Страница 31 из 87
Валенто Клаудо помiтно вагався. I Олесь добре розумiв його, бо й сам був дуже здивований. Адже з того, що Валенто розповiдав йому про свого старого друга, виходило, що Педро Дорiлья взагалi нiколи не цiкавився полiтичними справами, а тим бiльше нiчим не був зв'язаний з Сивим Капiтаном. Хiба ж Валенто не знав би про iснування якихось таких зв'язкiв, коли б вони насправдi iснували?.. Дивно, дивно! Що ж це все може означати?..
Але ось Валенто рiшуче крутнув головою:
- Щось тут не так, друзi мої! Проте нам зараз цього не розв'язати. Збирайтеся, пiдемо поговоримо з тим, хто, на мою думку, може справдi розiбратися, в чому тут рiч, i вирiшити, що нам робити далi з Мартою... та iз Педро також. Безумовно, зав'язалася якась плутанина. Ти ж розумiєш, Олесю, що Педро Дорiлья нiколи не мав нiяких стосункiв з нами... якщо не зважати на те, що ми з ним давнi друзi...
- З ким ти сказав, дядю Валенто? - перепитала Марта, здивувавшись у. свою чергу. - З ким то - з вами?
Валенто Клаудо хитро посмiхнувся:
- А тобi одразу все треба знати? Зажди, згодом довiдаєшся. Не поспiшай. I, мiж iншим, ось що я хочу сказати з приводу усього цього... гм...
Вiн пiдозрiливо оглянувся. Але в їдальнi, як i ранiше, не було нiкого, крiм них. Тiльки в дальньому кутку порався старий офiцiант. Переконавшись, що нiхто його не почує, Валенто Клаудо закiнчив, усе ж таки знизивши свiй гучний голос:
- То, напевне, полiцiя i жандарми вже збилися з нiг, шукаючи декого... Ми з Олесем добре знаємо, кого саме, - пiдморгнув вiн юнаковi. - I ти незабаром довiдаєшся, Марто, якщо цей "хтось" не заперечить... Еге, от вони, тi жандарми i полiцаї, й кидаються всюди, сподiваючись щось винюхати. Та навряд чи їм пощастить у цьому, навряд!..
4. ХОСЕ ФРЕНКО НАТРАПИВ НА СЛIД
Не будемо говорити, чи мав Валенто Клаудо рацiю, висловлюючи таку думку. Але в одному вiн не помилявся.
Особливо уповноважений державної полiцiї по розшуку i лiквiдацiї "Люцифера" Мiгель Хуанес не спав уже третю добу. Використовуючи свої широкi повноваження i допомогу самого начальника полiцiї, вiн поставив на ноги всю агентуру, всю таємну службу, щоб довiдатися бодай що-небудь про особу загадкового Сивого Капiтана та про мiсце, де мiг переховуватися його "Люцифер".
Найбiльш небезпечним i таємним, на його погляд, було те, що ось уже кiлька днiв жоден з агентiв та iнспекторiв не повiдомляв про "Люцифер". Загадковий сiро-зелений автомобiль нiде не з'являвся. Було ясно, що "Люцифер" десь переховується. Але - де саме? В усякому разi, не в Фонтiверосi, де весь час чергували полiцейськi пости.
Так само не надходило нiяких вiдомостей i про особу самого Сивого Капiтана, незважаючи на найсуворiшi накази Хуанеса i грiзного начальника державної полiцiї, що вимагали вивчити всi архiви, всi картотеки i з'ясувати, хто саме ховається пiд тим назвиськом. Отож Мiгель Хуанес не мав досi нiяких нових матерiалiв i мiг лише обмiрковувати - в котрий вже раз! тiльки те, що було йому вiдомо i ранiше. Але ж вiдомо було так мало!..
Особливо уповноважений мав усi пiдстави нервуватися... Його начальник, наполегливий Карло Кабанерос, чекав вiд нього рiшучих дiй. I Хуанес добре знав, що його може врятувати тiльки вирiшальний перелом. Бо ж на начальника полiцiї в свою чергу натискував мiнiстр внутрiшнiх справ, якому загрожував жорстокою карою сам всевладний каудiльйо, генерал Фернандес... I все це сходилося в однiй точцi, в особливо уповноваженому Мiгелi Хуанесi. Було вiд чого збожеволiти: адже першим, з кого знiмуть голову в цiй справi, безумовно був вiн, Хуанес! О, щодо цього особливо уповноважений не мав анiнайменшого сумнiву!
