Страница 32 из 96
...Того ж таки вечора ми використали майже весь запас листового свинцю в рулонах i вкрили стiну справа, звiдки йшов головний потiк космiчного промiння, ще кiлькома захисними шарами, знявши перед тим з цiєї стiни всi прилади.
I я добре зрозумiла: ми врятувалися лише тому, що цей потiк лине тiльки з одного боку! Астроплан летить немов у широкому потоцi космiчного промiння. Як добре, що Микола Петрович придумав свинцеву парасольку, пiд якою ми сховалися!..
Роздiл одинадцятий,
де Галя Рижко, продовжуючи свiй щоденник,
розповiдає про рiзнi припущення вчених
вiдносно Венери, а також про власнi
спостереження астронавтiв над цiєю
планетою; крiм того, читачi дiзнаються з
цього роздiлу про корисний винахiд,
самостiйно зроблений Галею.
Наступного дня Микола Петрович разом з Ван Луном склав ще одну карту нашого шляху в мiжпланетному просторi. На тiй картi було точно визначено становище астроплана щодо головного потоку космiчного промiння. I як ця карта допомагала нам потiм!
Адже з того часу, як обiрвався радiозв'язок з Землею, нам довелося всi обчислення маршруту робити самим i самим виправляти курс. Це доводилося робити по зiрках - i багато разiв перевiряти такi розрахунки.
I от виходить, що обчислення маршруту можна легше i значно простiше перевiряти за новим постiйним i незмiнним орiєнтиром - потоком космiчного випромiнювання. Тiльки менi здається, що ця зручнiсть не така вже надзвичайна, щоб через неї втрачати радiозв'язок з Землею i опинитись у небезпецi збожеволiти...
Микола Петрович говорить, що все це буде важливо для науки, оскiльки нiхто i нiде досi не передбачав такої можливостi, щоб космiчне промiння створювало фiзiологiчний чи психiчний вплив на живi органiзми... Ну, я, мабуть, непридатна, щоб бути справжнiм вченим, я з задоволенням обiйшлась би без усiєї цiєї iсторiї, яка вiдбулася на нашому кораблi. Менi щось не подобається, коли я виконую роль морської свинки чи кроля, над яким провадять всiлякi експерименти, бодай вони й були страшенно науковими i важливими!..
Ми з Ван Луном кiлька днiв спостерiгали Венеру,- так розпорядився Микола Петрович. Оце менi сподобалось!
Микола Петрович сказав:
- Протягом сорока восьми годин треба уважно стежити за найменшими змiнами на диску Венери. Прошу не зводити з планети очей! Тому я й призначаю вас обох, Ван Луна i Галю, щоб ви вартували по черзi i стежили безперервно. Особливо прошу вас вiдзначити i зразу ж таки сказати менi, якщо з'явиться блакитнувате сяйво в якiй-небудь частинi диска.
Сам Микола Петрович не вiдривався вiд спостережень за маршрутом астроплана. Чомусь вiн узяв на себе цю додаткову роботу, хоча штурманом корабля залишався Ван Лун. Але, мабуть, так сталося тому, що треба було невiдривно стежити за Венерою. А Вадим Сергiйович у цей час провадив спостереження над поверхнею Сонця - також за вказiвкою Миколи Петровича.
Я зазирнула якось в телескоп Сокола, коли вiн вiдiйшов для записiв. Яка прекрасна, дивна i велична картина вiдкрилася передi мною в окулярi телескопа!
Та хiба ж це те спокiйне, м'яке i лагiдне сонечко, до якого ми звикли на Землi? Нiчого схожого! Величезний бурхливий вогняний диск. Вiн безперервно кипить, вiн викидає з себе весь час високi фонтани слiпучого рiзноколiрного полум'я. Цi фонтани злiтають угору, розсипаються, гiгантськими барвистими квiтами з примхливими широкими пелюстками - i падають назад у вогняне море. На змiну їм вибухають новi й новi стовпи полум'я, як химернi вогнянi дерева, якi вкривають бурхливу поверхню могутнього свiтила дивовижними, аж неймовiрними вiзерунками. А ось виривається велетенський вихор розпечених парiв, вiн крутиться i звивається, розриває на шмаття золоту поверхню Сонця. Темна пляма неправильної форми надовго лишається на блискучому колi, i щось клекоче в нiй, щось шалено кипить усерединi цiєї плями, немов хоче видертися з глибокої прiрви. Але не варт i пробувати розiбрати i розглянути те, що робиться там, усерединi, в глибинi сонячної плями, яка повiльно затягається хвилями вогняного моря...
