Страница 8 из 11
Натанiел був страшенно здивований. Що за метаморфоза? Девiда наче хто замiнив!
Поклавши трубку, Девiд майже весело подивився на головного iнженера.
- Бос вимагає негайно починати виготовлення другої моделi. Зараз вiн буде тут.
Натанiел кинув виразний погляд на телефоннi апарати i обережно сказав:
- Я не думаю, що бос дiє без санкцiї уряду... принаймнi вiйськового мiнiстра.
- Мене це не обходить. Вiдповiдатиме вiн.
- Що ж, ти можеш поставити питання про новий контракт. Сподiваюсь, за гонораром дiло не стане.
Девiд здивовано зиркнув на свого помiчника, заклiпав очима i махнув рукою:
- А... це довга процедура...
Бос, Дафф i кiлька охоронцiв буквально вдерлися до кабiнету Девiда. Пускаючи клубки диму з тлiючої сигари, бос потряс у повiтрi газетою i гаркнув:
- Рада Безпеки засiдає... по нашому питанню, а вам - формальностi? Зрозумiйте, що далi зволiкати не можна. Ми просто не встигнемо!
I знову спостережливий Натанiел вловив радiсний вираз на обличчi свого шефа. Це була коротка мить, якийсь зловтiшний зблиск у глибинi душi.
Дафф похмуро оглядав кабiнет, очiкуючи, що скаже Девiд, здорованi з охорони стояли бiля дверей.
Девiд перечекав хвильку, доки бос, виговорившись, важко опустився в крiсло, а тодi сказав, наче нiчого й не трапилось:
- Ну, якщо ви берете це на себе...
- Беру, беру! - перебив бос. - За технiчнi характеристики вiдповiдаю я!
- В такому разi почнемо негайно, зараз, - сказав Девiд. - I не будемо даремно нервувати...
Ця коротка розмова, яка дуже здивувала Натанiела, завершилась справжньою iдилiєю. Бос тряс Девiда за плечi, тиснув йому руку, вигукуючи комплiменти, величаючи Девiда "найгенiальнiшим генiєм", "суперменом iз суперменiв" i т. п., а той усмiхався, наче iменинник, i все пiдтакував.
Натанiеловi стало просто гидко вiд цiєї "сердечностi", вiн вийшов на гравiєвий тротуар i, сердито сплюнувши, прошепотiв сам до себе:
- Оце справдi комедiя... перевдягання.
V. КРАХ АВАНТЮРИ
Кожного разу пiсля розмови з Даффом Девiд мав пригнiчений настрiй. Не лише Натанiеловi, а навiть i собi вiн не мiг би признатися, що нерви його здають, що йому чим далi, тим важче витримувати свинцевий погляд i металевий голос нового помiчника. Той, хоч i поводив себе коректно, силкувався навiть усмiхатися, але Девiд повсякчас вiдчував жорстке випромiнювання ворожостi, небезпеки. Тепер уже не мав сумнiву, що Дафф одержав завдання будь-що вивiдати саму суть його винаходу. Про якi б процеси не йшлося, вiн обов'язково пiдводив до найголовнiшого: як iзолюється антиречовина? Який механiзм її утворення?
З одного боку, це свiдчило, що вiн дуже далекий вiд iстини, раз вважає, що в пiрамiдах-бомбах антиречовина утримується в готовому виглядi, а з другого - виказувало його небезпеку, настирливу цiлеспрямованiсть. О, коли б йому вдалося досягти свого, то Девiд негайно опинився б поза грою i, напевне, поза життям.
Але гра продовжувалась! Кожної суботи точно за графiком була готова бомба нового, ракетного зразка. Спецiальною платформою на м'якому ходу її з величезною обережнiстю перевозили з цеху до арсеналу. Неначе то було новонароджене дитя або тендiтна квiтка, з якої можуть осипатися пелюстки.
Щоразу, спостерiгаючи цю урочисту операцiю, Девiд усмiхався.
"Чого вiн радiє? - думав Натанiел, побачивши його веселi очi.- Ще невiдомо, як усе це обернеться".
А Девiд тiшився тому, що добре знав, якi безпечнi цi пiрамiди зараз, до вмикання "магнiтного реверса". їх можна сунути бульдозером по камiнню. I навiть Натанiел про це не здогадувався, i нiхто на свiтi! От лише Дафф поглядає якось нiби пiдозрiливо... Ну, що ж, уже недовго... скоро ця гра скiнчиться, i Девiд зможе здiйснити свiй нечуваний експеримент!
Платформа з бомбою з'їхала на пандус, вистелений рельєфною гумою, i поволi спустилась униз, пiд бетонне покриття. Бос особисто стежив за всiєю процедурою i вертався до своєї контори лише пiсля того, як масивнi дверi складу зсувалися i перед ними ставало двоє вартових.
