Страница 76 из 87
Якраз нагодився Хельмут. Він вирішив, що хлопець, злазячи з нар, упав на підлогу. Санітарові не хотілося втрачати цього «пацієнта», за якого так часто одержував хабарі. Хельмут дуже поспішав, бо в ревірі розпочався переполох — мало нагрянути якесь начальство. Він швиденько поклав Володю на нари, вийшов із штуби і замкнув на замок двері.
15
Через півгодини до ревіру підкотив чорний «майбах» з п’ятьма есесівцями. Серед них були рапортфюрер табору — оберштурмбанфюрер Веллінг на прізвисько Скрипаль і головний лікар Освенціма — доктор Йозеф Менгеле. їх зустрів начальник ревіру гауптшарфюрер доктор Вольф — Сірий Вовк — зі своїм помічником шарфюрером Целлером — Круцифіксалілуйя. Після рапорту Сірого Вовка всі посунули в його кабінет.
В’язні, спостерігаючи через вікна цю картину, сполошилися. «Селекція!» — злякано крикнув хтось. Це страшне слово спалахнуло в свідомості кожного і навело на ревірників безтямний жах.
Менгеле зі своєю свитою у супроводі Скрипаля, Сірого Вовка та Круцифіксалілуйя бридливо почав обходити усі приміщення ревіру.
У першій штубі на нарах знову хтось у відчаї крикнув: «Тримайтеся, братва, до нас головний людоїд приїхав!» Хворих охопила паніка. Більшість уже не сподівалися ні на що, тож апатично мовчали і ждали кінця, як порятунку від усіх страждань. Інші сподівалися на чудо. А дехто вирішив перехитрити Менгеле — прикинутись фізично здоровим, бадьорим і в такий спосіб «проскочити» селекцію. «Оптимісти» почали щипати й розтирати собі щоки, щоб викликати рум’янець.
Спершу до штуби влетіли Хельмут і лікар з числа «зелених». Вони поспішно почали шикувати усіх, хто міг триматися на йогах. Більшість хворих, мобілізувавши усі свої сили, злазили з нар і ставали в стрій, знаючи, що доходяг селекція не пощадить. У проході між двома рядами чотириярусних нар, які тяглися з кінця в кінець штуби, вишикувано сотні дві кандидатів у крематорій. Дехто з них продовжував розтирати й щипати собі щоки, щоб бути свіжішим і бадьорішим.
Цього разу лікар і Хельмут були без палиць. Вони нікого не били, ні на кого не кричали і навіть запобігали, тихо інструктуючи хворих, і рухались по штубі безшумно, як коти. Грізна річ — селекція! Присмиріли навіть мучителі. Вони пояснювали, як треба зустрічати таке високе начальство.
Мабуть, ще ніхто ніде й ніколи не подавав команду «струнко!» хворим, напівживим і напівголим людям. Історії відомі випадки, коли царі чи імператори в госпіталях турботливо поправляли на їхніх койках ковдри, підкреслюючи цим своє бодай удаване співчуття. Та нікому не приходило в голову кричати на помираючих. Тільки гітлерівці могли придумати порядок, за яким при появі начальства громовим голосом подавались команди: спочатку «увага!», затим «струнко!». При цьому ходячі повинні витягуватися в струнку, лежачі — витягнути руки вздовж тіла.
Глядіть же, ніяких скарг! Режим у нас нормальний, як і в усіх таборах. У нас усе нормально! — вкрадливо повчав лікар — замшілий, як трухлявий пень, кримінальник із зеленим вінкелем на грудях.
Разом з Хельмутом він поспішно став на правий фланг, а через хвилину пронизливим голосом гаркнув: «Ахтунг!».
До штуби влетів есесівець: масивна нижня щелепа, як у горили, маленькі, колючі очиці, різкі рухи. Він нервово пройшовся вздовж строю, нищівним поглядом посвердлив кожного і повернувся лицем до дверей. Запала зловісна тиша. Через деякий час у коридорі пролунав тупіт чобіт.
Ахтунг! — гаркнув есесівець і широко розчахнув двері.
Першим увійшов доктор Менгеле, за ним двоє помічннків-асистентів, які водночас виконували функції особистих охоронців. Потім вкотився семипудовий Скрипаль, далі — Сірий Вовк та Круцифіксалілуйя.
Ревірники були вишикувані з таким розрахунком, щоб найнижчі на зріст стояли у першій шерензі, і Володя потрапив якраз у цей ряд. Він одразу впізнав Менгеле, його жваві, виразні очі. Зараз доктор був одягнутий дуже тепло і, незважаючи на есесівське вбрання, скидався на купця давно минулих часів. Та й форма на ньому не стандартна: широка й довга шинеля з дорогого сукна, підшита зі споду білячим хутром, а на плечах — довговорсий бобровий комір, який закривав погони. В цій шубі йому було жарко, і Менгеле розстебнув її, решта ж есесівців — туго затягнуті реміняччям, застебнуті на всі гудзики. Зимовий темно-зелений сукняний шолом з довгим козирком і хутряні навушники надавали доктору цивільного вигляду. Лише емблема смерті — череп і схрещені кістки на шоломі — видавала в ньому есесівця.
