Страница 61 из 87
Перший офiцер кволо махнув рукою.
- Е нi, про це киньте й думати, друже, - мовив вiн. - Тут не може трапитися нiяких несподiванок. Адже нашi пости, як вам вiдомо, розташованi ланцюгом i з'єднанi телефонним зв'язком. Коли б щось сталося хоч за сотню кiлометрiв, ми одразу дiзналися б по телефону. Нi, не ждiть. Бувайте здоровi, до ранку!
I вiн вийшов, радий, що може зайнятися нарештi чимсь корисним, цiкавiшим, нiж безглузде вартування.
Нова змiна, як ми вже сказали, зайняла пости. Спостерiгачi перевiрили стан стереоскопiчних труб i iнших апаратiв. Так, усе лишалося таким самим, як i ранiше, пiд час попередньої змiни. Безлюдний шлях звивався i зникав на пiвночi за дальнiм пагорком, а на пiвднi ховався у великому лiсi, що ледве помiтно маячив темно-синьою смужкою десь на самому обрiї. Порожнiй i безлюдний шлях, яким пiсля попереджень полiцiї нiхто не їздив, здавався особливо нудним i мертвим.
Батарея, яка мала завдання розстрiляти "Люцифер" при першiй же його появi, була добре замаскована, так умiло, що навiть досвiдчений командир дивiзiону ледве розпiзнав її, та й то вже зовсiм наблизившись до неї. Два старi, обскубанi стоги сiна, що незграбно стирчали трохи осторонь дороги, ото було й усе, що бачило в цьому мiсцi людське око.
Проте в тих стогах були захованi чотири скорострiльнi автоматичнi гармати. Двi з них дивилися своїми жерлами на пiвнiч, двi - на пiвдень. Досить було натиснути на сигнальну кнопку, щоб тi гармати засипали шлях в обидвi сторони смертоносними снарядами. А сигнальна кнопка мiстилася тут-таки, поруч з телефонним апаратом, який з'єднував цю батарею з сусiднiми постами, поруч з стереоскопiчною трубою, роги якої раз у раз поверталися з пiвдня на пiвнiч i з пiвночi на пiвдень.
Такi самi замаскованi артилерiйськi застави були встановленi по багатьох пунктах. I всi вони мали однакове завдання: негайно вiдкрити нищiвний вогонь по "Люциферу", де й коли б вiн не з'явився.
Минуло близько години. Черговому офiцеровi, який ретельно перевiряв обидва напрями, дивлячись у стереоскопiчну трубу, здалося, що його прилад повертається не так легко, як досi. Вiн уже збирався покликати технiка i наказати йому перевiрити i, можливо, змазати шарнiри, як у ящику телефонного апарата нiби щось зашарудiло. Офiцер здивовано поглянув у той бiк. Коли б то був сигнал, то з ящика пролунав би пронизливий зумер. А що це за шарудiння, невиразне й сухе?.. Може, щось зiпсувалося в телефонi?
Вiн узяв телефонну трубку, пiднiс її до вуха. Так, дивне шарудiння долинало з неї! Немовби хтось шепотiв здаля: чути було чийсь приглушений голос, який швидко-швидко щось говорив, але всi слова зливалися в одноманiтне гудiння, не можна було нiчого розiбрати.
- Алло! - гукнув офiцер. - Алло! Що таке? Говорiть яснiше й повiльнiше. Не поспiшайте так, мов на пожежу! Алло! Чуєте?
У вiдповiдь вiн почув далекий голос, що, старанно вимовляючи склади слiв, заїкаючись, так i не спромiгся нiчого сказати до пуття. Офiцер розсердився:
- Та що ви там, говорити розучилися, чи що? Я не розберу жодного слова! Повiльнiше, чiткiше, кажу я вам! Це пiвдень чи пiвнiч?
У трубцi щось забулькало, затрiщало. Але тепер офiцеровi пощастило розiбрати кiлька окремих слiв:
- Пошкоджено... хвилин тому... пiвнiч... лишився сам... усi iншi...
- Що за дурниця, чорти б їх забрали! - аж вилаявся з досади офiцер. Чи то говорить пост "Пiвнiч", чи щось про пiвнiчний напрям хочуть сказати? А коли щось пошкоджено, то треба негайно полагодити! Чортзна-що! Ей, ви там! заволав вiн знову у трубку.- Що сталося? Не можна нiчого...
Вiн раптом спинився, i трубка випала з руки. Офiцер почув зляканий вигук сержанта, який замiсть нього дивився в окуляри стереоскопiчної труби:
- "Люцифер"! "Люцифер"! Виїздить з лiсу, пане офiцер!
Офiцер припав до окулярiв, вiдштовхнувши сержанта. Так, навiть у сутiнках було ясно видно, як з боку лiсу Фонтiверос до застави вздовж шляху рухається краплиноподiбний витягнений корпус великого автомобiля. Сумнiву не було: це "Люцифер"! Рука офiцера намацала кнопку й натиснула її. Сигнал подано! Але, не довiряючи й цьому, офiцер ще закричав на весь голос:
- Вогонь! Вогонь! Негайно!
