Страница 14 из 63
— Це не так. Бури не піддані Англії, отже, їх не можна розглядати як бунтівників.
— Не будемо гратися словами, — заперечив Патрік. — Південноафриканські республіки лежать у самому центрі сфери англійського впливу, і ми вважаємо, що вони становлять невід'ємну частину королівських володінь.
— Ну, сто чортів, тут я не згоден з вами!
— Даремно! Вони наші на тій же підставі, як і Бечуаналенд[22] і Родезія[23], і Капська Земля[24], і Англо-Єгипетський Судан[25] і інші анексовані імперією території. А хіба бури не такі ж дикуни? Це неписьменні у своїй масі, тупоголові селяни, що зреклися благ сучасної цивілізації, морально і фізично неохайні люди, закоснілі у своїх примітивних способах виробництва… Так, так, повторюю, це дикуни, правильніш — білі, що повернулися до первісного стану. Ми, англійці, ставимо їх не вище за червоношкірих, або арабів, або якихось кочовиків Центральної Азії…
При цих словах Зірвиголова спалахнув, потім зблід і вже готовий був вибухнути і одверто викласти співрозмовникові своє обурення, але стримався і, вирішивши парирувати цю вихватку гумористично, відповів добродушним топом:
— Але ж, дорогий мій, ці дикуни користуються електрикою, будують залізниці, у них є друкарні, вони виробляють сучасну зброю… Цікаві дикуни, чи не так? Думаю, що вони непогано виглядали б і в Європі, хоч би, наприклад, у вашій Ірландії! Га?.. Щождо глави цих «дикунів» — президента Крюгера, то князь Бісмарк ставив його далеко вище від біржових спекулянтів, цих вождів європейських сіуксів[26]. А Бісмарк розбирався в людях!
— О, Крюгер! Безхвоста макака!.. Блазень, ще кумедніший і безглуздіший, ніж його малюють наші карикатуристи.
— А бури вважають, що він найпрекрасніший чоловік обох республік, як і ви, мабуть, вбачаєте в своїй королеві Вікторії найпрекраснішу жінку З'єднаного королівства. Охоче приєднуюсь до обох думок: старий бур і стара англійська леді прекрасні, як напівбоги, але кожне в своєму роді.
Цей дотепний удар гак точно влучив у ціль, що ні батько, ні син не знайшли слів для заперечення.
Після ніякової мовчанки полковник нарешті заговорив.
— Усе це тільки слова, мій юний друже, — задумано сказав він, — самі тільки слова. Війна — страшна річ, і той, хто починає її, мусить бути невблаганний. Мій син має рацію: бури — бунтівники і дикуни, і ми мусимо знищувати їх як бунтівників і дикунів. Ми прийшли сюди не сентиментальничати. Ми воюємо тут за саме існування Британської імперії, і останнє слово в цій війні скажемо ми, хоч би заради цього нам довелося пожертвувати двомастами тисяч чоловік і витратити двісті мільйонів фунтів стерлінгів.
Зірвиголова вдруге змушений був придушити своє обурення.
Він ніби на власні очі побачив прірву, що відокремлювала його від джентльмена, який щойно відкрив перед ним всю свою пихату, егоїстичну і жорстоку душу англійського аристократа. Жан раптом відчув такий приплив обурення, що голос його затремтів:
— Не кажіть так, мілорде! Погляньте, які добрі і людяні до полонених ці патріоти, яких ви хочете винищити. Вони старанно доглядають навіть вас, незважаючи на те, що ви так безжально повелися з фермером Давідом Поттером.
— Це був мій обов'язок голови військового суду, який я готовий викопати знову хоч завтра.
— Ви знову наказали б вбити, майже без суду і слідства, патріота, позбавити сім'ю чоловіка і батька тільки тому, що він захищав своє життя і свободу?
— Не вагаючись! Це — воля її величності королеви, яка бажає завоювати і остаточно приєднати до своїх володінь обидві республіки.
Зірвиголова схопився, готовий на рішучу відсіч, його зупинив чийсь вигук знадвору:
— Ти нікого більше не вб'єш, англійський собако!
Погроза була сказана тремтячим від люті голосом.
Капітанові розвідників цей юнацький голос здався знайомим.
Мабуть, хтось підслухував їхню розмову, стоячи за тонкою полотняною стіною намету.
