Страница 12 из 25
VII Повний гордої відваги. Ледь присушений від спраги. Мов гартований в огні. Мчить Барвінок на коні. Він, герой поміж героїв. Швидко тропіки освоїв. Переплив аж сто річок Невгамовний козачок. Сотні раз топився в вирі, Виручали друзі — звірі. На озерах — бегемот Послужив йому як плот. Крокодилики в савані Тричі вихопили з твані. А удав... Він малюка Врятував від пацюка. Продиравсь малий крізь хащі — Два гіганти роботящі. Два слони пробили путь. Прогули: — Здоровий будь! Через піняві пороги Перенесли носороги. Поки спав на камінці, Видра випрала штанці. Лев вітав Барвінка ревом. Спочивав він поряд з левом. Швець відомий, дикобраз, Чобітки чинив не раз. А сьогодні, мов на шафу. Хлопчик виліз на жирафу. Придивлявся з висоти. Де палац, куди іти. Спершу кактуси побачив, На листочку шлях позначив. Он і вежі, он і плац. Мчить Барвінок у палац. VIII Цар Бамбук меткий, мов щука. Сам Бамбук — немов з бамбука; Руки, ноги, вуха й ніс. Плечі й ребра. Верх і низ. Круг чола, як навіжені. Пнуться пагони зелені. Пальці бігають руді По зеленій бороді. Жваві нишпорять очиці По бамбуковій світлиці. Де з бамбука стіл, і трон, І колекція корон. Аж до стелі — на портреті У зеленому береті. Той же вираз, той же цар. Бородатий, мов швейцар. З бороди рука Бамбука Простягається до лука. Цей бамбуковий свій лук Дуже любить цар Бамбук. На бамбуковій канапці, У червоні взута капці, В білі вдягнута штанці, З тихим смутком на лиці. Марить дівчинка слабенька. Вся немовби голубенька. Сукня й бантик голубі. Цар питає: — Що тобі? — Ой-ой-ой! Нудьга страшенна! — Випий кави, Цикломено! — Знову — кава, знову — їж! Хочу в Лондон чи в Париж! Хочу в оперу, до міста. Танцювати хочу твіста. Тулумбас мені набрид. Буду плакати навзрид! — Ну, яка ж ти, доню, злюка! Ну, давай стріляти з лука! — До вікна підвів малу. Вдалину пустив стрілу. Ха-ха-ха! У Гаву влучив! Цитьте! Лук мені наскучив! Аж затіпалось дівча. Ні з ким гратися в м’яча! Цар схилився: — Дай-но вушко. Скоро матимеш ти служку, Білу, з гарної сім’ї. Звуть Ромашкою її. — Де ж вона? — Вчимо поволі В Будяковій, доню, школі, Щоб навчилась догоджать. — Приведіть! Не хочу ждать! Підстрибнув Бамбук на троні І потер зелені скроні: — Ти нестерпний командир...— Свиснув цар — з’явився Тхір. Дав цукерку Цикломені, М’яв він ножиці у жмені. Ще тримав парфуми й крем. Бо служив перукарем. — Освіжити чи постригти? — Що нове розвідать встиг ти? — Вірно служим, ваша честь! Доповім — новини єсть! Всі плантації клекочуть. Ці повсталі... вас не хочуть. Засміявся гучно цар: — Збунтувався мій товар! Бач, які соціалісти,— Не хотять у ящик лізти! Чую цих повстанців крик Триста років кожен рік. Пан Тхоріні, де Ромашка? — Царю, вимовити важко! Утекла вона від нас...