Це було зайвим. Ще до того, як до вартових бiля гармат, скерованих на пiвдень, долинув голос офiцера, вони вже натиснули на механiзми затворiв. Клацнула сталь. Але... але пострiлу не сталося! У мертвiй тишi брязнув другий затвор. I друга гармата також не вистрiлила! А величезний сiро-зелений автомобiль, страшний "Люцифер" наближався, здавалося, з неймовiрною швидкiстю, його зображення в окулярах стереоскопiчної труби зростало щомитi...
- Вогонь! - люто закричав офiцер.- Пiд суд! Розстрiляю на мiсцi! Вогонь!
Артилеристи заметушилися бiля затворiв, щоб замiнити снаряди, якi, очевидно, дали осiчки, - обидва водночас. Проте затвори не вiдкривалися! У складному механiзмi скорострiльних гармат щось заїло, затвори немов прикипiли. I найдавнiшим було те, що це трапилося знову одночасно в обох гарматах.
Повернути в потрiбному напрямi двi iншi гармати, що були нацiленi на пiвнiч?.. Але на це вже не вистачало часу. Артилеристи стояли як укопанi. Вони почули владний гучний голос, що гримiв у повiтрi, мабуть, пiдсилений гучномовцями. То був голос з "Люцифера", який наближався до батареї, схованої в стогах.
- Отже, ви готувалися розстрiляти мiй "Люцифер"? Ви не зважили на мої попередження й продовжуєте допомагати фалангiстськiй полiцiї полювати на мене? Ну, що ж, ви самi приготували собi смерть!
"Значить, вiн бачить нас, незважаючи на все маскування!" - промайнула в чергового офiцера блискавична думка. Вiдчай охопив його, бо вiн, як i iншi, чув тривожнi розповiдi про долю знищеного Сивим Капiтаном мiноносця "Сан-Себастiан". Невже ж i з його батареєю станеться щось подiбне?..
Офiцер побачив, як з короткої товстої труби, що стирчала над дахом жахливого автомобiля, з'явилося наче голубувате полум'я. Пострiл?.. Але слiдом за тим полум'ям не показався дим i не чути було нiякого звуку.
На батареї все завмерло. I офiцер, i кожен з солдатiв, що невiдривно дивилися в бiк "Люцифера", бачили, як iз загадкової труби вилетiло невелике дивне кiльце. Воно крутилося в повiтрi, наче кинуте в напрямi батареї. Воно чимось нагадувало невеличку надуту камеру автомобiльного колеса i здавалося цiлком мирною рiччю, такою неприродною в цих загрозливих обставинах. Наче хтось, бавлячись, жбурнув сюди цю камеру.
За мить чорне кiльце впало на найближчий стiг сiна i враз розсипалося на дрiбнесенькi частинки, на майже невидимий порох. Замiсть нього у вечiрньому небi спалахнула сяюча голуба куля, немов зiткана з iскристого полум'я. I довгi слiпучi iскри летiли вiд неї в усi боки.
Все, до чого доторкувалася сяюча куля, загорялося жарким полум'ям. Але й це тривало лише кiлька секунд, бо куля розiрвалася, вибухнула, заливаючи все навколо неймовiрно жарким свiтлом, що проникало крiзь очi аж до самого мозку.
Це було останнє, що встигли побачити в своєму життi солдати i черговий офiцер замаскованої артилерiйської застави № 314.
За кiлька хвилин "Люцифер" уже зник, залишивши за собою тiльки палаючi стоги сiна.
2. РОЗПОВIДЬ САПЕРА
Такою була перша поява "Люцифера" в зонi артилерiйських батарей, розставлених на пiдступах до лiсу Фонтiверос i по iнших шляхах цього великого району, де, на думку фалангiстського командування, можна було найскорiше чекати Сивого Капiтана. I поява ця була тiльки початком тих страшних подiй, якими Ернан Рамiро вiдповiв на оголошену йому вiйну.
Виринувши того дня близько вiд морського берега, "Люцифер" протягом вечора промчав понад триста кiлометрiв на пiвнiч. На його шляху виявилося шiсть замаскованих батарей. I жодна з тих батарей не встигла зробити по ньому й пострiлу, хоча кожна з них тримала гармати заздалегiдь наведеними в обидва напрями шосе. Кожну з батарей чекала доля застави № 314.
Незважаючи на встановлений мiж заставами телефонний зв'язок, жодна з них не попередила дальшу про раптову появу "Люцифера", а тим бiльше про те, що трапилося з нею самою. Всюди з невiдомої причини в найкритичнiшу мить псувалися телефони, а гармати вiдмовлялися стрiляти, хоча ще за кiлька хвилин до того все було в повному порядку.