Страница 74 из 103
Отже, Хауссер міг переконатися, що він не помилився у своїй оцінці намірів союзників — їх турбує навальне просування радянських військ, вони хотіли б з’явитися в Західну Європу як переможці й визволителі, одержати шкуру фашистського звіра, вбитого іншими. Взагалі це не було таємницею для радянських людей. Сама поведінка союзників, зволікання з відкриттям другого фронту неминуче викривали їх плани. Оксана не раз чула, як радянські командири й навіть рядові бійці, коли мова заходила про те, чому англійці й американці не відкривають другого фронту, — саркастично кидали на адресу союзників відоме прислів’я: «Майстри чужими руками жар загрібати». Таємницею були ті конкретні вказівки, що їх одержав Хауссер.
Оксана зрозуміла, що зволікати не можна, і її дії повинні бути швидкими й рішучими. Необхідно чимось приголомшити Хауссера. Вона припускала: радника попереджено, що його «помічниця» не. знає і не повинна знати змісту зашифрованих телеграм. Це ускладнювало її завдання. Але Хауссер боягузливий, він чекає не дочекається тієї хвилини, коли Єва розпрощається з ним. На цьому Оксана й вирішила зіграти.
Перш за все, радник не одержить повного тексту останньої радіограми. Дівчина ретельно переписала на новому аркуші паперу декілька початкових цифр шифровки і вклала цей листок до конверта, а зашифровану телеграму заховала глибоко в кишеню. Все, можна йти на штурм.
Хауссер був у себе. Напевно, щойно прийшов. На столі лежав напханий портфель. «Продовольство», — здогадалась Оксана.
— Ви чимось занепокоєні? — запитав радник, помітніші похмурий вигляд дівчини.
— Невеличка неприємність…
— Що саме? — насторожився Хауссер.
— Це вас не стосується, — поспішила заспокоїти його Оксана. — Це мої неприємності. Гадаю, нема нічого серйозного, все владнається. Просто мені доведеться пробути тут довше, ніж я думала.
— Але ж розмова відбулась, ми про все домовилися… Сподіваюсь, мою останню відповідь передано?
— Ще вчора, — дівчина закусила губи.
— В чому ж справа? Щось трапилось?
— Та ні, пане раднику, — Оксана вдала, що розсердилась, — хай це вас не хвилює. Ніякої небезпеки, я впевнена…
Вона домоглася свого — Хауссер був переляканий її неясними визнаннями про якусь небезпеку, яка загрожує їй, а, отже, — і йому. Тепер треба сміливо атакувати. Дівчина труснула головою, немовби відганяючи неприємні думки, й приступила до справи.
— Пане раднику, я одержала розпорядження, — це, звичайно, не означає, що вам не довіряють, — але мені доручено перевірити, як практично виконуються вказівки. Так би мовити, ваші перші кроки. Сподіваюсь, це не забере в нас багато часу?
Хауссер, стиснувши губи, довго дивився на дівчину. Лінзи приховували його очі, але Оксані, здавалося, що вона добре бачить їх — недовірливі, насмішкувато ворожі.
— Ви вважаєте це складним? — промовила вона з розчаруванням, — У вас ще нічого не готове? Погано. Мені доведеться стовбичити тут… Розумієте, вони вимагають переконливих доказів.
— Єво, вам відомий зміст шифровок? — тихо записав радник, не зводячи очей з дівчини.
«Попереджений. Злякався, не вірить. Треба стояти на своєму твердо. Ті, хто послав Гелену, могли наплутати, передумати, нарешті, в останню хвилину», — вирішила дівчина.
— Ні, я не знаю змісту шифровок, — ніби дивуючись з запитання радника, призналась Оксана. — Мова йде про наслідки. Їм потрібні від мене докази.
— В такому випадку, я повинен запитати про ваші повноваження. Ви можете терміново відіслати мою шифровану телеграму?
Оксана насупилась, з прикрістю цмокнула губами.
— Саме в цьому вся складність, пане раднику. Зв’язок на декілька днів буде перерваний. Ви не повинні надавати значення… Просто задля обережності. Я не хочу піддавати себе, а отже, й вас, найменшій небезпеці. Було б безглуздо, коли б наприкінці…
Здається, допомогло. Як і того вечора, при врученні марки, зблідле обличчя експерта в східних питаннях почало вкриватися червоними плямами. Оксана не мала сумніву — в цю хвилину радник ненавидів свою «помічницю».
