Посланець

— Спасибі за інтерв'ю! Поки що припиняю розмову.

Петерсон клацнув тумблерами.

— Хвальки, — пробурчав він, — я почав війну на Східному фронті трохи раніше…

— Як так? — зацікавився Шеєр.

— Я мав честь служити в авіаційному спецз'єднанні полковника Ровеля, — охоче відповів Петерсон. — Воно поділялося на три загони. Літати над Росією і фотографувати з великої висоти прикордонну смугу, військові і промислово-транспортні об'єкти ми почали ще в жовтні сорокового року.

— Багато літали?

— Тоді це було найсуворішою таємницею: балачки про мир, Пакт про ненапад і така інша нісенітниця… А ми літали! Перший. загін базувався, замаскований серед озер Східної Пруссії. Вів розвідку білоруського району. Мав машини «хейнкель-111» зі спеціальними висотними моторами. Другий загін вів зйомки з бази Інстербург і діяв над всім Прибалтландом аж до озера Ільмень. Мали чудові літаки «ДО–215» і «Б-2»…

— А ви особисто в якому загоні були?

— У третьому. Вели фотозйомки Чорноморського узбережжя. Базувалися в Бухаресті. У цьому розумінні нам найбільше пощастило… Між іншим, я тут літав ще тоді, коли Зур тільки тупцював туристичними стежинами.

Вдалині над пасмом гір нараз зринув сліпучий гігант, могутній, як Ельбрус.

— Казбек! — кивнув Петерсон.

Під літаком, укриті лісистими ущелинами, рухалися гірськими шляхами війська. І все в одному напрямі — на схід, де палали Гізель і Майрамадаг..

— Можна трохи нижче? Зробимо кілька знімків.

Петерсон поглянув на прилади.

— Висота для зйомок достатня, — мовив. Потім зрушив один важельок, другий, притиснув на кілька секунд кнопку і повідомив: — Усе — зйомку здійснено! Якщо хочете, переведу зйомку на автоматику.

— Буду щиро вдячний! Такі чудові краєвиди! Для моєї книги — це буквально скарб. Німецьке вояцтво на шляхах Кавказу, серед гірського хаосу і льодовиків…

— Дивіться вперед, пане Шеєр… Владикавказ!

— А оті селища поблизу, що в диму?

— Це Гізель, Майрамадаг, Нова Саніба…

— Бачите низку безперервних спалахів? Фронт!

— Чи можна сфотографувати?

— Одна мить… Готово! Матимете лінію фронту мов на долоні… Але дивно…

— Що саме?

— Сьогодні не видно в повітрі росіян. Останніми днями вони страшенно дошкуляли — з'являються нові літаки.

— Де базуються?

— Якби знаття!

— Я — «Сьомий». Я — «Сьомий»! З півдня — літаки росіян! — почулося в навушниках.

— Ет, таки наврочив, дідько б їх узяв! — вилаявся Петерсон.

У навушниках знову тривожно залунало:

— Увага! У повітрі «танки»!

— Які «танки»? Чому «танки»? — здивувався Шеєр.

— Новий літак росіян — «Ільюшин». Ми звемо їх «повітряними танками». Страшна машина! Штурмовик з гарматами! Уявляєте?

— У небі «міги»!

— Ну, тримайтеся, пане літератор, зараз буде пекло!

Справді, все закружляло в шаленій каруселі. Гори раптом зависли над головою усім своїм грізним громаддям. Небо кружляло блакиттю, воронкою під ногами. Літак кидало в несамовиту круговерть, де небо й земля мінилися в шалено-калейдоскопічному розмаїтті. Шеєр з незвички нічого не міг устежити в цьому повітряному шаленстві і тільки чув гострі, збуджені голоси, що вдиралися в навушники німецькою і російською мовами:

— Позаду росіяни! «П'ятий», позаду росіяни!..

— Бачу!..

— «Двадцятий», набери висоту, попереду праворуч «міг»…

І нараз у навушники увірвався радісно збуджений милий російський голос:

— На тобі, гад!..

— «П'ятий»! Вогонь на фюзеляжі! Тягни до лінії фронту!..

— Добий гада, Ваня, добий! — знову милий голос. — Атакуй фоторозвідника!..

Літак нараз різко хитнувся. Петерсон вп'явся очима в прилади. Гойднув штурвалом — слухається.

— Петерсон, ти гориш! Тягни! Прикриємо!..

— Я — Гюде! Петерсон, тягни!

— Кат би їх узяв! — вилаявся Петерсон. — Швидкість згасає!..

«Час настав!» — вирішив Шеєр, відчинив дверцята до салону і позирнув на Лютке…

За кілька секунд щось дико затріщало в навушниках і раптом зовсім мов заціпило: Лютке зробив свою справу — знешкодив стрільця-радиста і вивів з ладу рацію.

