Страница 2 из 3
Iнженер промовчав, потiм вiдвернувся геть i пiдiйшов до вiкна, де художник малював свою картину. Той навiть не звернув уваги на Корiнi.
Побачивши те, що намалював цей хворий, iнженер здивувався.
Малюнок зображував дзвiницю церкви вночi. Видно було на фонi далекої заграви пожежi дзвiницю, великий дзвiн i людину, яка з величезною напругою тягнула за вiрьовку. Картина робилася так майстерно, що, здавалося, було чути звуки тривожного дзвону...
- Сподобалося? - почувся голос старого. - Знайте ж - цей чоловiк до божевiлля не намалював навiть поганенького малюнка, крiм хiба дитячих... Ось одна з безкiнечних загадок Буття, клянуся Космосом!..
- Що вiн так липне до мене? - неприязно подумав Корiнi. - Мабуть, шпигун якийсь. Тим бiльше, що вiн не схожий на хворого...
Вiн знову не вiдповiв старому i, пiдiйшовши до свого лiжка, лiг. Вiн намагався розiбратися в тому, що вiдбулося. Все це було незрозумiлим, мiстичним, але якiсь здогадки уже з'являлися в його розпаленiй головi...
Згодом Корiнi поринув у тяжкий сон...
Вiн спав неспокiйно, щось говорив чужою мовою i, нарештi, закричавши дико i протяжно - зiрвався з лiжка з божевiльно розширеними очима...
Старий був рядом i дивився на нього ласкаво i спокiйно. Надворi за вiкнами була нiч.
- Сядьте, - тихо сказав старий, м'яко поклавши руку на плече Корiнi. Сядьте i розкажiть менi - хто ви i що трапилося з вами?..
Я вам допоможу.
Iнженер все з таким же недовiр'ям мовчав, але щось у голосi i обличчi старого сподобалося йому, i вiн завагався... Нарештi, крига в його душi розтала, i Корiнi подивився на сусiда доброзичливо...
- Ви боїтеся мене, - говорив старий, - Я розумiю... Ви, напевне, думаєте, що я шпигун?.. Даремно. Я справдi божевiльний. Я говорю це тепер, коли приступ проходить, а коли вiн знову приходить - я не усвiдомлюю своєї хвороби! Я тодi господар Космосу!.. Отже, розкажiть про себе - може, я допоможу вам. Якщо боїтеся - розповiдайте лише те, що вважаєте потрiбним!..
I тодi Корiнi без вагання почав розповiдати старому про все те, що з ним трапилося за останнi днi аж до суду.
- Це якийсь кошмар, - розгублено говорив iнженер, - обвинувачення безглузде i разом з тим правдиве! Крiм того, я увi снi говорю англiйською мовою в той час, як насправдi я цiєї мови зовсiм не знаю... вона якраз i стверджує їх думку про те, що я хитрий ворог!..
- Що ж ви думаєте про це? - задумано спитав старий.
- Деякi думки у мене з'явилися,- вiдповiв iнженер.-Зв'язане це з снами, що без кiнця переслiдують мене. Ось тiльки що менi приснився страшний кошмар... До речi, менi часто сниться одне й те ж мiсто i тi самi люди...
Коли iнженер описував краєвиди мiста, яке йому снилося, старий навiть пiднявся з мiсця, так щось схвилювало його, потiм заспокоївся i сiв.
- Снилося менi, - продовжував Корiнi, - нiби я йду до своєї коханої дiвчини, - до якої часто ходив у снах. Але тепер у мене в грудях не любов, а ненависть, бо я знаю, що дiвчина зраджує менi, i я йду, щоб убити її. Я пройшов стежкою мiж дерев у садку, де проходив сотнi разiв, i вийшов до веранди будинку. На схiдцях стояла бiла фiгура. То була вона - моя кохана. Я пiдiйшов до неї. Погляд мiй, очевидно, говорив їй - для чого я прийшов, бо вона зблiдла... Я закрив їй рота i вдарив ножем в груди. Бризнула кров, i я прокинувся... Це страшно, дуже страшно,- шепотiв iнженер,- так все яскраво, що менi й тепер здається, нiби все було наяву... От я й думаю - чи не зв'язаний я як-небудь з другою людиною, яка психологiчно дiє на мене, розумiєте?.. Є теорiя, яка говорить, що бiоелектричнi хвилi мозку передаються в просторi... Якщо зустрiнеться людина, яка схожа на мене психологiчно, то мої враження будуть дiяти на неї, а її - на мене в станi сну!..
- Цiкава теорiя! - пробурмотiв старий...
- О, якби я мiг знайти цю людину! - простогнав Корiнi. - Я б звiльнився вiд несправедливого обвинувачення!..
Старий схопив Корiнi за руку, коли той закiнчив говорити.
- Я знаю таке мiсто, яке ви описували. Це в Англiї. Невелике мiсто над Темзою. Я забув його назву. Ви б змогли його вiдшукати...
