Страница 63 из 207
— Ясно, як білий день, — кивнув я. — Але… без образ з вашого боку чи з боку вашої подруги…
— Ми одружені, — втрутилась дебела леді, — тож не обзивайте нас друзями. — І вона знову реготнула.
— Без жодних образ з вашого боку чи з боку вашої дружини, але коефіцієнт чотири до одного не годиться. Натомість, вісім до одного… було б чудовим рішенням для обох сторін.
— Я дам вам п’ять до одного, але це вже край, — промовив Фраті. — Для мене це лише побічна справа. Якщо вам потрібен Вегас, їжджайте до Вегаса.
— Сім, — сказав я. — Нумо, містере Фраті, погоджуйтесь на мою пропозицію.
Вони ще пошепотілися з дебелою леді. Потім він повернувся й запропонував шість до одного, що я й прийняв. Цей коефіцієнт все одно залишався низьким для такої безумної перспективи, але мені не хотілося надто серйозно грабувати Фраті. Так, він був підставив мене на користь Білла Теркотта, але мав на те власні мотиви.
Крім того, то було в іншому житті.
У ті часи в бейсбол грали так, як було задумано від самих початків цієї гри — при яскравому сонячному світлі, у той період ранньої осені, коли ще зберігається відчуття літа. Люди збиралися в Нижньому місті перед вітриною крамниці електротоварів Бентона й дивилися матчі по трьох встановлених на п’єдесталах двадцятиоднодюймових телевізорах «Зеніт». Над телевізорами висів транспарант НАВІЩО ДИВИТИСЯ НА ВУЛИЦІ, КОЛИ ВИ МОЖЕТЕ ДИВИТИСЯ ВДОМА? ЛЕГКІ УМОВИ КРЕДИТУ!
О, так. Легкі умови кредиту. Це вже більше скидалося на ту Америку, в якій я виріс.
Першого жовтня «Мілвокі» виграли в «Янкі» один нуль, завдяки Воррену Спану. Другого жовтня «Мілвокі» поховали «Бомберів» з рахунком тринадцять п’ять. Четвертого жовтня, коли серія повернулася до Бронксу, Дон Ларсен засушив «Мілвокі» чотири-ніц, звісно, за допомоги реліф-пітчера Райна Дурана, котрий не мав поняття, куди, щойно покинувши його ліву руку, полетить м’яч, і таким чином до всирачки лякав тих відбивачів-беттерів, котрим випало йому протистояти [276]. Коротше кажучи, майже ідеально.
Першу частину цього матчу я слухав у себе в квартирі по радіо, а пару останніх інінґів подивився, стоячи серед натовпу перед вітриною Бентона. Коли гра завершилася, я зайшов до аптеки і купив каопектату (либонь, ту саму економічного розміру гігантську пляшку, що й у попередній моїй мандрівці). Містер Кін знову запитав мене, чи не страждаю я на вірусний гастроентерит. Коли я відповів йому, що почуваюся чудово, старий сучий син явно посмутнів. Я дійсночудово почувався і не чекав на те, що минуле скаженими м’ячами Райна Дурана підкидатиме мені точнісінько ті самі трюки, але вважав за краще бути підготовленим.
Вже мало не вийшовши з аптеки, я зачепився поглядом за вітрину з плакатиком: КУПІТЬ СОБІ ДОДОМУ ШМАТОЧОК МЕЙНУ! Там лежали поштові листівки, надувні іграшкові лобстери, духмяні торбинки з сосновою живицею, маленькі копії міського пам’ятника Полові Баньяну і декоративні подушечки з зображенням Колони Деррі — Колоною Деррі називали ту круглу вежу, з якої місту подавалася питна вода. Одну таку подушечку я купив.
— Для мого небожа в Оклахома-сіті, — пояснив я містеру Кіну.
Якраз в той час, коли «Янкі» виграли третю гру в серії, я заїхав на станцію «Тексако» на Подовженні Гаррис-авеню. Перед бензоколонкою висів щит з написом: МЕХАНІК ПРАЦЮЄ 7 ДНІВ НА ТИЖДЕНЬ — ДОВІРЯЙ СВОЮ МАШИНУ ЛЮДИНІ З ЗІРКОЮ! [277]
Поки заправник напоював бак і витирав лобове скло «Санлайнера», я забрів до гаражної секції, знайшов чергового механіка на ім’я Ренді Бейкер і про дещо з ним умовився. Бейкер здався зачудованим, але на мою пропозицію погодився. Двадцять доларів перейшли з рук в руки. Він дав мені номер телефону автостанції і свій домашній. Я поїхав звідти з повним баком, чистим лобовим склом і заспокоєним розумом. Тобто… відноснозаспокоєним. Неможливо було передбачити всі несподіванки.
Через всі ці підготовчі до наступного дня дії я завітав до «Ліхтарника» на щовечірнє пиво дещо пізніше, ніж зазвичай, але ризику стрітися там з Френком Даннінгом не вбачалося. Цього дня він повіз своїх дітей на футбольний матч в Ороно, а на зворотному шляху вони зупиняться у «Дев’яносто п’ятці» [278]поїсти смажених устриць і випити молочних коктейлів.
