Страница 48 из 96
- I ви не вiдчували нiчого, Галю? - здивовано спитав Микола Петрович.
Галя сердито трусонула головою: коли б то вона вiдчувала!
- Немає нiчого дивного, - заспокiйливо промовив Сокiл. Вiн уже взяв з аптечки дезинфiкуючу рiдину i обмивав нею ранку на нозi Галi. - Цiлком можливо, що ця порода клiщiв насамперед випускає якийсь сiк, видiлення своїх залоз. Такий сiк анестезує тiло в мiсцi укусу, робить його нечутливим до болю. Свого роду пристосування органiзму...
Вiн говорив веселим, життєрадiсним тоном, мабуть, бажаючи заспокоїти Галю, вiдвернути увагу дiвчини, яка дуже розхвилювалася. Галина розумiла це: звичайно, Вадим Сергiйович дуже дбайливий i милий!
- Я i потiм також не помiтила б, - сказала вона збентежено, - коли б не затерпла нога. От тодi я й звернула увагу... А вiн не отруйний, цей клiщ?
- Нi, нi, що ви! - заспокоював її Сокiл, залiплюючи ранку пластирем. От i все, для хвилювання вже немає причин. Звичайно, клiщ не отруйний. Згадується менi, в природi взагалi не iснує отруйних клiщiв... на Землi, я маю на увазi. Але й тут, мабуть, також немає. А от як ця погань з'явилася тут в каютi? Адже не з Землi ми його привезли?
- Можливо, пробрався крiзь люк, коли ми з Ваном виходили чи поверталися, - висловив припущення Риндiн.
- Хм... трудно уявити собi, адже клiщi дуже малорухливi iстоти, заперечив Сокiл. - Ну, Галиночко, розвеселiться, люба! Зрозумiйте, нiчого особливого по сутi не сталося. Трохи вкусив вас клiщ. Ван зняв його. Ранку промито, залiплено. I все, бiльше нема чого думати. У життi й не таке трапляється. Навiщо звертати увагу на такi дрiбницi? Та я на вашому мiсцi вже забув би про все. Подумаєш, вкусив якийсь мiзерний клiщ! Дрiбниця!
- Дозволю собi зауважити: ще одна така дрiбниця сидить на вашiй власнiй нозi, Вадиме, - пролунав незворушний голос Ван Луна, який спокiйно закурював свою улюблену люльку, тепер уже без сторонньої допомоги.
- Де? Де? От мерзота! - аж пiдскочив стривожений Сокiл. Вiн люто вдарив себе рукою по нозi. Обличчя його перекосилося вiд гримаси огиди. З-пiд руки бризнула кров. Рiзкий удар роздавив клiща, який сидiв на нозi. Вадим заметушився: - Де дезинфекцiя? Куди я поставив пляшку? Мерщiй треба промити! Чорти ж його знають, що то за клiщi... насправдi, як неприємно, бридко...
- Гадаю, не варт звертати увагу, друже, - попихкуючи люлькою, так само спокiйно говорив Ван Лун, явно копiюючи попередню мову Сокола, звернену до Галi. - Трохи вкусив вас клiщ, трохи ви вбили його. Дрiбницi. Зовсiм, гм, дурниця, чи не так?
Сокiл сердито поглянув на Ван Луна, проте змовчав. Зате Галя смiялася на весь голос. Вона розумiла чудово, що не має права смiятися, адже Вадим Сергiйович говорив тодi все це, щоб заспокоїти її, пiдбадьорити... Але вже надто смiшно вiн одразу змiнився, коли дiло торкнулося його самого. А тут iще Ван Лун глузує з таким страшенно серйозним виглядом... I ось веде ще й далi, хоча б на хвилинку посмiхнувся: як вiн може так - жартувати i оком не моргнути!
- Клiщ не дуже юрська iстота нiбито. Нiчого, ще побачимо багато. Будемо вивчати. Два дослiди є: Галя i Вадим. Цiлком добре, можна перевiряти враження, чи не так, Вадиме? Проте вважаю, клiщi не самi залiзли до нас, Миколо Петровичу, - звернувся Ван Лун до Риндiна. - Скорiше, ми принесли їх сюди. Зараз перевiримо.
Уважний огляд скафандрiв довiв, що Ван Лун мав рацiю. На одному скафандрi, причаївшися, сидiло три клiщi, на другому - один. Вони неспокiйно ворушилися, сухi i плескатi, чуючи запахи живих iстот, кров'ю яких могли заспокоїти голод. Всi непроханi гостi були зараз же знищенi.
Злива за iлюмiнатором вщухала. Але про вихiд з астроплана годi було й думати. Бурхливi водоспади все ще линули по схилах мiжгiр'я, хоча й не так нестримно, як ранiше. Рiчка, що створилася внизу, навпаки, помiтно збiльшувалася, її потоки перекочували важке камiння i кружляли його у коловоротах. Микола Петрович вiдiйшов од iлюмiнатора, пощипуючи борiдку, що завжди говорило про його стурбованiсть.