Раптом старий зблiд, очi його почали наливалися кров'ю. Вiн, переборюючи себе, заговорив, вчепившись сухою рукою в плече iнженера:
- Приступ прийшов... Майже на мiсяць моя свiдомiсть виключається. Слухайте мене! Вам треба тiкати! Iнакше - смерть! Вони не повiрять нашим химерам! У мене... ось тут... порошок... Викликає стан, подiбний до смертi. Двадцять чотири години! Морг!.. Звiдти - тiкати! Я хотiв сам - потiм вирiшив... пiзно! Нема для чого! Я люблю мою божевiльну мрiю!.. Ось... вiзьмiть... Прощайте!..
Стривожений i наляканий iнженер бачив, як старий здригнувся страшною судорогою, потiм пiднявся i застиг у величнiй позi. Очi його дивилися десь вгору. На лицi проступив вираз неземної погорди...
Корiнi, затиснувши в жменi порошок, злякано дивився на цю несподiвану метаморфозу. Але, незважаючи на дивнi умови, в яких вiдбулися останнi подiї, вiн вирiшив тiкати, так, як запропонував старий, що стояв тепер поряд, немов старовинний iдол.
IV
Корiнi стало страшно. Старий, як i ранiше, стояв на одному мiсцi, заглибившись у якiсь космiчнi думки; художник, бурмочучи, все працював над картиною; непорушно лежали на своїх лiжках два сусiди. За вiкнами мерехтiли на темному небi яскравi зорi, вiдбивалися в неспокiйному морi...
- Куди я попав? - гарячково думав iнженер. - Треба негайно звiдси втiкати, бо не пройде й двох днiв, як я збожеволiю...
I вiн вирiшив негайно здiйснити план старого.
- Чи пан, чи пропав! - подумав Корiнi, не задумуючись, випив порошок i запив водою. Порошок був гiрко-солодким на смак. Через кiлька хвилин закрутилася голова, i Корiнi здалося, нiби вiн у велетенському човнi пливе по хвилях. Все закрутилося в чудернацькому танцi - кiмната, художник, старий, що iдолом стояв бiля лiжка, - i iнженер покотився у чорну яму...
...До палати вбiгли санiтари i лiкар. Корiнi лежав на пiдлозi з вишкiреними зубами. Лiкар нагнувся, послухав пульс:
- Кiнець! - сказав вiн. - Смерть! Викликали ще кiлькох лiкарiв, тi теж констатували смерть i склали акт.
Головний лiкар повiдомив шефа таємної полiцiї про смерть iнженера i додав:
- Ми вiдправляємо труп в морг. Завтра дiзнаємося про причину смертi. Гадаю, що вiд сильного нервового потрясiння!..
- Вiд чого б не було, - сказав шеф, - спасибi йому за те, що вiн позбавив нас вiд обов'язку розстрiляти його!..
...Того ж вечора тiло Корiнi було одвезене до моргу...
...Iнженер проснувся вiд холоду. Руки i ноги погано слухалися. Вiн розкрив очi i зацiпенiв вiд страху. Навколо на довгих столах лежали мерцi, загорнутi в бiлi простирадла. Волосся Корiнi наїжачилося вiд страху. Вiн ледве згадав, як потрапив сюди i що з ним сталося.
"Треба негайно тiкати звiдси", промайнула перша думка.
Корiнi зiрвався з твердого ложа, на якому сидiв, вiдкинув простирадло i пiдскочив до маленького вiконця. Надворi було темно. Можна тiкати.
Iнженер оглянув себе. На ньому була тiльки бiлизна. Iти в такому виглядi по вулицях не можна. Вiн, не вагаючись, роздягнув одного з мерцiв видно, той недавно попав пiд автомашину - ї одягнув сiрий пристойний костюм...
Через кiлька хвилин Корiнi вислизнув за дверi i зник в темрявi...
...А вранцi лiкарi i агенти таємної полiцiї зняли тривогу. Шеф дiзнався про все, що трапилося. Було вжито всiх заходiв, щоб iнженер не втiк за межi країни. Та пройшов тиждень, а всi спроби знайти його були безуспiшними.
- Йому, безумовно, допомогла англiйська розвiдка, - сказав шеф, - я й тодi думав, що це хитрий i пiдступний ворог...
...А Корiнi через мiсяць був уже в Англiї. Вiн вирiшив з'ясувати загадку, зв'язану з його видiннями i дивними подiями, що вiдбувалися з ним. Поїхавши на пароплавi по Темзi, iнженер знайшов те мiсто, яке вiн бачив увi снi i про яке говорив старий. В цьому мiстi Корiнi зупинився. Вiн вирiшив пройти по тих мiсцях, що снилися йому, щоб узнати, наскiльки реальне все те, що вiн бачив у видiннях. Здавши чемодани в готелi, Корiнi пiшов по знайомiй вузенькiй вуличцi, а потiм через хвiртку в кам'янiй загорожi - до буйного саду...