Аферистка

Не підходило їй тільки те, що ця травниця пропонувала таким пацієнтам на термін лікування повністю перебиратися до неї. Не могла Тетяна тепер залишати Грицька одного, особливо вночі, коли поряд нікого немає. Ні, її непокоїли не амурні інтереси, про які найперше, може, й він подумав би, якби вона йому прямо про це сказала. Тут було інше. Як відомо, нормальні люди подароване назад не забирають, за будь-яких обставин. А тут ось якийсь сумнівний прищ пообіцяв приїхати й забрати назад машину. Ніхто не заперечує — подарунок цей надзвичайно дорогий і, як розповів Грицько, свого часу він був зроблений зопалу, тому будь ласка: вам — ваша машина, нам — наш спокій.

І все-таки, і все-таки… З урахуванням побачених фотографій, знаючи тепер, ким є той горе-родич, над цим варто було розкинути мізками. І Тетяна розкинула. Виходило, що від дня Грицькового розлучення до сьогодні проліг більший проміжок часу, ніж термін його подружнього життя з Кариною. І весь цей час подарована машина залишалася в нього, бо про неї ніхто не згадував: ні Карина, ні її щедрий братик. Значить, вона була їм непотрібна, не вписувалася або в стиль життя, або в конкретні його умови. Що ж тепер у них змінилося, які кардинальні події відбулися, що підхльоскують до настільки ґрунтовного перегляду своїх недавніх вчинків? Зміни на краще? У таких відірваних субчиків, якими були надбані Грицьком «близькі», це навряд. А зміни на гірше ведуть за собою, як невідворотній наслідок, безгрошів’я. Отже, молодик їде до Грицька вибивати з нього гроші, а приводом до цього вибрав машину. А це вже серйозно, бо Грицько на ній все-таки їздив, що на ній позначилося. Значить, причепитися негіднику буде до чого.

Це доволі відома авантюрна операція — під якимсь слушним приводом втюрити людині коштовний подарунок, витримати чималенький термін, а потім знайти зачіпку для розірвання колишніх стосунків і для здирання процентів за користування подарованим.

Отже, як зазвичай буває в подібних випадках, спочатку Грицькові запропонують купити машину в колишнього родича, а в разі його незгоди — оплатити амортизацію. Причому амортизацію нарахують так, що вона складе суму, не меншу залишкової вартості машини. Наприклад, визначать пробіг і застосують для його оплати таксистські тарифи. Хоч круть-верть, хоч верть-круть, а проблем і неприємностей Грицькові не минути, як не обійтися без побитої пички.

Як Тетяна, передбачаючи такі ускладнення, могла залишати Грицька віч-на-віч з ними? Як могла ризикувати, дозволяючи лихим людям нав’язувати недосвідченому й простодушному хлопцю бандитські розбірки? Ніяк. Мусила боронити його сама всіма засобами. Причому так, щоб і самому Грицьку про це не сказати, бо є в даній ситуації така вкрай незручна, навіть небезпечна річ, як чоловіча самовпевненість, зарозумілість, пиха і ще всяка мура, про яку добре тільки патякати.

Не підозрюючи, яку гірку пігулку підготувала йому доля, Грицько нарешті вгомонився й задрімав, а дівчина лежала, не склепивши повіки, зітхала і ще довго шукала вихід із обставин, в які він потрапив, довго продумувала підходи до нього, нарешті зважилася. Вранці розбудила його на роботу і, поки він збирався, із залишків вчорашньої святкової вечері зготувала сніданок.

— Їж сам. Я снідаю тільки кавою, — попередила вона Грицька. — До того ж я маю перед від’їздом забігти додому, там і перекушу щось.

— Перед яким від’їздом? — отетерів Грицько. — Ти ж щойно приїхала? І для чого тобі додому, де все без тебе стоїть пусте й безжиттєве? Тепер тут твій дім.

— Так, дякую. Мені треба було в Дніпропетровську вийти, але ти мене ждав у Синельниковому, і я вирішила не затримуватися. Тепер спокійно з’їжджу туди й сюди, мушу в банк заглянути.