Мiгель Хуанес нищив цигарки одну за одною, забувши про свою мальовничу люльку. Вiн куйовдив волосся - i вiд акуратного колись, блискучого його продiлу не залишилося й слiду. Вже в сотий раз Мiгель Хуанес схилявся над картою, що лежала на столi, поцяткована безлiччю умовних позначок, i голосно мiркував, без кiнця повторюючи давно вже вiдомi йому речi, немовби шукаючи в них порятунку:
- Фугаснi мiни розставленi вздовж шляхiв - iз пiвдня, i зi сходу... так, з пiвдня i сходу! їхнi запальники встановленi на вагу легкового автомобiля. Значить, вони, безумовно, мусять вибухнути пiд вагою "Люцифера", щойно вiн опиниться на такому мiнованому шляху... А чому ж вiн не опиняється, хотiв би я знати, чорт його забирай!.. А якщо вiн опиниться там, проте не натисне колесами на запальники? Адже я сам, на власнi очi бачив, як його колеса висiли в повiтрi, наче зовсiм i не торкаючись землi... Ой, сказитися можна вiд усього цього!.. Ну, гаразд, далi. Входи до лiсу охороняються заставами, якi нiкого туди не пропускають, бо на тих фугасних мiнах можуть злетiти в повiтря, крiм "Люцифера", i звичайнi автомобiлi, i навантаженi вози селян... Крiм "Люцифера"?.. А звичайно, "Люцифер" благополучно проскочить над ними, а хтось iнший злетить у повiтря, i так воно й буде, якщо дiло пiде по-старому... Хай воно все буде прокляте, це дiло!..
Нервово подзвонюючи пляшкою об склянку, Хуанес налив собi вина й випив. Мабуть, i ця порцiя нiчого не дасть, як не дали нiчого й кiлька попереднiх... Що там далi на картi?..
- В трьох пунктах навколо центральної галявини встановленi замаскованi гармати кинджальної дiї. Кинджальної, так... Вони пробивають, як масло, навiть панцир танка. А своїм вогнем вони перекривають цiлу галявину й озеро на нiй. Тiльки б з'явився той клятий "Люцифер", тiльки б вiн з'явився! Але його, на жаль, немає... Крiм того, по берегах озера встановленi електричнi мiни. Досить замаскованому саперовi натиснути кнопку контакту, щоб у повiтря злетiв цiлий шматок тiєї галявини - разом з "Люцифером", певна рiч... I всi тi приготування, всi пастки - нi до чого... А втiм, мусить же вiн з'явитися, мусить! А чому обов'язково мусить?..
Думки Мiгеля Хуанеса пiшли iншим шляхом. Вiн запалив нову цигарку й вiдкинувся на спинку крiсла.
- Звiсно, вiдкинути вiд себе кулi, навiть великого калiбру, цей триклятий "Люцифер" може, я в цьому пересвiдчився на власнi очi. Гаразд. Але хотiв би я побачити, як то вiн вiдкине вiд себе вибух фугасної чи електричної мiни? Е, брешеш, на це не вистачить нiякої фантастики! Так, так! Бiльше того, "Люцифер" може, припустiмо, пiрнути пiд воду... адже саме так сталося тодi, коли вiн стрибнув у море. Правда, я цього не бачив, проте це єдине, що можна припустити. Фу, я, здається, i справдi божеволiю, бо припускаю зовсiм неймовiрнi речi! А втiм, хай вiн пiрне. Тодi для того, щоб "Люцифер" не виринув назад, є теж досить надiйнi речi, вони лежать прихованi на березi озера: глибиннi бомби! Френко порадив тут непогано, слiд вiддати йому належне! Нiбито все передбачене? Так, усе, якщо... якщо Сивий Капiтан з'явиться там. Але хто дасть менi гарантiю, що вiн справдi повернеться до Фонтiвероса? Ми вирiшили, що десь там є його база. А де вона? Найстараннiший обшук лiсу не дав нiяких наслiдкiв. Бази не знайдено. Може, вона пiд землею?.. Знов ти робиш божевiльнi припущення, Мiгелю! А що менi лишається робити, коли я вiдчуваю, що моя голова ось-ось лусне... перед тим, як її буде вiдтято за наказом начальника полiцiї... чи самого каудiльйо, боронь мене боже!.. I ще той Френко десь зник... Завжди вiн зникає саме тодi, коли найбiльше потрiбен. Гей, Френко!
Вiдповiдi не було. Мiгель Хуанес люто стукнув кулаком по столу:
- Ну, дiстане вiн од мене на горiхи, як повернеться!..
Вiн прикрив стомленi, почервонiлi очi рукою. Добре було б хоч трохи поспати... та де там! Хiба ж заснеш, коли кожен нерв натягнений, мов та струна, аж тремтить...
Мабуть, саме вiд того, що Мiгель Хуанес був справдi дуже знервований, легкий стукiт у дверi здався йому барабанним дробом, вiд якого особливо уповноважений пiдскочив у крiслi.
- Увiйдiть! - гукнув вiн роздратовано.
У дверях з'явилася знайома кремезна постать його помiчника. Хуанес зловiсно посмiхнувся:
- А, Френко! Нарештi ви прийшли. Ви що ж, гадаєте, що маєте право отак зникати чорти його знають куди, навiть не попередивши мене? Хочете, щоб я з вас рагу зробив? Може, скажете, що знов допитували вашого Педро Дорiлью, так? Нiчого дотепнiшого не вигадаєте?