У вогні

— Вибач. Я не знав, що наша вечірка буде такою велелюдною, — огризнувся він.

— Їх закатують до смерті, намагаючись дізнатися, куди я поділася, — гаркнула я.

— А як щодо Пітиної родини? Його рідні ніколи не погодяться. Власне кажучи, вони чекають не дочекаються, щоб донести на нас. Я думаю, твій Піта досить розумний, щоб самому це усвідомлювати. А що як він вирішить залишитися? — спитав Гейл.

Хотілося відповісти байдужо, але голос затремтів:

— Що ж, хай залишається.

— І ти покинеш його? — спитав Гейл.

— Щоб урятувати маму та Прим — так, — відповіла я. — Хоча ні! Я переконаю його тікати.

— А мене... мене ти покинула б? — обличчя Гейла закам’яніло. — Якби, наприклад, якби я не зміг переконати матір тягти трьох малолітніх дітей взимку в лісову глушину.

— Гейзел не відмовиться. Вона все зрозуміє, — промовила я.

— Припустімо, що вона не зрозуміє, Катніс. Тоді що? — наполягав він на своєму.

— Тоді тобі доведеться примусити її, Гейле. Думаєш, я все вигадую? — від гніву я теж підвищила голос.

— Ні. Не знаю. Може, президент лише маніпулював тобою. Я маю на увазі твоє весілля. Ти ж сама бачила, як відреагували на заручини капітолійці. Не думаю, що президент може дозволити собі вбити тебе. Чи Піту. Як він тоді викрутиться? — сказав Гейл.

— Враховуючи заворушення в Окрузі 8, не думаю, що він проводить багато часу, вибираючи нам весільний торт! — вигукнула я.

Хотіла б я забрати свої слова назад! На Гейла вони подіяли миттєво — на щоках з’явився рум’янець, а в сірих очах запалав вогник.

— В Окрузі 8 — повстання? — тихо перепитав він.

Я позадкувала. Спробувала вгамувати його, як намагалась угамувати округи.

— Я не знаю, чи справді це повстання. Просто там неспокійно: люди на вулицях... — промовила я.

Гейл схопив мене за плечі.

— Що ти бачила?

— Нічого! Особисто. Я тільки дещо чула.

Як завжди, цього було замало, щоб переконати Гейла. Та й запізно. Я здалась і все йому розповіла.

— Я дещо бачила по телевізору в будинку мера. Те, що бачити була не повинна. Натовп на майдані й пожежі, а миротворці навмання стріляли в людей, але ті не вступалися...

Я закусила губу й хотіла продовжити оповідь... А натомість вигукнула те, що гризло мене зсередини:

— І це моя провина, Гейле! Через те, що я зробила на арені. Якби я отруїлася тими клятими ягодами, нічого цього не відбулося б. Піта повернувся б додому і жив собі далі, і ніхто з цих людей не постраждав би.

— Не постраждав? — промовив Гейл м’якішим голосом. — Ці люди вмирають із голоду. Працюють, як раби. Посилають своїх дітей на Жнива. І це ти не вважаєш стражданням? Ти не заподіяла людям шкоди, ти подарувала їм шанс. Їм тільки потрібна мужність, щоб прийняти твій подарунок. Про це вже говорили в копальнях. Люди, які хочуть боротися. Хіба ти не розумієш? Це сталося! Це нарешті сталося! Якщо в Окрузі 8 повстання, чому тут не може відбутися те саме? Нарешті те, чого ми так довго...

— Припини! Ти не знаєш, що верзеш. Миротворці з інших округів, вони зовсім не такі, як Дарій, і навіть не такі, як Крей! Людське життя для них геть нічого не важить! — вигукнула я.

— Саме тому ми і повинні приєднатися до боротьби! — різко мовив він.

— Ні! Ми повинні втекти, перш ніж повбивають не тільки нас, а й ще чимало безневинних душ!

Я знову кричала і не могла зрозуміти, що керує Гейлом. Невже він не бачить очевидного?

Гейл грубо відштовхнув мене.

— Тоді тікай. А я ніколи в житті не втечу.

— П’ять хвилин тому ти радо пристав на мою пропозицію. Не розумію, чому заворушення в Окрузі 8 зупинило тебе, хоча мало б навпаки переконати, що втеча — наш єдиний вихід. Ти просто розлючений через... — Ні, я не могла сказати йому в обличчя про Піту. — А як же твоя родина?

— А як же всі інші родини, Катніс? Ті, що не можуть нікуди втекти? Хіба ти не розумієш? Більше не йдеться про нас. Не тепер, коли нарешті почалося повстання! — Гейл похитав головою, не ховаючи обурення. — Ти так багато можеш зробити!

