене сталося...
— Ти не повинна так думати. Ми не знаємо достовірно, як все трапилося. Вірю, що це — просто випадковість.
— Її могло не бути...
— Аріяна, — Ядвіга Гордіївна підійшла до дівчини і поклала руки на плечі. — В нашому світі дотик до дракона, те саме, що смерть. Це старовинне повір’я. Я знаю Іллю достатньо добре, щоб стверджувати, що такий вчинок йому не властивий. І тебе я знаю як відповідальну людину. Нажаль, люди не ідеальні, все передбачити неможливо.
— Перед тим він сказав, що хоче подружитися з Малюком... Але потім ми посварилися... Я зовсім забула... Не можу звільнитися від думки, що все могло закінчитися не так добре... через мене...
Ядвіга Гордіївна обійняла її.
— Є речі, на котрі ми не можемо вплинути. Ти не можеш знати напевно, що нічого б не сталося, навіть якби він знав... Нещасний випадок... Просто прийми факт, що все закінчилося добре.
Розділ 10
Ілля прокинувся коло обіду. Ядвіга Гордіївна, власне на це і розраховуючи, вирушила з ранку в селище, але вчасно повернутися не встигла. Аріяна на хвилю вийшла подивитися за Малюком і також проґавила момент, котрий з хвилюванням очікувала. Повернувшись до входу, вона застала хлопця на порозі зі скуйовдженим волоссям і трохи божевільним виглядом.
— Аріяна... Доброго ранку... — Він спробував пригладити волосся долонею, та воно все одно комічно стирчало у різні боки.
— Навіщо ти встав? Ти ще слабкий, повернися в хатинку! — Аріяна стривожено глянула на нього, зрозумівши, наскільки тяжко подивитися йому в очі.
— Про що ти? — Ілля, кинувши затію привести зачіску до ладу, зійшов донизу і сів на нижню сходинку. Він був блідіше, ніж зазвичай, розгублений вираз обличчя надавав йому трохи безпорадний вигляд. — Нічого не пам’ятаю... Я не пам’ятаю вчорашнього дня... Частково... Ми повернулися зі селища... Адже це вчора було?
Аріяна тихо кивнула головою. Вона повільно підійшла, сіла поряд і, взявши його ліву руку у свою, повернула долонею вгору. Ілля зі здивуванням подивився на тонкі темні лінії порізів.
— Що це?
— Ти порізався об луску дракона. Через мене. Ти... мало не помер... — дівчина, відчайдушно стримуючи сльози, що наверталися на очі, опустила погляд. — Я...
Вона чекала. Вирок. Ілля мовчав. Вона готувалася до всього, але не до мовчання. А він мовчав. Не витримавши гніту тишини, Аріяна врешті нишком глянула на хлопця. Той зосереджено дивився вдалечінь. Здавалося, навіть забув про її присутність. Його голос пролунав несподівано, змусивши все всередині стиснутися.
— Чому через тебе? Тебе поряд не було... Адже ми посварилися? Перед цим... Я... — він поглянув на неї. — Вибач, що не розповів тобі раніше...
— Та дурниці це все! У порівнянні з тим, що зробила я...
— Про що ти?
— Я не попередила тебе про те, як правильно поводитися з драконами! Про те, що вони не люблять, коли їх гладять проти луски, про те, що вона отруйна!
— Та я знав про це все! Ще вона у них здіймається в хвилини небезпеки. Охоронний механізм. А під час польоту допомагає різко пригальмувати, створюючи раптовий опір руху повітря.
— Звідки...
— Тоді, в печері, в маренні... Ти часто це повторювала, ніби підсвідомо намагалася мене попередити, захистити.
— Але... як в такому випадку це сталося? Що трапилося?
— Шуліка. Різко спікірував за якоюсь мілкою тваринкою неподалік. Дракончик налякався. Я сам у всьому винен. Вирішив погладити його, не помітив небезпеки... Адже у мене вийшло... Якби не шуліка...
— Це правда?
Ніби величезний камінь впав із серця. Камінь, що заважав дихати з учорашнього жахливого дня. Найстрашнішого дня в її житті.
— Звісно, правда... Ти ж знаєш, що я побоювався драконів.
Аріяна слабко посміхнулася. Ілля закрив долоню, легенько стиснувши її пальчики всередині. Його рука була теплою, зігрівала зболілу душу.
— Та й, видно, отрута не така вже й страшна, як ти думала.
— Вона смертельна. Насправді. Не уявляю, що було б, якби Ядвіга Гордіївна не повернулася...
— Бабуся тут?!
— Вона пішла в селище. Вже повинна була повернутися, та, видно, затрималася. Як ти себе почуваєш?
— Трохи слабо, та в цілому — нічого, гаразд.
Аріяна посміхнулася.
— А ти знаєш, що твоя бабуся — археолог на розкопках, на котрих я допомагала? Я чекала незнайомку, котру, виявляється, відмінно знала... Смішно...
— Світ не настільки великий, як здається? — хлопець задерикувато підштовхнув її в плече. — Про розкопки і археологи — питати не буду. Що вона тобі розповіла?
— Багато що. Я тепер тебе дуже добре розумію. Я була не права, що злилася на тебе. Ти і так надто багато мені довіряв.
— Тоді ми квити. Так?
Його очі, незважаючи на блідість обличчя, стали колишніми. Веселими і навіть трохи лукавими. Зовсім як тоді, в сараї, під час запеклої сінної битви.
— Ще питаєш!
— Агов, звільніть поріг, дайте зайти!
Ядвіга Гордіївна стояла на краю галявини, тримаючи в руках з виду тяжку сумку, і посміхалася.
Залишок дня пройшов непомітно. Готували обід, потім вечерю. Багато розмовляли. Ядвіга Гордіївна встигла дещо дізнатися в селищі. Як те, що Іллю вже рахували не лиходієм, а жертвою невідомої відьми. До того ж старої карги, що прикинулася молодою дівицею, щоб причарувати хлопця. Звісно, ніхто її ні до того, ні після не бачив. Допитували Дарію. Вона із захопленням розповіла байку про замовницю приворотного зілля. Таке замовлення — зовсім не дивина в дні ярмарку, багато дівчат та хлопців намагалися приворожити тих, хто подобався, але не відповідав взаємністю. Дехто порадив придивитися уважніше до новоприбулої відьми, що викликало нову хвилю припущень і чуток. В результаті тій прийшлося забиратися із селища разом зі своїм вовком щоб уникнути самосуду. Іще археолог дізналася про те, що останні хвилювання зробили людей обережними, угода торгівця з піратом не відбулася. Правда, і Ядвізі Гордіївні поки не вдалося добути експонат, та надія була. А вечором на ганку дивилися на зірки, жуючи смачні пиріжки з капустою. Красиві, незнайомі зірки.
З ранку Ядвіга Гордіївна буквально вигнала їх із хатинки. Гарний настрій, що заволодів Аріяною, так і бив джерелом, перевертаючи все навколо догори дригом. А як іще можна себе почувати, коли після таких переживань ти знаєш, що ВСЕ ДОБРЕ? Вона знала, що повернеться додому. Абсолютно точно. І що з Іллею все гаразд. І що життя прекрасне. І що на вулиці весна. За це і вилетіла з хатинки.
Їх відправили до лісу по ягоди. В принципі, винуватицею була Аріяна, яка намагалася вилити надлишок енергії у корисну справу. Одна корисна справа підгоріла, друга потонула. Потрібно було терміново знайти безпечне заняття. Таке знайшли, але відправити одну до лісу не ризикнули.