Страница 187 из 188
Море вітер чує;
Попереду Гамалія
Байдаком керує.
Гамалію, серце мліє:
Сказилося море.
“Нехай казиться”, - й сховались
За хвилі - за гори.
Дрімає в гаремі - в садах Візантія,
І Скутар дрімає; Босфор клекотить,
Неначе скажений, то стогне, то виє:
Йому Візантію хочеться збудить.
“Не буди, Босфоре: буде тобі горе,
Твої білі ребра піском занесу,
У мул поховаю! - реве синє море.
- Хіба ти не бачиш, яких я несу
Гостей до султана?”
Так море спиняло
(Любило завзятих усатих слав'ян).
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала,
Дрімав у гаремі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в тюрмі, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своєму бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
“О, милий боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там
Вставать з чужої домовини,
На суд твій праведний прийти,
В залізах руки принести
І перед всіми у кайданах
Стать козакові…” - “Ріж і бий!
Мордуй невіру-бусурмана!” -
Кричать за муром. Хто такий?
Гамалію, серце мліє:
Скутар скаженіє!
“Нехай сказиться” - з твердині
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги;
Козацтво преться без ваги -
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі -
По пеклу гуляє,
Сам кайдани розбиває,
Братів визволяє.
“Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!”
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови.
І ніч стрепенулась:
Не бачила стара мати
Козацької плати.
Не лякайся, подивися
На бенкет козачий.
Темно всюди, мов у будень,
А свято чимале.
Не злодії з Гамалієм
Їдять нишком сало
Без шашлика. “Засвітимо!”
До самої хмари
З щоглистими кораблями
Палає Скутара.
Візантія пробуркалась,
Витріщила очі,
Переплива на помогу,
Зубами скрегоче.
Реве, лютує Візантія,
Руками берег достає;
Достала, зикнула, встає…
І на списах в крові німіє.
Скутар, мов пекло те, палає;
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече;
Огонь запеклих не пече.
Руйнують мури, срібло, злото
Несуть шапками козаки
І насипають байдаки.
Горить Скутар, стиха робота,
І хлопці сходяться; зійшлись,
Люльки з пожару закурили,
На байдаки - та й поплили,
Рвучи червоні гори-хвилі.
Пливуть собі, ніби з дому,
Так буцім гуляють,
Та, звичайне запорожці,
Пливучи співають:
“Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий:
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти,
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти.
Ой, приїхав Гамалія
Аж у ту Скутару,
Сидять брати-запорожці,
Дожидають кари.
Ой, як крикнув Гамалія:
«Брати, будем жити,
Будем жити, вино пити,
Яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити!”
Вилітали запорожці
На лан жито жати;
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
“Слава тобі, Гамаліє,
На ввесь світ великий,
На ввесь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!”
Пливуть собі, а із-за хвилі
Сонце хвилю червонить;
Перед ними море миле
Гомонить і клекотить.
“Гамалію, вітер віє,