Він кинув рукавиці Цинни мені під ноги.

— Я передумав — я не хочу нічого, зробленого в Капітолії!

І пішов.

Я подивилась на рукавиці. Не хоче нічого, зробленого в Капітолії? Мене це теж стосується? Чи вважає він мене продуктом Капітолія і тому більше не хоче? Від такої несправедливості я розлютилася. Проте лють змішалася зі страхом, що Гейл може накоїти дурниць.

Я сіла біля вогню, відчайдушно шукаючи розради в теплі, й почала міркувати, як мені чинити далі. Заспокоювала себе тим, що повстання не піднімаються за один день. Гейл не зможе перемовитися з шахтарями до завтра. Якщо я дістануся Гейзел першою, вона зможе відмовити сина. Але ще не зараз. Якщо Гейл досі неподалік, він мене зупинить. Може, навідаюсь до Готорнів уночі, коли всі спатимуть... Гейзел часто працює допізна, закінчуючи прання. Саме в цей час можу завітати я, постукати у вікно і розповісти їй усе, а вона в свою чергу вбереже Гейла від дурниць.

Мені згадалась розмова з президентом Снігоу в нашій вітальні.

«Мої радники занепокоєні тим, що з вами може бути нелегко, але ж ви не збираєтеся завдавати мені клопотів, правда?»

«Не збираюсь».

«Я їм те саме торочив. Запевнив, що дівчина, яка пішла на такі крайнощі, щоб вижити, не відштовхуватиме життя двома руками».

Я подумала, як важко працює Гейзел, щоб прогодувати родину. Звісно ж, вона стане на мій бік. А раптом ні?

Либонь, уже перевалило за полудень, а взимку дні короткі. Без особливої потреби не варто залишатись у лісі після того, як споночіє. Я загасила вогнище в коминку, прибрала рештки їжі й заткнула Циннині рукавиці за ремінь. Нехай поки що побудуть у мене. Може, Гейл змінить свою думку. Я згадала вираз його обличчя, коли він жбурнув рукавиці на землю. Яку відразу він почував до них і до мене...

Назад крізь ліс я ледь пленталась, але дісталася нашої колишньої хати ще завидна. Суперечка з Гейлом — ще одна перешкода на шляху до здійснення мого плану, але я й досі була сповнена рішучості втекти з Округу 12. Слід розшукати Піту. Дивно, але після Туру переможців мені, можливо, буде легше переконати його, ніж Гейла... Я наскочила на Піту на околиці Поселення Переможців.

— Ти з полювання? — спитав він. З його виразу обличчя було очевидно, що він цього не схвалює.

— Не зовсім. Прямуєш до міста? — поцікавилась я.

— Так. Мене вдома чекають на вечерю, — відповів він. — Ну що ж, ходімо, я тебе проведу.

Мало хто користується дорогою від Поселення Переможців до площі, тож тут можна цілком безпечно побалакати. Але я не могла вичавити ні слова — згадувала жахливі наслідки розмови з Гейлом. Площа наближалася з кожним кроком. Та більше слушної нагоди може й не бути. Я глибоко вдихнула і швидко-швидко промовила:

— Піто, якби я запропонувала тобі втекти з округу разом зі мною, ти б погодився?

Піта зупинився й узяв мене за руку. Йому не довелося зазирати мені в обличчя, аби впевнитися, що я кажу серйозно.

— Залежно від твоїх мотивів.

— Я не переконала президента Снігоу. В Окрузі 8 — повстання. Отож нам слід чимшвидше забиратися геть, — випалила я.

— Під «ми» ти маєш на увазі тільки тебе й мене? Хто ще піде з нами? — спитав Піта.

— Моя родина. Твоя також, якщо захочуть. Можливо, ще Геймітч, — відповіла я.

— А Гейл? — спитав Піта.

— Я не знаю. Здається, в нього інші плани.

Піта похитав головою і сумно мені всміхнувся.

— Авжеж, у нього інші плани. Певна річ, Катніс, я піду з тобою.

В моїй душі зажевріла надія.

— Підеш?

— Так. Але я не думаю, що підеш ти, — сказав він.

Я висмикнула руку.

— Тоді ти не знаєш мене. Готуйся. Зволікати нам не можна.

Я рушила геть, але Піта не відставав.

— Катніс, — гукнув Піта.

Я не стишила кроку. Якщо він вважає, що моя ідея нездала, то я не хочу нічого про це чути, бо інших ідей у мене немає.

— Катніс, стривай!

Я буцнула зі стежки замерзлу грудку брудного снігу й почекала на Піту. Від вугільного пилу навіть сніг здавався бридким.