І це була правда. Тетяна зі змішаним почуттям радості, подивування й сумніву дізналася, що має в своєму розпорядженні декілька банківських сейфів, де зберігаються не тільки гроші, але й документи на нерухомість, і, що наразі було особливо важливо, деякі засоби особистого захисту від нападників. Зрештою, подумала вона після першого приголомшення, викликаного цим відкриттям, нехай в усній формі, але саме на її користь було зроблено заповіт. То хіба не треба поважати волю заповідача? А потім вона зрозуміла, що має подбати про збереження цих коштів, і не просто збереження, а зробити так, щоб вони працювали, а не ховалися в залізних ящиках. Але в Москві вона побоялася відкривати депозитні вклади, бо не хотіла користатися знайденими документами на інше ім’я, на ім’я людини з російським громадянством. Хтозна, до чого воно могло б її привести. З цим ім’ям їй вистачало інших клопотів. Тому там вона нічого змінювати не стала. А Проталіна Тетяна Іванівна, вона напевне знала, нічим себе не заплямувала і може спокійно й безпечно користуватися своїми правами зберігати гроші на банківському рахунку. Принаймні те, що ховав в собі Ю-Банк, можна було спокійно довірити депозиту на це ім’я. Ось для цього й для дечого іншого Тетяна поспішала в обласний центр.

—Так у скільки тебе сьогодні зустрічати назад? — безтурботно запитав Грицько, коли вони удвох дійшли до Тетяниної хати і мали тут розстатися.

— Не треба мене зустрічати.

— Чому це?

— Не хочу звикати до зайвої уваги, — не помічаючи Грицькового занепокоєння, відповіла Тетяна. — Сьогодні залишусь вдома, а завтра постараюсь знайти ту жінку-травницю, про яку ти казав, і влаштуюсь у неї на два тижні. А ти відпочивай, збирайся з думками.

— Таню, — захникав Грицько, — ми ж учора домовилися, що не розлучатимемося більше. Ти мені обіцяла. Пам’ятаєш?

— Ого-го! Коли це ще буде? Для чого давати людям привід язиками плескати? Ну переночувала я в тебе одну ніч, так це ще можна зрозуміти. А як почну щоночі до тебе бігати, то про мене інше подумають. Скажуть, що я в гульки пустилася, це негарно. Ти маєш дбати про мою репутацію.

— Як «коли буде»? Давай прямо завтра розпишемося! Репутація… Я сьогодні ж піду в сільраду і попрошу назавтра нас розписати.

— Завтра будній день, ти мусиш працювати, а не по Загсам бігати, — нагадала дівчина. — До того ж, в мене сукні відповідної немає.

— Та наплювати! — Грицько спересердя колотив себе кулаками по боках. — У мене теж немає. А вони тільки по буднях і розписують, щоправда без урочистих церемоній, а тихо-мирно. Так що, домовлятися?

— Назавтра?

— Так.

— А не пошкодуєш, що квапився?

— Яке квапився? Вже цілий вік чекаю! Увесь Славгород на мене дивитися втомився.

— Гаразд, домовляйся, поки я не передумала.

— Значить, я негайно подаю заяву від свого імені, а ти з цього моменту вже вважаєшся моєю нареченою і маєш повне право ночувати у свого жениха. Отак!

— Отак! — повторила за ним Тетяна. — Розпишемося і проводитимемо медовий місяць в різних місцях.

— В різних? Чому?

— Ну, я лікуватимуся у травниці, а ти кукуватимеш вдома.

— Так поки в мене є машина я тебе возитиму туди й назад.

— Добре, якось влаштуємося.

— Я по тебе виїду до вечірньої електрички на Запоріжжя, — попередив Грицько.

Грицько пішов на роботу. Йому зробилося легше на душі, проте він не припиняв думати про те, що справді тиха Тетяна змінилася, й тепер не знаєш, чого від неї ждати. Така заповзятлива, самостійна, що у неї ні в кому немає потреби. Поза сумнівом, вона порядна й надійна, з розвиненим почуттям міри й такту, але надто… Як сказати? Навіть не норовлива, а радше незалежна. Треба скоріше її загнуздувати, бо відтак вона й зовсім одиначкою залишиться. А така розумна й обдарована на жіночість людина не повинна пропадати!

2

Мотатися на лікування до травниці Тетяна відмовилася. Що то за лікування наїздами, коли вимагається не просто пити-їсти, виконувати рекомендації дієти й робити процедури, а взагалі дотримуватися іншого режиму життя? Треба забути про турботи, скинути з себе всі клопоти, припинити хвилюватися з приводу й без, менше забивати голову телевізором і більше вчитися спорідненню з природою у свійських тварин, зокрема у кішок. Отак вміти споглядати довкілля, жити за годинником сонця й дбати тільки про себе, як вони.