Страница 4 из 5
- Та що це ти зарядив про смерть? - перебила Аркадiя. - Краще пригадай, що казали старожитнi про життя...
- Vivere memento - пам'ятай про життя!
- Саме так, оце я й хотiла тобi нагадати, - Аркадiя показала бiлi разки зубiв. - Золотi слова! Треба взяти вiд життя якомога бiльше. Пам'ятаєш, як той жартував на лижнiй базi? "На те людина й живе на свiтi, аби добре їсти!" I брав склянку кефiру. Ну, а ми будемо жити з шампанським, правда? - Не дiставши ствердження, вона завершила: - Ти на це заслуговуєш!
Фiловi занило в грудях, стало тоскно до щему - чи не вперше за час трiумфу. Може, це була реакцiя на слова Аркадiї, а може, до цього спричинився посмугований тiнями краєвид з обелiсками й хрестами, що здiймалися помiж дерев, охоплених полум'ям осенi, його пройняло почуття самотностi, хоч Аркадiя щебетала всю дорогу. I як то вони переберуться у велику квартиру, кiмнат на шiсть, а то й вiсiм - є такi у старих, дореволюцiйних будинках, i машину помiняють на бiльшу, комфортабельнiшу, i стереоскопiчний телевiзор придбають, i срiбний посуд! Кожну реплiку закiнчувала риторичними запитаннями:
- Хiба ти не заробив? Хiба не заслужив?
Стискаючи кермо, Фiл бубонiв щось нерозбiрливе, i вона вигукувала:
- Заробив! Заслужив!
Дома, читаючи в кабiнетi "Фiзiологiчний вiсник", раптом збагнув, чому в нього поганий настрiй: ота, перша Аркадiя була iнакша!
5
Непомiтно пiдкралася зима. Фiл, як казала Аркадiя, цiлими днями "пропадав" у своєму Iнститутi. Особливо полюбляв працювати за довгим столом лабораторного музею. Високi вiкна старого будинку навiть восени давали багато свiтла, вся простора кiмната, заставлена скляними стелажами, потопала в сонячному сяйвi. Тут i око ставало зiркiшим, i думалося легше. Годинами мiг сидiти, згорбившись, бiля окуляра стереоскопiчного мiкроскопа, i тодi для нього не iснував цiлий свiт. А цiєї зими часто просиджував у лабораторiї i вихiднi.
Аркадiя, хоча й була зарахована асистенткою, навiдувалась до лабораторiї не часто. Перемовлялася з ним через вiдеофон, та й то лише тодi, коли хотiла витягти його "на люди".
- Завдяки менi, ти вже доктор, - дорiкала рiзким голосом, - якого тобi дiдька стирчати там цiлими днями?
- Тут мiй науковий хлiб, - поблажливо усмiхався Фiл. - Та ще ж мушу працювати i за тебе - зарплату ж отримуєш?
- Овва! На мене повиннi видiляти й так - за те, що я така є, живу вдруге. А ти, Homo cabinetus, не розумiєш цього. - Аркадiя крутила головою, розмахувала руками, хоч цi жести i не вмiщалися на маленькому екранi.
Iнколи Фiл навiть вимикав вiдеофон, щоб попрацювати в тишi та спокої. Свiй сенсацiйний успiх значною мiрою пояснював щасливим збiгом обставин та iнтуїцiєю, i тепер добре усвiдомлював, що тiльки невтомний науковий пошук допоможе розкрити процес регенерацiї людського органiзму до найменших деталей. Жива клiтина як елемент бiоструктури - ось та магiчна фабрика, яка продукує життя. До неї можна заглянути, але тiєї ж митi вона зупиняється... Гине, а своїх таємниць не розкрива!
Часом Фiловi муляло пiдсвiдоме вiдчуття якоїсь прогалини в стосунках з Аркадiєю, та вiн не надавав цьому значення. Його бiльше цiкавили компоненти живої плазми, анiж забаганки неофiцiйної дружини, дуже далекi вiд наукової сфери. їй аби блискiтки на пальцi та у вуха - i вже вона вдоволена. У Москвi пiсля симпозiуму не вдалося затягнути її в жоден музей. Тiльки магазини! I найсильнiше враження на неї справляли ювелiрнi вироби. Очi їй блищали вiд захоплення, але тому блисковi бракувало живого тепла, погляд був жадiбний, крижаний, i це дуже тодi занепокоїло Фiла. Та, повернувшись додому, вiн знову поринув у дослiдження.
Пiсля численних, проте безуспiшних спроб вирвати його з чiпких обiймiв своєї суперницi Лабораторiї, Аркадiя махнула на нього рукою i оберталася в своєму окремiшньому свiтi. Лише зрiдка влаштовувала сцени з приводу своєї "неофiцiйностi", i тодi Фiл нехотя вiдривався вiд роботи, вмикав вiдеофон i провадив довгi i нуднi перемови з "вiдповiдними iнстанцiями", але розв'язати юридичний казус померлої, а тепер "фактично живої" Аркадiї тi iнстанцiї досi не спромоглися.