У барі сидів Чез Фраті, сьорбав житній з содовою.
— Уповайте на те, щоб «Мілвокі» виграли завтра, бо інакше плакали ваші п’ять сотень, — сказав він.
Вони мусятьвиграти, але наразі я мав на думці важливіші речі. Я пробуду в Деррі рівно до того часу, коли зможу забрати у містера Фраті виграні мною три штуки, але своє істинне завдання я збирався виконати вже наступного дня. Якщо все піде, як сподівано, я впораюсь з Деррі ще до того, як «Мілвокі» у шостому інінґу доб’ються того, що виявиться єдиною необхідною їм пробіжкою.
— Атож, — зауважив я, замовляючи собі ще пива і збіранки лобстера, — нам залишається лише чекати, чи не так?
— Саме так, колего. У цьому й полягає вся радість тоталізатора. Не проти, якщо я про дещо у вас спитаю?
— Аж ніяк. За умови, якщо вас не образить, якщо я не відповім на ваше питання.
— Оце-то мені в вас і подобається, колего, — ваше чутяумору. Певне, це така штука, характерна для Вісконсину. А що мене цікавить, так це питання, навіщо ви в нашому благословенному місті?
— Нерухомість. Мені здається, я вам про це вже казав.
Він прихилився ближче. Я відчув запах «Віталісу» від його гладенько зачесаного волосся і «Сен-Сен» [279]в його віддиху.
— А якщо я скажу, що йдеться про ділянку під мол, я влучив?
Отак ми ще потеревенили далі, але ви вже знаєте цю частину історії.
Я вже казав, що тримався подалі від «Ліхтарника», коли, як гадав, можу стикнутися там з Френком Даннінгом, тому що про нього я знав уже все, що мені було потрібно знати. Це правда, але не всяправда. Я мушу дещо уточнити. Якщо не зроблю цього, ви ніколи не зрозумієте, чому я поводився в Техасі саме так, а не інакше.
Уявіть собі, що ви входите до кімнати і бачите на столі багатоповерховий дім, складно вибудований з гральних карт. Ваше завдання зруйнувати його. Якби ж то тільки це, це зробити просто, правда? Сильного удару ногою в підлогу чи повіву повітря — як то робиться, коли надимаєшся й дмухаєш з наміром погасити заразом всі свічки на іменинному торті — вистачило б для виконання такої роботи. Але й це все ще невсе. Штука в тім, що ви мусите зруйнувати цей картковий будинок в точно означений момент часу. До того він мусить стояти.
Я вже знав, де збирається бути Даннінг після полудня 5 жовтня 1958, і не бажав ризикувати, не хотів, щоб якась найдрібніша дрібка збила його з курсу. Навіть побіжна зустріч очима в «Ліхтарнику» могла спричинитися до цього. Можете пхекнути, можете назвати мене понадміру обачливим; ви можете сказати, що це вкрай малоймовірно, щоби такі дрібниці змінили хід подій. Але минуле делікатне, як крильце метелика. Або як будинок із гральних карт.
Я прибув до Деррі, щоб зруйнувати картковий будинок Френка Даннінга, але до потрібного моменту я мусив його оберігати.
Я побажав Чезу Фраті доброї ночі й повернувся до своєї квартири. Куплена заздалегідь пляшка каопектату стояла у шафці для медикаментів у ванній кімнаті, а новенька сувенірна подушка з вишитою на ній золотими нитками Колоною Деррі лежала на кухонному столі. З шухляди для столового наряддя я дістав ніж і акуратно розпоров подушку по діагоналі. Всередину вклав револьвер, глибоко зануривши його в набивку.
Я не був певен, що зможу заснути, але заснув, і то міцно. «Роби, що робити маєш, про решту Господь подбає», — одна з тих багатьох примовок, що Кристі їх була натягала з АА. Я не знаю, чи є Бог, чи нема — для Джейка Еппінга журі присяжних ще не дійшло згоди в цьому питанні, — але коли лягав у ліжко того вечора, я був цілком певен, що я старався і зробив усе можливе. Єдине, що можу зробити зараз, це виспатися, а решта подбає сама про себе.
276
Donald Larsen (нар. 1929 р.) — стартовий подавач «Янкі» у 1955–1959; Rinold Duren (1929–2011) — підмінний подавач «Янкі» у 1957–1961 рр., маючи поганий зір, грав у товстих окулярах і артистично хизувався цим на полі.
277
Гасло заснованої 1901 року компанії Texaco, логотипом якої є біла зірка в червоному колі; 2001 р. у результаті злиття з’явилася компанія «ChevronTexaco».
278
Черговий свідомий анахронізм Кінга, оскільки в нашій реальності їдальні «Дев’яностоп’ятки» (Ninety-Five Market Diners) з’явилися тільки у 1980-х рр., позичивши назву від добудованої тоді автостради I-95, яка пролягає від Мейну до Флориди.
279
Sen-Sen — локричні пігулки для освіження віддиху, випускаються з ХІХ ст.