Страница 2 из 14
Все ми зробимо, Барвінку! Ліг Барвінок на травичку, Кулачок підклав під щічку. А тим часом добре діло На городі закипіло. Ниток диньки-робітнички Насукали із травички І пошили шаровари Не з матерії, а з гички. Чобітки із стрюччя й хрону, А онучі — із пасльону. Дві Редисочки до ранку Гаптували вишиванку Ще й пошили для хлопчини Шапку з гострої перчини. Є вже й зброя для героя — Гострий спис із цибулини. Щоб не згинув десь у полі. Щит зробили з бараболі, З реп’яхів — чудесні шпори Почепили на підбори. Ще й дали йому в дорогу Вузлик доброго гороху.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Не з-за гори високої, Не з-за ріки широкої, А з-за дідового тину На широку луговину Наш Барвінок виїжджає. Під ним коник Дзвоник грає, Копитами землю риє, Курявою небо криє. Підстрибує вище й вищє, Аж із рота пара свище. Шум і гам на всю округу! Виряджають козарлюгу Славні жителі городу, Зичать доброго походу. Всі листочками махають. Нишком сльози утирають... Дві Редисочки під тином Просять; — Хлопчику, пищи нам, Шли нам вісточки з дороги Про геройські перемоги.— Їм козак вклонився низько: — Я ж неграмотний хлопчисько, Та коли той скарб добуду, Все на світі знати буду. Полічу у небі зорі І піщинки в Чорнім морі! Кінь гарцює,, з місця рветься Аж земля під ним трясеться, У сідлі Барвінок звівся. Зняв перчину, поклонився: — Будьте живі та здорові. Всі родичі Гарбузові! Задзвеніли гострі шпори. Кінь помчався через гори... Їде Барвінок шляхом широким. Ясен-прекрасен світ перед оком. Поле широке колосом дзвонить, Весело хвильку за хвилькою гонить. Світом любується хлопчик Барвінок, Списом збиває росу із билинок, В жмені іскристі краплини збирає. Личко вмиває, коня напуває. Як же багато тут дивного дива! Земле кохана, яка ж ти красива! Їде хлопчина. Аж ген із-за гаю Сиза хмарина поля облягає. Раптом запала над нивами тиша. Чути, як в нірці запискала миша... Вітер над шляхом зненацька як свисне! Сиза хмарина у небі як трісне! Іскри упали із сизої хмари. І залунали тріскучі удари. Ні, ще ніколи не бачив Барвінок Дивних таких, незвичайних картинок! Небо все темним, нахмуреним стало. Зілля принишкло, неначе зів’яло. Жде все дощу, як великого дива. Раптом сипнуло! Кипить уся нива. Скачуть краплини блискучим намистом. Кінь і Барвінок сховались під листом. Одяг новий як намочить водою, Знатися буде хлопчина з бідою: Хай шаровари й пошиті із гички — Не поздоровиться їм від водички: Нитка попріє та візьме й порветься. Наново шити усе доведеться... Виженуть друзі Барвінка з городу. Як без штанів він прибуде з походу. Ось уже й сонце. Скінчилася злива. Стала у небі веселка грайлива. Міниться барвами небо блакитне. Ніби й воно по-весняному квітне. Тільки в Барвінка на серці тривога: Дуже від зливи розкисла дорога. Коник бадьорий на це не зважає. Легко баюри і ями долає. Тут ось — гора. За горою — долина. Просто в долині буксує машина. Дуже їй хочеться вийти на гору — Трішечки сили бракує мотору. Висунув голову дядя з кабінки. Хлопця побачив: — Любий Барвінку, Бачиш, як дощ переквасив дорогу? Може, якусь подаси допомогу? Добрий Барвінок спинив конячину: Він у біді не покине людину. Клопоту, звісно, у хлопця багато... Як же людину в біді залишати? Взяв він із кузова троси сталеві, Припасував їх до шиї коневі: — Коню мій, коню, зеленая гриво! Нумо, покажем небачене диво! — Коник уперся, шарпнув і з розгону Витягнув з ями машину тритонну! Дядя ласкаво погладив хлопчину: — Ти допоміг врятувати машину! — Коника взяв він у теплі долоні: — Бачу, стомився, аж очі червоні... Дам вам поїсти... — Й поліз у кабіну. Витяг рум’яну, пахучу хлібину. Коник хлібину ту з’їв за хвилинку,— Враз проковтнув, як гусак горошинку. Добрий шофер потім дав і Барвінку Кусень ковбаски і хліба скоринку. Сів у кабіну, натиснув педалі... Славний Барвінок помчав собі далі. Іде, розказує Дзвонику казку Та уплітає із хлібом ковбаску. Днина весела. Просохли дороги... — Чом же ти тягнеш, мій Дзвонику, ноги?