Страница 84 из 207
У середині липня в південно-східному Техасі може бути нестерпно спекотно, але субота після їх одруження виявилася ідеальним днем, з температурою під вісімдесят [379]і купками пухких, білих хмаринок, що блукали по небу кольору вицвілого комбінезона. Довгі смуги світла і тіней тягнулися через заднє подвір’я Мімі, що являло собою ледь-ледь похилу галявину, яка закінчувалася мутним потічком, котрий Мімі називала Безіменним ручаєм.
Майоріли звисаючі з дерев золотаві й сріблясті стрічки — кольори Денголмської школи — і пінята дійсно була, звабливо підвішена на випнутій вбік гілці цукрової сосни [380]. Жодна дитина не пройшла під нею без того, щоб кинути вгору нетерплячий погляд.
— Після обіду діти отримають ломаки й зіб’ють її, — промовив хтось просто в мене за спиною. — Цукерок і іграшок вистачить для всіх niсos [381].
Обернувшись, я побачив Майка Косло, елегантного (як легка галюцинація), у тісних чорних джинсах і білій сорочці з відкритим горлом. За спиною в нього висіло на шнурку сомбреро, і був він підперезаний багатоколірним шальовим поясом. Я побачив також інших футболістів, включно з Джимом Ла-Дью, вбраних таким же, трішки кумедним, чином, котрі циркулювали з тацями в руках. Майк із кривуватою усмішкою підніс до мене свою тацю: «Канапе, сеньйоре Емберсон?»
Я взяв собі дитинча креветки на шпичачку й занурив його в соус.
— Гарний прикид. Майже як у Спіді Ґонзалеса [382].
— Тільки не починайте. Якщо бажаєте побачити справжній прикид, погляньте на Вінса Нолза. — Він показав поза сітку, де гурт вчителів незграбно, проте з захватом грав у волейбол. Поза ними я побачив Вінса у фраку й циліндрі. В оточенні дітлахів, котрі захоплено дивилися, як він висмикує стрічки з чистого повітря. Чудове видовище, якщо ти достатньо юний, щоб не помітити кінчик одної зі стрічок, що стирчить в нього з рукава. Виблискували на сонці його наваксовані вуса.
— Взагалі-то, мені більше подобається прикид Сіско Кіда [383], — сказав Майк.
— Не сумніваюся, що ви пречудово виконуєте роботу офіціантів, але хто, в ім’я Бога, намовив вас так нарядитися? А тренер знає?
— Мусить, він тут.
— О? Я його ще не бачив.
— Він там, біля барбекю, наливається разом з іншими піддувайлами. А щодо цього вбрання… Міз Мімі вміє бути дуже переконливою.
Мені згадався підписаний мною контракт, і я зітхнув:
— Знаю.
Майк понизив голос:
— Ми всі знаємо, що вона хвора. Крім того… я ставлюся до цього, як до акторської гри. — Він встав у позу тореро, нелегку, якщо пам’ятати, що в руках в тебе таця з канапе. — Arriba! [384]
— Непогано, але…
— Я знаю, я поки не увійшов у роль. Ще не занурився, правильно?
— Цей метод годиться хіба що для Брандо [385]. Який у вас із хлопцями розклад на осінь, Майку?
— Останній рік? Джим у кишені? [386]Я, Генк Альварес, Чіп Вігінс і Карл Крокет у лінії? Виграємо чемпіонат штату і той золотий м’яч опиниться в нашій шафі разом з рештою трофеїв.
— Мені подобається твоя диспозиція.
— А ви робитимете спектакль цієї осені, містере Емберсон?
— Планую.
— Добре. Класно. Підберіть і мені роль… але з моїм футболом я тільки на маленьку роль здатний. Послухайте цей бенд, вони непогано грають.
Бенд грав набагато краще, ніж непогано. На барабані була написана назва гурту «Лицарі». Вокаліст, ще ніби підліток, завдав рахунком темп, і бенд вжарив гарячу версію старої пісні Річі Веланса «Ох, моя голова», та ні, не такої вже й старої, як на літо 61-го, хоча сам Річі вже понад два роки, як був мертвий [387].
Я з пивом у картонному стакані підійшов ближче до сцени. Голос вокаліста здався знайомим. І звук електрооргана також, що відчайдушно бажав бути схожим на гру акордеона. І раптом «клац» у голові. Цей хлопець — це ж Даґ Сем [388], і не мине багато часу, як він буде створювати вже власні хіти: наприклад, «Вона така рухлива» або, скажімо, «Мендосино». Це буде вже під час «Британського вторгнення», а отже, цей бенд, що в оригіналі грає «техано-рок», прибере собі псевдобританську назву «Квінтет сера Даґласа» [389].
— Джордже, ходіть-но сюди, ви не проти з деким познайомитись?
