97

П а р а с к а. Мусійчику!..

К о п и с т к а. Мерщій крути!.. За свідка, кажу, будеш!.. Про все розкажеш, як і що… Скажеш — протоколе порвали.

З-за канави почулося:

— Готовий!.. Ведіть тепер Копистку!

Крикнуло кілька голосів:

— Копистку!

— Подай Копистку!

К о п и с т к а (до Параски). Запали!..

Запалила П а р а с к а цигарку, потягла, дала чоловікові,

Ну, гляди ж мені… щоб дійшла благополучно!.. Йди! Біжи, а то…

Насунулась юрба. Повели Мусія Копистку. Тоді В а с я немов виріс:

— Стійте! Ось і я з ним… Стійте, кажу! Дядю Мусію, підождіть! Бо як же я без вас буду?.. (Побіг спотикаючись до Копистки).

Кинулась була й П а р а с к а, та спинилась.

Підняла з землі Мусієвого картузика, притулила до уст, до грудей, заплакала і вже взялася бігти, аж тут зацокотіло, загуркотіло десь недалеко возом.

П а р а с к а замахала руками, крикнула:

— Серього! Серього! Ось сюди, Серього!.. Хтось (злякано крикнув). С м и к вернувся! Серьога! Предсідатель!..

Юрбу мов заціпило. І раптом кілька чоловік вдарилось тікати. Зчинилась паніка.

З’явився С м и к. За ним продармієць з рушницею.

Побачивши все, кинулись за канаву. П а р а с к а попереду:

— Мусію! Ось Серьога!.. Стій!.. Не стріляй!..

Юрба кинулась врозтіч.

І в цей час, коли все рухалось, бігло, одна О р и н а зосталась на тім місці, де й стояла.

Бурмотіла. Махала перед очима руками.

Повернулись од канави: С м и к, К о п и с т к а, П а р а с к а, В а с я, дехто з людей.

С м и к. Учора б приїхав, та вісь заломилась… Хліба привезли, Мусію!.. Не тільки їсти, а й сіяти буде! Ще пришлють… Та як все це вийшло? Як почалося? Мусію, га?

П а р а с к а. Підожди, дай йому до тями дійти. (До чоловіка). Ось картуз, Мусію!.. Та я сама надіну! (Наділа на Копистку картузика).

Він приправив його, потому закурив, цвіркнув і, немов нічого не було з ним, спитав С м и ка:

— А скільки пудів хліба?

С м и к. Три хури!.. Дев’яносто сім пудів… іще дадуть, на оранку, бо дивись, вже весна…

Продармієць привів Гирю й Годованого.

Завіса