Окинувши бридливим поглядом штубу, Менгеле почав обходити щільний стрій напівголих в’язнів, які зі страхом чекали вироку сатани. Між строєм і нарами прохід був занадто вузький, і есесівцям довелося просуватися вервечкою — один за одним. Першим ішов асистент доктора, за ним — сам Менгеле, далі ще один асистент. Що в липні у центральному карантинному секторі Освенціма Володя бачив цю нерозлучну трійцю під час інспекційного візиту Гіммлера. Менгеле мав красиве, випещене обличчя, а його помічники, немов для контрасту, були просто потворами. У одного хрящуватий ніс задертий догори, з-під рудих насуплених брів похмуро блимають недобрі очі. Другий нагадував орангутанга. Він намагався наслідувати свого шефа й привітно посміхатись, але від цього у нього тільки високо, як у пса, оголювалися ясна й гострі, криво натикані, жовті від нікотину зуби.
Менгеле йшов повільно, пильно придивлявся до в’язнів і посміхався своєю завченою посмішкою. Мимохідь кинув фразу своїм колегам: «Працездатних тут я не бачу, усі вони потребують медичної допомоги». Хто-хто, а Володя добре знав, що криється за цими словами. Тривожне передчуття близької й неминучої загибелі затоплювало свідомість, однак йому вже не було страшно: після загибелі Жори жити не хотілось. Трагічна смерть друга відібрала рештки сили, руки тремтіли, навіть дивно, як ще він тримався на ногах.
Якраз біля нього Менгеле й зупинився, пильно придивився до хлопця. Володі аж дух забило пахощами парфумів. Розстебнута шуба доктора торкнулася його грудей. Секунди спливали аж надто повільно, однак хлопець витримав — безстрашно дивився у вічі людоїдові. Вираз обличчя Менгеле змінився, як у людини, яку несподівано чимось дуже здивували. Він звів, як курок, брову, затим примружив одне око, немовби прицілюючись, а потім, після паузи, сказав:
Знайоме обличчя... Я десь тебе бачив...
Так, ми бачилися,— підтвердив Володя, не відводячи погляду.
Де й коли? — швидко спитав Менгеле.
В Освенцімі, під час візиту рейхсфюрера Гіммлера.
Саме так! — зраділо вигукнув Менгеле. — Справді, це ж було зовсім недавно — якихось півроку тому!
Есесівці роззявили роти від здивування: нічого собі зустріч! Та ще більше вони здивувалися, коли Менгеле повернувся до них:
Панове! Ви навіть не уявляєте, що це за гефтлінг. Це унікум! Рейхсфюрер особисто бесідував з ним, і він справив на рейхсфюрера враження. Рейхсфюрер навіть запропонував випустити його на свободу. І що ж ви думаєте? Ні, ви просто не повірите — він виявив бажання залишитися у таборі! Обергрупенфюрер Шеленберг, який був присутній при тому, сказав, що це єдиний випадок в історії таборів, коли гефтлінг відмовляється від свободи! Уявляєте? При тій розмові були присутні з десяток генералів і офіцерів есес, і ми здивувалися, що на всі запитання рейхсфюрера цей гефтлінг дав дуже цікаві відповіді. Він сподобався і рейхсфюрерові, і Адольфу Ейхману, і Рудольфу Гессу, та й усім, за винятком хіба що Скорцені. Мені дуже приємна ця несподівана зустріч...
Усі були вражені почутим, а Володя закипав гнівом. Перед очима стояла картина розправи над Жорою, тисячі інших жорстоких, звірячих розправ. Брови, повіки — все обличчя почало нестримно сіпатися, неначе крізь нього пропускали електричний струм.
Тим часом Менгеле продовжував, явно стараючись, щоб його чули усі в’язні:
Я тобі співчуваю. Шкода мені тебе, бо на вигляд ти дуже хворий. Але не журись: я поставлю тебе на ноги — усіх вас! І дуже швидко. Фюрер нічого не знав про існування Освенціма, про страждання гефтлінгів, про їх масову загибель. А коли дізнався, дуже обурився і суворо заборонив усі ці неподобства. Бити гефтлінгів і знущатися з них категорично заборонено! То були прикрі помилки адміністрації. За це обер-комендант Рудольф Гесс [27]уже знятий з посади. Наше завдання полягає у тому, щоб зберегти робочу силу. Німеччині зараз, як ніколи, потрібна робоча сила. А тому ми будемо лікувати в’язнів і нормально їх харчувати. В Освенцім уже прибули перші ешелони з продовольством. Є все — аж до фруктів і молока включно. Біркенау з трьома сотнями бараків перетворений на грандіозний лазарет. Крематорії припинили роботу, найближчим часом розпочнеться їх демонтаж. Ми поставимо вас на ноги, і ви працюватимете на заводах Німеччини. Звичайно, поки що немає можливості нагодувати мільйони гефтлінгів одразу в усіх таборах. Тому ми почнемо з найслабших, таких, як ви.