Я обернувся. Схилом спускалася Мімі, ведучи за собою якусь жінку. Моє перше враження від Сейді — геть усіх від неї перше враження, я не маю щодо цього сумнівів — це її зріст. На ній було пласке взуття, як і на більшості тутешніх жінок, котрі знали, що півдня й цілий вечір вони топтатимуться надворі, але ця жінка останній раз взувала щось на підборах, либонь, ще на власне весілля, ба, можливо, навіть на тій оказії вона була одягнена в таку сукню, що могла прикрити пару туфель на низьких підборах або й зовсім без них, аби лиш, ставши перед олтарем, не височіти кумедно понад своїм нареченим. У ній було щонайменше шість футів, а можливо, й трішки більше. Я перевищував її хіба дюйми на три і, якщо не рахувати тренера Бормана та Ґреґа Андервуда з історичного факультету, був єдиним таким чоловіком на вечірці. Авжеж, Ґреґ був ще той цибань. Говорячи жаргоном того часу, Сейді мала насправді добру будову. Вона знала це, але не пишалася, а радше була просто цього свідома. Я це зрозумів з її ходи.
«Я знаю, що я трохи завелика, щоб вважатись нормальною, —промовляла та хода. Розпростані плечі проказували ще більше. — Це не моя провина, я просто такою виросла. Як Топсі [390] ».Сукня на ній була без рукавів, чорна, вся в трояндах. Руки засмаглі. Губи вона трішечки підвела рожевою помадою, але більше жодної косметики.
Кохання не виникло з першого погляду, я не маю щодо цього жодних сумнівів, проте я пам’ятаю те перше враження з подиву гідною ясністю. Якби я сказав вам, що з подібною ясністю пам’ятаю те, як уперше побачив колишню Кристі Еппінг, я б збрехав. Авжеж, то було в танцювальному клубі, і ми обоє були тоді сп’янілі, то, може, це рахується мені в залік.
Сейді мала безхитрісно-приємний вигляд у стилі «ось я така, проста американська дівчина, сприймайте мене такою, як бачите». Проте було в ній також і дещо інше. Того дня, на тій вечірці, я думав, що те дещо інше є просто звичайною незграбністю рослих людей. Пізніше я взнав, що зовсім вона не незграбна. Фактично, вона перебувала якнайдалі від незграбності.
Мімі виглядала гарно — чи принаймні не гірше, ніж того дня, коли приходила до мене додому переконувати, щоб я погодився вчителювати на повну ставку, — але вона була в макіяжі, що не виглядало звичайним. Грим не зовсім маскував запалість її очей, породжену, либонь, комбінацією безсоння й болю, й нові зморшки в кутиках її губ він не маскував. Але вона усміхалася, а чом би й ні? Вийшла заміж за свого парубка, утнула таку вечірку, яка вочевидь має шалений успіх, а ще вона привела гарненьку дівчину в гарненькому платті, аби познайомити її з єдиним на всю школу незайнятим вчителем англійської.
— Агов, Мімі, — гукнув я, вирушивши вгору схилом, огинаючи ломберні столики (позичені в клубі армійських ветеранів), за якими пізніше люди їстимуть барбекю, споглядаючи захід сонця. — Мої вітання. Гадаю, відсьогодні я мушу звикати звертатися до вас як до міз Сімонс.
Вона посміхнулася своєю сухою усмішкою.
— Я звикла до Мімі, звертайтеся до мене так і надалі, будь ласка. Хочу вас познайомити з новою членкинею викладацького складу. Це…
379
80 ˚F = 26,5 ˚C.
380
Сосна Ламберта, або цукрова (Pinus lambertiana) — високе дерево, що росте в горах і на рівнинах заходу США і в північній Мексиці.
381
Дітвора ( ісп.).
382
Speedy Gonzales — «найпроворніша мишка в Мексиці», карикатурний персонаж діснеївського мультсеріалу «Looney Tunes» (1953–1969).
383
Cisco Kid (Малюк Сіско) — герой оповідання О. Генрі «Шлях кабальєро», кінний відчайдух-стрілець з техасько-мексиканського прикордоння, образ якого розтиражовано в багатьох фільмах і коміксах.
384
Тут — «вище голову» ( ісп.).
385
Marlon Brando (1924–2004) — один з найвпливовіших кіноакторів Голлівуду, застосовував у роботі систему Станіславського.
386
«Кишеня» — термін в американському футболі, означає жорсткий захист лінійними гравцями свого квотербека.
387
Ritchie Valens (1941–1959) — американо-мексиканський співак-гітарист, піонер стилю чикано-рок, загинув в авіакатастрофі разом з кількома іншими зірками рок-н-ролу; «Oooh, My Head» — пісня, написана ним незадовго перед загибеллю.
388
Douglas Sahm (1941–1999) — спершу відомий в Техасі як «вундеркінд музики кантрі», його перший бенд дійсно називався «The Knights»; пізніше став широко популярним автором і виконавцем музики блюз-рок із власним гуртом «Sir Douglas Quintet».
389
«Британське вторгнення» — період від 1963 року й до початку 1970-х, коли слідом за «Бітлз» на американську поп-культуру величезний вплив справляли рок-гурти й окремі музиканти з Британії; «Tejano music» — техаська музика будь-якого стилю з сильними мексиканськими впливами.
390
Топсі — чорна дівчинка, персонаж книг Гаріет Бічер Стоу «Хатина дядька Тома».