— Все ж таки, що трапилось? — хрипло запитав він і почав розстібати гаплика біля коміра.
— Кажу вам, що нічого особливого, — підлила масла до вогню Оксана. — Виникла підозра, що нашу рацію засікли. Запеленгували… Довелося припинити прийом адресованої вам шифровки і негайно перенести рацію в інше місце.
— Ви впевнені, що рація була запеленгована, чи це тільки припущення?
— Навіщо вам ці подробиці, пане раднику? Тільки зайві хвилювання.
— Я хочу знати! — пискляво викрикнув Хауссер і стиснув кулаки. — Я повинен знати, що у вас там відбувається, який ступінь небезпеки!
— Заспокойтеся, — сказала Оксана. — Вам ніщо не загрожує. На квартирі був обшук, але там нічого й нікого не знайшли. Зараз рація в іншому, безпечному місці. Що з вами? Може, води?
Хауссер заперечливо закрутив головою й, тримаючи руку біля серця, почав ходити по кімнаті.
— Боже, — стривожилася Оксана. — Я ж казала вам — зверніться до лікаря. Якісь таблетки, порошки…
— Найкращими таблетками буде для мене, коли ви якнайшвидше заберетесь зі своєю ідіотською рацією звідси, визвірився радник. — Здається, все ясно, я все зрозумів з усім погодився, так ні — продовжують свої передачі..
— Не кричіть, будьте ласкаві. Гадаєте, мені весело? У мене теж нерви… Я думаю, що після перевірки ми негайно виїдемо звідси, й моє повідомлення про наслідки буде передано з іншого місця. Адже нашим це зовсім байдуже.
— От і передавайте з іншого місця! — зарепетував Хауссер. — Я забороняю, так, забороняю вам робити це тут. Досить з мене!
— Заспокойтеся… В українців є приказка: не такий чорт страшний, як його малюють.
— З мене досить! — розгнівано рубонув рукою радник, — більше жодних передач звідси. Нехай забираються!
Ось коли його взяло по-справжньому, й усі страхи, що накопичилися за цей час, прорвалися назовні.
— Але, пане раднику… — ніби трохи розгубившись перед таким спалахом гніву, сказала Оксана. — Ми ж повинні передати ваше запитання й прийняти відповідь. Все решта — я маю на увазі моє повідомлення про наслідки — буде передано з іншого місця. Можете мені повірити.
Хауссер опам’ятався. Витер хустинкою голову, ображено надув губи.
— Коли ви думаєте відновити зв’язок? — запитав він, важко дихаючи.
— Я не можу сказати точно. Все буде залежати від фактора безпеки. Можливо, днів через десять-п’ятнадцять.
Радник незадоволено гмукнув, замислився. Оксана дала йому час для роздуму й раптом ніби схаменулася.
— Почекайте… Як я не додумалась! Я маю початок зашифрованої телеграми. Можливо, там говориться про повноваження? В такому випадку я зразу ж відправлю моїх радистів, а сама після перевірки виїду слідом за ними. Ваші пеленгатори працюють відмінно… Просто-таки снайперська, точна наводка.
Оксана поспішно дістала конверта, і Хауссер майже вирвав його з рук дівчини, спершу з радістю, потім з розчаруванням подивився на куций стовпчик цифр і буркнув:
— Чекайте мене в себе.
Вирядивши з кімнати свою «помічницю», радник відразу ж замкнувся на ключ. Почувши, як позаду клацнула пружина замка, Оксана подумала, що, можливо, ключ від таємниці експерта в східних питаннях уже лежить у неї в кишені. Треба тільки постійно тримати радника в стані панічного страху перед можливим провалом міфічних радистів. Через двадцять хвилин він зайшов до Оксани, як і раніше, схвильований, і занепокоєний.
— Що-небудь є? — запитала дівчина, маючи на увазі вказівки щодо її повноважень для перевірки виконання радником одержаних розпоряджень.
— Ні, вони дякують мені. На цьому шифровка уривається. Я не знаю, що мені робити…
— Доведеться чекати, коли можна буде налагодити зв’язок, — зітхнула дівчина. — Нічого страшного, пане раднику. Ви тільки не хвилюйтеся. Мине днів десять-п’ятнадцять, і ваші пеленгатори заспокояться.
— Я не розумію… — розвів руками Хауссер. — Мене попередили, щоб. я не говорив вам жодного слова про зміст шифрованих телеграм. Хіба вам не довіряють цілком?