— Цар кописткою потряс; — Дармоїди! Кашалоти! Геть з очей, тютюн полоти! Що це ще за новина? Ми сильніші чи вона? Слід було їй дати віллу. Ще й нову машину білу, Одягти її в нейлон. Дать цукерок на мільйон. Отоді б ми і Ромашку Підпрягли в свою упряжку. Та нікуди не втече — Позмагаємось іще! Як забуде свій город. Вам найвища з нагород. — Тільки так! — А де ж Барвінок? — Скаче верхи без зупинок, Навіть буря не спиня Довгоногого коня. — Де він зараз? — Десь тут близько... — Залучити б і хлопчиська До бамбукових рядів! Та Тхоряка не зрадів. Він зітхнув, закрив очиці. Невдоволення на пиці. А принцеса молода Вже не плаче, не рида. Аж завмерла, аж не дише: — Розшукайте їх скоріше! Раптом в закутку, де трон. Гучно дзенькнув телефон. Узяла принцеса трубку. Прикусила нижню губку. Потім в трубочку: —Ал-ло! Ніжне личко розцвіло.— Ой, Барвінок просить тата. Дзвонить поряд, з автомата., Трубку вихопив із рук В Цикломени цар Бамбук. Притулив її до вуха. Голосок Барвінків слуха. Потім каже: — Гостю мій. Перепустка — в прохідній! Цикломена звеселіла, Стала ніжна, стала мила. А Тхоряка затремтів. Простогнав: — До всіх чортів! Ваша... ве-ве-ве-височність! Це ж велика безтурботність... Цей... бе-бе... куди не кинь... Ме-ме-ме... троянський кінь. Вибухівка, шабля, порох — Цей Барвінок.., Він же ворог! Щигля дав Тхору Бамбук, Аж пішов луною гук. Дати другого не встиг — Став Барвінок на поріг. Каблучками цоки-цоки, Крок рішучий, руки в боки. Гордий стан, рішучий зір, Шапка-бирка набакир. Біля трону зняв перчину, Уклонився чин по чину. — Хто тут цар? Здається, ви. Дядько з поглядом сови? Я — Барвінок з Диво-краю, Мандрівник. Знання збираю. Я й Ромашка... Ми за мир. Але цей поганий звір... Глянув хлопчик на Тхоряку, Той відчув на серці мряку. — Ти, Тхоряко, ти — змія! Де Ромашечка моя? Цар за плечі взяв Барвінка: — Не кувікай, наче свинка. Не стрибай на нас, як рись, А спочатку — розберись. Знай же все. Твоя Ромашка Не вбивалася так важко. Їй сподобалося в нас, Полюбила Тулумбас. Прижилася тут чудово. Аж забула рідне слово. Вічне літо, вічний сад,— Їй не хочеться назад! Закричав Барвінок: — Царю, Не кажіть таке, бо вдарю! У Ромашки на чолі Сяйво рідної землі! Ця не зрадить. Не повірю Ні тобі, ні цьому звірю! Де Ромашка, де Будяк, Найбридкіший з гультіпак? — Підстрибнула Цикломена: — Як сказав! Класична сцена! Пан Барвіночку, спочинь. Бо надворі гарячінь. Не турбуйся про Ромашку, Скинь шапчину, скинь тільняшку. Відшукається дівча. Чи давно ти грав в м’яча? — У м’яча... забувся майже. — Коли хочеш... то тримай же! — І помчав на хлопця вскач Величезний жовтий м’яч. Де він взявся, чи не сон це? Променистий, наче сонце, Витівний, немов циркач. Величезний жовтий м’яч! Налетів він на Барвінка, І відбив його хлопчинка. Цар ударив по м’ячу — М’яч угору дав свічу. Цикломена скік та хлоп І м’ячем Тхоряку в лоб. Засміявся цар лукаво: — Бачиш, з нами як цікаво! А в світлиці під столом Враз намітився пролом. Мов сокирами. Терміт Пробивав Ромашці хід. Проминувши охорону. Вийшла дівчинка з-за трону. Біля царського плеча Пролунало: — Кинь м’яча! Значить, ось де наш соколик! — Покотився м’яч під столик. Цар ще більш позеленів. Дав Тхоряці штурханів. Тут зчинив Барвінок галас: — Відшукалась! Відшукалась! Здрастуй, дівчинко! Ура! Ну, Ромашко, нам пора! Він Ромашку взяв за ручку. І крутнув на дверях ручку. Та навстріч йому — ножі Спрямували сторожі.