Страница 15 из 17
- Згоден. - Генрiх вiдiйшов до дверей i став там бiля крiсла, обiпершись об нього рукою. - От хоча б земний магнетизм...
На саму тiльки згадку про магнетизм Никифор стрепенувся, очi йому засяяли внутрiшньою енергiєю. Магнетизм! Та це ж саме те, з-за чого вiн прибув до суворої Антарктиди.
- Явище унiкальне... - продовжував Генрiх. - Землю оточує магнiтне поле, сильнiше, нiж у самого Сонця! Тут є над чим замислитись.
- Ви маєте рацiю, - згодився Никифор. I довiрливо розповiв Генрiховi про хiд своїх мiркувань, поскаржився на колег, якi не звернули уваги на його "дику" гiпотезу.
- Але я не зупинюся! Я їм доведу... Вони ще почують про мене!
- Не вiдступати - це менi подобається. Я охоче вас пiдтримаю. - Уранос розправив свої вугластi рамена. - А те, що тут криється таємниця, - вiн показав на пiдлогу, - немає сумнiву.
- I ви так вважаєте? Оце добре, тепер у мене є спiльник!
- Та ще й який!- кивнув головою Уранос.
Никифор був страшенно радий: нарештi знайшовся однодумець! Ввiмкнувши лiтнiй день (за iлюзорними вiкнами зашелестiли iлюзорнi, але на вигляд справжнiсiнькi жита), вiн почав радитись з Ураносом, як ефективнiше органiзувати пошук покладiв магнiтної матерiї.
Генрiх уважно слухав i час вiд часу покивував головою.
- Я вважаю, що генератор поля близько поверхнi. Але як туди дiстатися?
Уранос замислився:
- Може, вибухiвка стане в пригодi?
- Близькiсть iнституту, їхнi датчики... Треба погоджувати програму, а я... - Никифор лише розвiв руками.
- О, то з вами повелися несправедливо, жорстоко! Викинути за борт такого проникливого вченого...
- Вони хочуть мого приниження, - стиснув кулаки Никифор. - Але не дiждуться, Ярковий не стане на колiна!
В Ураноса аж очi запалали:
- Я цiлком на вашому боцi!
Чим бiльше Никифор гримав на своїх опонентiв, тим охочiше його пiдтримував оцей новий колега, випадково зустрiнутий у крижанiй Антарктидi. Никифор був щиро вдячний долi, що нарештi звела з ученим, який не лише розумiв його, а i здатен допомогти. Хоча примороженi його щоки не загоїлись, щемiли i ятрились, вiн вирiшив негайно обслiдувати грот бiля полюса. Ним нiби заволодiла якась гарячка, вiн не схотiв навiть пiдождати Вiру, яка мала зайти з хвилини на хвилину.
- То що, ходiмо?
- Ходiмо, - не вагаючись сказав Уранос, i очi йому зблиснули зеленкуватими вогниками.
Дверi перед ними розсунулись i знову зiйшлися. А за неiснуючими вiкнами невидимий вiтерець гладив неiснуючi жита, i шелестiння колоскiв незримими хвилями котилося в помешкання.
XXII
Спочатку в сизуватiй iмлi годi було щось розгледiти, але потiм очi звикли, i Никифор почав розрiзняти попiд стiнами грота кучугури камiння. Деякi брили мали таку правильну форму кубiв i призм, що виникала думка: чи не обробленi людською рукою? Високо вгорi плавали сизуватi шалi пари. Ось i червоне коло на долiвцi, про яке розповiдала Вiра. Так, рiчка витiкає звiдти...
Никифор iшов попiд стiною, роздивляючись i обмацуючи породу, а Уранос мовчки стояв, опустивши короткi руки. Iнколи, правда, пiдносив лiву на рiвень обличчя, неначе поглядав на годинника, але там годинника не було, а виднiлася тiльки блискуча платiвка на вказiвному пальцi. Мабуть, та платiвка дуже йому подобалась, бо дивлячись на неї, Уранос аж губами ворушив. Скоро Ник дiстався кам'янистого берега рiчки, спустився у воду i, обережно ступаючи, перебрiв на протилежний бiк. Вода була зовсiм тепла i сягала йому до пояса. "Тепла... - мiркував Никифор. -А чому, власне, тепла? Де вона зiгрiвається?"
Обдивився друге пiвдужжя стiни. Картина та сама - гранiти, базальти, деiнде поблискує гiрський кришталь. Знову дiйшов до рiчки, тепер уже там, де течiя iз шумом виривалася з невисокого темного тунелю. Зазирнув - метрiв за три-чотири нiчого не видно. Але з темряви теж тягне теплом. Шiстсот метрiв... Хiба туди проб'єшся?
- Агей, Генрiху!
Уранос пiдiйшов до тунелю, схилився над водою, кумедно витягнувши голову на довгiй шиї.