Вадим Сергiйович показав менi навiть сонячну корону. Виявляється, ми можемо спостерiгати це явище коли завгодно, i зовсiм не треба чекати, як на Землi, рiдкiсного повного сонячного -затемнення. Вiрнiше, ми можемо першої-лiпшої хвилини самi зробити таке повне сонячне затемнення.
Сокiл вирiзав кружок цупкого паперу i закрiпив його на дротинцi, закривши цим кружком сонячний диск. I правда, сталося на вигляд майже справжнє сонячне затемнення! В обидва боки вiд чорного диска на майже такому ж чорному небозводi простяглися дивовижно красивi срiблястi широкi смуги. Вони були нiжнi-нiжнi, м'якого перлистого кольору; бiля диска вони здавалися густiшими, а далi поступово блiднули, немов танули на чорному небозводi. А навколо цих смуг яскраво горiли великi спокiйнi зiрки!
- I зовсiм не треба поспiшати з спостереженнями, як на Землi, - сказав Вадим Сергiйович. - Там сонячну корону можна роздивлятися тiльки хвилину-двi, доки Мiсяць не почне вiдкривати сонячний диск. А ми можемо спостерiгати корону цiлими добами i тижнями, скiльки завгодно, доки будемо закривати диск Сонця екраном з паперу. I все це тому, що нам не заважає земна атмосфера, яка розсiює свiтло! Ну, Галю, можете зробити серiю фотографiй сонячної корони. Це дуже цiнно для вивчення хромосфери Сонця. Я думаю навiть ось що. Коли б нам не пощастило нiчого знайти на Венерi...
- Та хiба таке може бути? - перебила я його.
- Нi, я певний, що ми вiдшукаємо на Венерi ультразолото. Але навiть якщо припустити, що ми не знайшли б його, то й тодi наших спостережень у мiжпланетному просторi, фотографiй i матерiалiв кiнозйомок досить було б для того, щоб цiлком виправдати подорож. От побачите, як зустрiнуть усе це на Землi, коли ми повернемося.
"Коли ми повернемося..." Про це, менi здається, думати ще надто рано. Перед нами ще стiльки працi! Ну от, я знову вiдхилилась вiд теми: i завжди так бувало зi мною, навiть коли я ще писала класнi твори. Недисциплiнованiсть це, чи що?
Дуже цiкаво дивитися в телескоп Сокола i милуватися Сонцем. Але, слово честi, i в другому телескопi, бiля якого чергуємо ми з Ван Луном, видовище не менш красиве. Правда, тут немає величезних i страшних вогняних бур, у нас все значно спокiйнiше, просто-таки дуже мирне. От я спробую описати те, що ми спостерiгаємо вже другу добу (до речi, в мене є час, я зараз вiдпочиваю, а чергує бiля телескопа Ван Лун).
В окулярi телескопа вiдкривається велике коло, нiби затягнуте найчорнiшим оксамитом. Коло спокiйне i нерухоме. Якiсь далекi-далекi iскорки горять в його глибинi. I тiльки коли уважно придивишся, бачиш, що цей чорний оксамит розстилається кудись страшно глибоко i далеко, сягає навiть за блискучi iскорки. Але це тiльки якщо придивитися. А на перший погляд - коло в окулярi немов зовсiм близько. Чорний оксамит здається розiсланий прямо перед телескопом.
I на його непроникливiй поверхнi, як блискучий дорогоцiнний камiнь, нерухомо й спокiйно лежить Венера. її нiяк не можна назвати за земною звичкою нi вечiрньою, нi ранковою зiркою. Це - величезне небесне свiтило, яке ми зараз бачимо, на жаль, не цiлком, а тiльки у фазi. Тому воно має вигляд серпа з великими довгими рiжками, повернутими у бiк, протилежний Сонцю. Нi, я написала невiрно: ми бачимо Венеру цiлком, але яскраво освiтлений на нiй тiльки цей серп, що охоплює її злiва. Помiж краями серпа темний диск, оточений ореолом, який слабо свiтиться. Цей ореол - атмосфера Венери.
Як давно вивчають науковцi Венеру - i як вона все Ж таки мало вивчена! Я уважно читала ще на Землi все, що можна було знайти в маминiй бiблiотецi про Венеру. А тут, в астропланi, знову передивлялася мiкрофiльмовi довiдники й книжки, слухала те, що говорили про Венеру Микола Петрович з Вадимом Сергiйовичем i Ван Луном. Тепер я могла б i сама прочитати лекцiю про Венеру, от правда! I навiть спробую записати тут те, що знаю про нашу сусiдку, проте, певна рiч, коротко. Iнакше мiй щоденник буде надто довгим. А коротенько можна, я гадаю.