- Та не варто хвилюватися iз-за цього, - заспокоював її. - Нас єднає щось бiльше, значнiше, анiж формальнiсть...
- Транзисторний вiдеофон - ось що нас єднає! - Аркадiя iронiзувала з того, що постiйний зв'язок мiж ними здiйснювався за допомогою портативних апаратiв, якi вони завжди носили при собi.
- I це потрiбно, - винувато поглядав на неї Фiл. - Апаратики не важкi.
Молода дружина хитала головою, кривилася, наче от-от заплаче, але сльози на її очах не з'являлися нiколи. Характер у теперiшньої Аркадiї дуже рiзнився вiд характеру тiєї, колишньої,- м'якого, згiдливого, доброзичливого. Та психологiя не була спецiальнiстю Фiла, i вiн не замислювався над цим. Дослiджував лише фiзiологiю людського органiзму.
Одного зимового вечора Фiл повернувся додому трохи ранiше i аж здригнувся, почувши схлипування на кухнi. Невже Аркадiя плаче? Рука смикнулася вiдчинити дверi, але так i застигла в повiтрi: нi, це не вона, це хтось iнший... Так i є. Чийсь незнайомий голос:
- Повiрте, останнiй... Вiн подарував менi в день одруження...
Фiл непорозумiло здвигнув плечима I навшпиньках пройшов до свого кабiнету. Поступово його свiдомiсть проймалася передчуттям якоїсь неприємностi. Може, кудись податися? Але куди? Тiльки зараз йому вiдкрилося: через Аркадiю вiн розгубив усiх своїх друзiв, уже й не пам'ятає, коли зустрiчався з кимось...
Вона зайшла до кабiнету пружним кроком, щось рiзко сяйнуло на її високих грудях.
- Правда, чудовий? - спитала, впiймавши його погляд. - Я давно мрiяла про такий кулон. Брильянт чистої води.
- А де ти його...
- Не бiйся, тобi платити не доведеться.
- Подарунок, чи що? - у Фiла пересохли губи.
- Дiждешся такого подарунка... Вона аж нюнi розпустила, стара швабра... А нащо воно їй? Iдеться ж про життя чоловiка.
Фiл дивився на неї здивованими очима.
- Хто "вона"? Про якого чоловiка ти говориш? Пора б уже облишити цi ребуси...
Мабуть, не змiг приховати роздратування, бо Арка-дiя одразу спохмурнiла i холодно вiдказала:
- Нiяких ребусiв. Це дружина колишнього директора м'ясокомбiнату чи якоїсь бази, точно не знаю. Колишнього, бо майже рiк вiн по лiкарнях. Канцер шлунка. Метастази. Найменшої надiї. А я поставила його на ноги. То як ти вважаєш - мусила вона вiддячити чи нi?
- А як ти... Як ти змогла? Канцер поки що...
- Отак i змогла. Давала отой бiологiчний розчин.
- Який? З бiотрону?!
- Авжеж. По пiвсклянки тричi на день перед їдою. Ти чого на мене так дивишся? Хiба рятувати людину...
- Та рятувати - це благородно, а от займатися здирством...
- Подумаєш!..
- I бiорозчин випробовують у клiнiках...
- Я вже випробувала. Скоро чоловiк знову сяде в своє директорське крiсло. Не переживай, будуть у неї i кулони, i перснi. Гадаєш, то вони на свою зарплату?..
- Якщо не на зарплату, то вiн сяде не в крiсло, а на лаву, - уже гарячкував Фiл. - А ти не повинна...
Чи дiйшли до її свiдомостi гарячi, навiть дошкульнi фрази, якi виголосив Фiл про "нiкчемнi брязкальця", iз-за яких люди, втрачаючи совiсть, наважуються навiть на злочини?
Слухала вона терпляче,- мовчки сидiла у фотелi, виставивши округлi колiна i поводячи головою вслiд за ним. Та коли Фiл перестав кружляти по кабiнету i запитливо поглянув на неї, Аркадiя рiвним голосом спитала:
- Ну, то як, подобається тобi кулон?
Фiл аж пирхнув, йому забило дух вiд обурення. Потрiбна була вся його внутрiшня витримка, щоб не вилаятись, приборкати грубi слова, якi мало не зiрвалися з язика. Але руки аж судомило, i вiн почав несамохiть переставляти стiльцi, навiть за канапу вхопився.
- Посилене видiлення адреналiну в кров, - спокiйно сказала Аркадiя. Попереставляй меблi, це полегшує. - I, сяйнувши брильянтом, вийшла.
Захеканий Фiл упав на канапу i втупив очi в стелю. "Ну, заспокойся, радив сам собi, - годi нервувати..."