- Треба спробувати... - гукав Никифор. - Пiду по руслу в тунель!
- Добре! - закивав головою Генрiх. -Я теж пiду. Пiдемо разом!
Ярковий стрибнув у воду i, пересилюючи течiю, пiшов у темряву тунелю. Генрiх чалапкав услiд, незграбно змахуючи руками. Вода спочатку сягала їм до пояса, але чимдалi русло глибшало. "Ех, треба була взяти лiхтаря... подумав Никифор, але вертатися не хотiлось. - Ну, та нiчого, тут не заблукаєш". Iшов, вiдчуваючи поблизу Генрiхiв лiкоть, i вiд цього було якось певнiше на душi. Скоро Уранос намацав його праву руку, взяв у свою i пiшов попереду. Довго йшли в чорному шумовиннi, дно все вiддалялося, нарештi вода сягнула їм пiд руки. Генрiх зупинився, певне, вирiшив вертатися. Тупцювали в нерiшучостi з хвилину.
- Ходiмо ще, ходiмо! - крикнув Никифор i легенько пiдштовхнув Генрiха вперед. Той послухав, i вони мало-помалу здолали ще якусь сотню крокiв. Дно нiби трохи пiднялося, а склепiння понижчало, довелося рухатися напiвзiгнувшись. Дихати було важко, обличчя Никове зросилося потом, але вiн уперто йшов уперед. Може, це русло виведе на той бiк гори...
- Свiтлiє... Помiчаєш?
Уранос щось сказав, але за шумом води Никифор не розчув, що саме. А довкола свiтлiло, уже он чiтко виднi-лися плями на водi. Чи не галюцинацiї? Нi, таки виднiє, виднiє! Никифор зрадiв: а що, як попереду отвiр назовнi?
Хвилин через десять, мокрi й стомленi, Никифор з Ураносом викарабкалися на берег у просторiй печерi. Роздивилися. Рiчка текла тут не посерединi, як у гротi, а попiд боком, пiдмиваючи прямовисну стiну, бо тунелю далi нема. I свiтло... Звiдки воно?
Уранос показав на потiк - так i є; свiтиться вода. Фосфоресценцiя?
- То, може, отут i є магнiтний полюс?
Никифор подивився на свiй компас: стрiлка показувала в той бiк, звiдки витiкає вода. Значить, не дiйшли. Та, певне, якби саме тут був полюс, то, звичайно, стояла б i вимiрююча апаратура, в усякому разi, в цiй печерi побували б i до них. Полюс виявляється, збоку вiд тiєї лiнiї, яка з'єднує обидвi печери. Настрiй у Никифора пiдупав: доведеться вертатися нi з чим. Смiятимуться тепер з нього, i по заслузi. Що вiн тепер скаже Вiрi? Стiльки перемучилась дiвчина iз-за нього... Зиркнув на свого попутника - сидить собi, наче нiчого й не сталося.
- А ти маєш вибухiвку?
Уранос неквапно вийняв iз кишенi i подав Нику малесеньку пластиночку її можна затиснути в кулацi, не бiльша вiд звичайної харчової таблетки.
- Обережно, не стискуй! - скрикнув Уранос. - Бачиш, на торцi кулька? Повернеш її вбiк, i через п'ять хвилин - вибух.
- В який бiк повертати?
- Однаково.
- I воно здатне хоч трохи вiдколупати породу?
- Побачиш.
Уранос одiйшов подалi, сховався в темрявi за камiнням. Никифор, тримаючи пластинку на долонi, залiз у воду i побрiв до бiлястої стiни, з-пiд якої виривався потiк. Стiна була майже гладенька, i Никифоровi довго довелося брьохати вздовж неї, поки намацав такий виступ, на який можна було прилаштувати заряд, i мерщiй побрiв назад. Спину холодила небезпека, йому здавалося, що течiя не пускає, що вiн топчеться на мiсцi. П'ять хвилин... Лише ж п'ять хвилин! А коли, захеканий, присiв за високою брилою поряд iз Генрiхом, здалося, що час тягнеться надто повiльно. В головi пробiгло тисячi думок, мiж ними й така: а що, як завалить вихiд? Чи вiд струсу опуститься склепiння тунелю?..
Блиснуло. Гостро, сизо.
Гу-ух!
Никифор машинально обхопив голову руками, припав до самої долiвки. Над ними прокотилися тугi хвилi стиснутого повiтря, пороснуло дощем бризок, торохнуло камiнням об камiння, важко шубовснуло у воду, i вона завирувала, засичала. Те, що Никифор побачив, пiдвiвши голову, було таке неймовiрне, що вiн заплющив очi.
- Ти бачиш? - штовхнув Генрiха у плече. - Та подивися ж!
Той спроквола пiдвiвся, обiперся руками об камiнь i закляк.
- От тобi й пляма...
- Яка пляма? То металева стiна, складена з трубок! Упевнений металева.