Зірвиголова квапливо вийшов, не сказавши ні слова, почасти щоб дізнатися, хто саме вигукнув, але більше, щоб перервати цю розмову, яка обурювала його.
— Не сердьтеся ж! — крикнув йому навздогін Патрік. — Усе це анітрохи не стосується вас. Особисто вас ми глибоко поважаємо. А погрози не боїмось. Кожен бур у цьому таборі дуже добре знає, як жорстоко поплатяться за вбивство герцога Річмондського бури, полонені у нас.
Але до капітана Зірвиголови не дійшов зміст цих слів.
У вухах в нього шуміло, обличчя палало від обурення. Машинально він обійшов навколо великого прямокутного намету, де містився госпіталь, але нікого не зустрів.
Незнайомий підслухувач зник. Але спостережливий Зірвиголова побачив чорну пляму, ніби накреслену вугіллям, дуже помітну на білому полотні.
Можливо, це була давня, не помічена досі пляма. Та й тепер вона впала Жану в вічі тільки тому, що, як йому здалося, пляма ця відповідала тому місцю в наметі, де стояли ліжка полковника шотландців і його сина. Проте Жан не падав ніякого значення цьому відкриттю, дуже істотному для герцога, якого Жану не судилося більше побачити.
Ввечері того ж дня Зірвиголова пішов на нічне чергування з десятьма Молокососами. З ними мав іти і Поль Поттер. Але юний бур, що завжди сумлінно виконував свої воїнські обов'язки, чомусь не з'явився на перекличку. Це сталося з ним вперше.
Було близько десятої години вечора. Над обома таборами нависла тиша. Крізь димчасті хмари лилося м'яке місячне світло.
Раптом з улоговини, що прикривала госпіталь, вислизнула якась мовчазна тінь і швидким, рішучим кроком попрямувала до намету, де спали полковник і його син.
Людина йшла босоніж, мабуть, для того, щоб не шуміти, і з рушницею на перев'язі. Підійшовши до намету, чоловік озирнувся і, переконавшись, що за ним ніхто не стежить, зупинився біля чорної плями, яку кілька годин тому помітив капітан Зірвиголова.
Він витяг з кишені ножа і обережно, не поспішаючи, нитку за ниткою розрізав товсту тканину намету. Коли утворилась дірка, достатня, щоб просунути руку, він зазирнув у намет, освітлений тьмяним світлом нічників. Якраз проти нього стояло ліжко, покрите тією картатою тканиною, з якої шиється військова форма шотландців.
Легкий дрож пробіг по тілу опівнічника, коли він впізнав мужнє обличчя сонного полковника.
Нічим не захищена голова шотландця лежала всього за тридцять сантиметрів од полотна.
Ні хвилини не вагаючись, незнайомий просунув в отвір ствол своєї рушниці, приставив його до голови полковника і твердою рукою спустив курок.
Гримнув постріл, задушливий пороховий дим поплив по намету.
Зчинилася неймовірна метушня, і медичні сестри, прибігши на крики переляканих хворих, побачили, що молодий лейтенант гордонців б'ється в жорстокій істериці біля тіла свого батька, простертого на ліжку з пробитою головою…
РОЗДІЛ VII
Про те, до чого призводить надмірна пильність. — Занадто велике захоплення розвідкою. — Полонений. — У англійців. — Слава, що приносить неприємності. — Несподівані наслідки деяких листів. — Двоє членів військового суду. — Що розуміють англійці під виразом «підколоти свиню». — Варварське поводження. — Генерал. — Великодушний ворог. — «Вільно!»
У той час, коли так трагічно загинув полковник герцог Річмондський, Зірвиголова вартував на передньому краї.
Бури — хоробрі, але безтурботні воїни — були поганими сторожами і розвідниками. А втім, дисципліну взагалі не дуже поважали у цій побудованій по-сімейному армії. Накази командирів виконувались абияк, а вартові були далекі від властивого дозорним європейських армій усвідомлення того, яка величезна відповідальність на них покладається
22
Бечуаналенд — країна в Південній Африці, що досі перебуває під англійським протекторатом. Корінне населення — бечуани, з племені кафрів.
23
Північна і Південна Родезія — англійські володіння в Південній Африці, у басейні річки Замбезі,
24
Капська Земля — тоді англійська колонія в Південно-Західній Африці. Тепер провінція Південно-Африканського Союзу.
25
Перебував тоді у спільному управлінні Єгипту і Англії.
26
Сіукси — плем'я північноамериканських індійців.