— Тільки цього бракувало! — вилаявся Петерсон, який за гуркотом моторів нічого не почув.

З-під капота майнули швидкі вогняні леза. Кабіна напрочуд швидко наповнювалася ядучим димом. Стиснувши губи, Петерсон закам'янів за штурвалом і уперто, рівно, мов по ниточці, тягнув літак до своїх, до лінії фронту, який вже близько спалахував вибуховими сплесками.

Шеєр звільнився від пристібних ременів.

— Будемо стрибати?

— Ви що, з глузду з'їхали? — заволав пілот. — Під нами — росіяни!.. Здохну, але дотягну до своїх!..

Шеєр вихопив пістолет.

— Сідай! — наказав Петерсонові. — Сідай, бо пристрелю!

— Не дурій! — вибалушив очі той. — До наших недалеко! І там будемо стрибати!

— Сідай, кажу! Рахую до трьох!

Петерсон тремтячими руками перебрав важелі управління. Літак зробив розворот через ліве крило.

Шеєр подивився туди, де знаходився Лютке: той квапливо виймав касету з фотокамери літака.

Скориставшись цим, Петерсон переключив керування на автопілота і відстебнув ремені. Блискавичним рухом полоснув Шеєра ребром долоні по очах. Другим ударом збив його на приладову дошку, і гауптман важко осів, втративши свідомість. Карабін парашута зачепився за приладову дошку, і в кабіну рвучко випорснув білий шовк. Петерсон кинувся до непритомного Шеєра, щоб оволодіти пістолетом, але не встиг: Лютке вистрелив йому у спину.

— Костянтине Васильовичу! — заволав. — Товаришу капітан!

Відповіді не було.

Сорокін озирнувся на забитого Петерсона: по його парашуту гуляв вогонь…

Він діяв швидко і рішуче — знав: кожна секунда важить: Звільнив капітана від його розчахнутого парашута, одягнув на нього свій, прив'язав. до ременів і пасів фото-касети, заздалегідь вийняті з літака, фотоапарат і кінокамеру. Причепив фалу до скоби парашута і виштовхнув непритомного Калину з літака. Бачив: парашут розкрився.

Задихаючись в ядучому диму, він кинувся до парашута стрільця-радиста, але вже було пізно: палаючим смолоскипом упав літак на кручі, вибухнув, розкидаючи по схилах вогняні уламки…

… Хейніш навіснів, волаючи в трубку:

— Алло! Майор Готтфрід? Я Хейніш! До мене дійшла жахлива вістина… Це правда?

Голос майора бринів глухо:

— Окрім фоторозвідника, на базу не повернувся один «месер». Загинув Зігфрід Гюде…

— Я вас питаю про Адольфа Шеєра! Він живий?

— Хтось вистрибнув. Один із чотирьох, що були на борту…

— Хто це був?

— Невідомо, але це не має значення.

— Що ви мелете?

— Його розстріляли росіяни в повітрі. Приземлився труп…

— Ну, майоре, я вам не заздрю…

— Я теж дуже шкодую…

— Ви ще дужче пошкодуєте!

— Не думаю, — спокійно відповів Готтфрід.

— Ви наївна людина, майоре, — засичав Хейніш. — Гадаєте, матимете справу зі мною? Та вас за Шеєра розпинатимуть у самому Берліні! Утямили?

— А мені що? Я виконував наказ.

— Який ще наказ?

— Рейхсміністра пропаганди і ОКВ! Я не погоджувався на виліт, то Шеєр наполіг і вручив мені свій офіційний припис.

— То він у вас?

— Ще б пак! Я собі не ворог…

— Це міняє справу, майоре… Де його машина?

— Тут, під охороною.

— Добре! Зараз я пришлю до вас Віллі Майєра. Матимете справу тільки з ним. Зрозуміли?

— Ясно, пане оберштурмбанфюрер. Тільки Майєр, і більше ніхто!

— Ви мене правильно зрозуміли, майоре…

Оберштурмбанфюрер звівся і сам відчинив двері до приймальні.

— Віллі! — погукав. — Негайно їдьте на аеродром і приженіть машину Шеєра. Огляньте її ретельно! До канцелярії Геббельса приготуйте шифрограму приблизно такого змісту: «Спеціальний військовий кореспондент, гауптман Адольф Шеєр загинув під час аерозйомок у районі Владикавказа. Літак, на якому знаходився Шеєр, у нерівному бою був підбитий, внаслідок чого спалахнув і вибухнув у горах». Побалакайте з льотчиком, що був у бою, дізнайтеся про подробиці і складіть докладний звіт. І щоб відповідно! Як про героя!