- Слухайте, друзi мої, - сказав вiн, звертаючись до всiх разом. - Нам слiд обмiркувати, як поводитися далi. Якi першочерговi завдання стоять перед нами? Насамперед, треба встановити: чи зможемо ми якимсь чином витягти звiдси наш астроплан? Ми знаємо вже, що вiн лежить мiнi скелями. Умови для зворотного старту майже неможливi. Але як мiцно тримають його скелi? Чи не зможе потiк води, скажiмо, вiд такої зливи, визволити його? Ясна рiч, якщо ми перед тим вживемо певних допомiжних заходiв... Це перше завдання, яке пiдлягає вивченню i розв'язанню, тим бiльше, що заливнi дощi тут вiдбуваються, очевидно, нерiдко. Друге завдання - вивчити найближчий до нас район Венери, його геологiчнi особливостi, його рослинний i тваринний свiт. Я вирiшив зробити ось як. Щойно зiйде вода, Вадим i Ван Лун вийдуть... так, так, i ви, Галю, можете вирушати з ними, - поквапливо додав Риндiн, помiтивши, як стрепенулася засмучена дiвчина. - Ви оглянете астроплан, вивчите, як саме вiн лежить. Потiм, якщо залишиться час, Вадим накреслить геологiчну схему мiжгiр'я. З цього ми й почнемо. Це буде першою нашою серйозною розвiдкою, чи не так?
- Можна збиратися, Миколо Петровичу? - запитала Галя. Вона вже горiла вiд нетерпiння. Риндiн мимоволi розсмiявся:
- Нi, Галю, на жаль, доведеться трохи зачекати, не поспiшайте. Я бачу, ви ладнi вибiгти просто пiд зливу? Така прогулянка не дасть потрiбних нам наслiдкiв.
- Та ж злива вже вщухла, Миколо Петровичу, - упиралася Галя, якiй таки й справдi дуже хотiлося вийти якнайшвидше.
- Навiть тодi, коли вона зовсiм вщухне, коли зiйде вся цiлком вода з мiжгiр'я, i тодi треба буде спочатку придивитися. Адже ми ще не знаємо й приблизно, яка тривалiсть дня на Венерi. Чи ви бажаєте вирушити в подорож, так би мовити, проти ночi, прямо на побачення з нашим нiчним вiдвiдувачем?
Певна рiч, Микола Петрович мав рацiю. I дощ ще не припинився, i вода ще сходитиме довго, i, можливо, вже наближається вечiр, таємнича нiч Венери з її неприродним для людей Землi фiолетуватим присмерком. Нiч Венери з блукаючими серед примхливих жовтогарячих i червоних рослин дивними i страшними потворними тваринами... брр, i згадувати про них неприємно!
Галя Рижко мовчки зiтхнула. Доводиться чекати!
Роздiл третiй,
який описує подорож Вадима Сокола, Галi
Рижко i Ван Луна по нетрях Венери,
знайомство мандрiвникiв з химерним
рослинним свiтом планети i закiнчується
тривожними сигналами, якi подає академiк
Риндiн, що залишався в астропланi.
- Астроплан застряв кормовою частиною!
- Стабiлiзатори цiлi й непошкодженi!
- У правого сопла пом'ятий край!
- З правого ж таки боку в корпусi кiлька вм'ятин!
Галя Рижко виголошувала цi уривчастi фрази, кожного разу повертаючи перед тим маленький вимикач на грудях скафандра. Цим вона включала переносну радiоустановку, прикрiплену ременями в неї на спинi. Радiохвилi несли її повiдомлення до мiжпланетного корабля, де до них уважно прислухався Микола Петрович. Вiн вiдзначав на схемi астроплана, що лежала перед ним, тi пошкодження, про якi сповiщала йому Галя.
Звичайно, можна було б i не вдаватися до переносної радiоустановки, бо на такiй маленькiй вiдстанi досить було б i постiйного передавача, вмонтованого в скафандрi. Але мандрiвники мали на увазi пiсля огляду астроплана зробити вилазку за мiжгiр'я. А звiдти доповiдати Риндiну можна було вже тiльки за допомогою значно потужнiшої переносної радiоустановки, бо передавач скафандра не перекрив би велику вiдстань.
Огляд астроплана не приносив нiчого втiшного. Мiжпланетний корабель, упавши на поверхню Венери, котився, очевидно, вниз, у мiжгiр'я, - про це свiдчили глибокi вм'ятини в його металiчному корпусi. Добре ще, хоч обiйшлося без пробоїн i серйозних пошкоджень. Але годi було й думати про легке визволення мiжпланетного корабля iз скель, якi оточували його.
Повернення на Землю ставало складною, трудною проблемою. Розв'язати її, мабуть, буде значно важче, нiж навiть вiдшукати на Венерi мету їх прильоту ультразолото.