- Ну, от ще одна... - зiтхнув Натанiел.
- Радiй, друже! - Девiд поклав йому руку на плече. - Скоро закiнчуємо програму. Finis coronal opus!*
______________ * Кiнець - дiлу вiнець (лат.).
Натанiел невесело усмiхнувся:
- Дивлячись який фiнiш.
Вони пiшли пальмовою алеєю у бiк моря. I Натанiел розповiв про свої страхи. Вiн боявся, що Девiдовi не вдасться перехитрити клiку, з якою вони пiдписали контракт, що палiї вiйни, одержавши таку зброю, можуть кинутись в яку завгодно авантюру, а Девiда i його просто лiквiдують, щоб не заважали. Отож не можна гаяти часу, треба втiкати звiдси, доки не пiзно, втiкати негайно, цiєї ж ночi, Субмарина патрулює в мiжнародних водах, вишлють катер - тiльки подати сигнал.
- Ну, скажи, невже тобi охота балансувати над прiрвою? - Спитав наприкiнцi Натанiел.
Девiд поглянув у далечiнь i зiтхнув;
- По-перше, ми ще не виконали програми. Пiрамiдок треба...
- Пiклуєшся про контракт? - перебив Натанiел.
- Нi, - спокiйно вiдповiв Девiд, - пiрамiдки потрiбнi менi. Я готую один грандiозний експеримент...
- А вони готують воєнну авантюру!
- I потiм, - продовжував Девiд, iгноруючи реплiку друга, - треба дивитися на справу ширше... Чув же - засiдає Рада Безпеки! Що ж до субмарини, то тут можна потрапити iз вогню та в полум'я... Не дуже довiряй цим благодiйникам.
Вкрай спантеличений, Натанiал не знав, що й сказати, лише знизав плечима. Виходить, його славетний друг не розкриває усiх своїх задумiв, щось iнше має на думцi. Експеримент... Досi Натанiел був переконаний: саме те, що вони роблять тут, i є експеримент, а вiн, бач, вважає це лише пiдготовкою... Що ж це за експеримент може бути?
I раптом майнула думка: а що, коли Девiд... став маньяком? Нервове напруження останнiх мiсяцiв не могло не позначитись на його психiцi...
Та, поглянувши на засмагле обличчя, на його спокiйнi, навiть трохи замрiянi очi, Натанiел вiдiгнав цю думку. Нi, нi, Девiд мислить логiчно, тверезо, критично оцiнює ситуацiю, та й взагалi ясно, що вiн цiлком здоровий! А те, що потайливий,- саме життя цього вимагає...
- Не журись, Нат! Все буде добре. Потерпи трохи, незабаром повернешся до сiм'ї... - Девiд хотiв сказати про кругленьку суму, що вже лежала на рахунку Ната-нiела, та чомусь стримався, не сказав. Бо справа, зрештою, не в грошах, треба шанувати людськi почуття. - Я розумiю: дружина, дiти...
Його спокiйний голос, дружня посмiшка розвiяли важкий настрiй Натанiела, i вже ситуацiя на островi не здавалась йому такою похмурою, вже вiн помiчав i хвилi, i сонце, i пальми... Мудро сказав якось Девiд: мозок людини - думаюча маса, яку треба вiдповiдно органiзувати й настроїти!..
Повернулися до лабораторiї i одразу поринули в роботу. З'явився Дафф, але чомусь не сiв за свiй робочий стiл, а тiльки пройшовся сюди-туди, нiби чогось шукаючи, i одразу шмигнув за дверi. Девiд i Натанiел здивовано перезирнулися. Та вони б не дивувалися, коли б знали те, що знав цей Дафф. Годину тому Рада Безпеки одностайно вирiшила застосувати превентивнi санкцiї проти Пiвденної Республiки, щоб запобiгти порушенню миру, який людство добуло великими жертвами. Як зреагує на це уряд Пiвденної Республiки - ще невiдомо, але боса викликав прем'єр-мiнiстр, i той уже вiдлетiв з острова, лишивши замiсть себу Даффа, який до того ж мав iнструкцiї вiд Секретної служби iз самої столицi. I нiхто не знав, Дафф у тому числi, що збiгає останнiй день їхньої роботи на островi Сирен.
Вечiр пройшов звичайно, якщо не рахувати того, що "з технiчних причин" було припинено подачу струму до всiх житлових примiщень, i екрани телевiзорiв скидалися на бiльма. Острiв оповила тиша.
У котеджi Девiда було, мабуть, найтихiше; телевiзор мовчав, i Террi мовчала. Сам Девiд нервував, не знаючи, за що б його взятися. То мовчки сидiв у крiслi, то ходив по всiй квартирi, не знаходячи собi мiсця. Нарештi зайшов до спальнi i, побачивши, що дружина не спить, присiв на край лiжка. Заговорив глухим, трохи хрипким голосом: