Страница 26 из 96
Так чи iнакше, а водою ми забезпеченi вдосталь. Нiхто з нас її не економить, та цього й не потрiбно, хоча на кораблi немає великих i важких бакiв з запасною водою.
Не менш смачне в астропланi i повiтря. I я не випадково написала слово "смачне". Адже кожен знає, як легко i приємно дихається в лiсi чи в полi пiсля грози! Повiтря тодi буває особливо свiжим, навiть трошечки гостреньким, з якимсь незвичайним присмаком. Це тому, що пiд час грози повiтря насичується озоном. Апарати для очищення повiтря в каютах додають не лише кисень, але й озон. Тому наше повiтря завжди свiже i приємне. А крiм того, озон вбиває всякi бактерiї - теж непогано!
Щоб покiнчити з повiтрям i водою, розповiм ще, як ми вмиваємося. Це дуже кумедно, хоча до нашого вмивання слiд звикати. Справа в тому, що вмиватися, як на Землi, в астропланi не можна: вода просто не литиметься з крана, адже вона невагома. Звiсно, її можна було б примусити бити вгору чи вниз фонтанчиком пiд тиском. Але тодi вона негайно полетить у повiтря великими круглими краплинами, - спробуй спiймай її там!
Тому я, як i всi iншi, користуюся губкою. Я стискаю губку, занурюю її у воду в тазику i там вiдпускаю. Вода зразу ж таки втягується в губку: адже тиск повiтря в каютi нормальний! Тодi я виймаю губку разом з водою, яка набралася в неї, i умиваюся губкою, а потiм витираюся рушником. От до чого доводиться додумуватися за умов невагомостi!
Умивання - єдине, мабуть, що у нас не автоматизоване, тут нiчого не поробиш.
Ой, зовсiм забула, треба ще розповiсти про те, як менi доводиться кип'ятити воду! Це теж дуже iнтересно i знову стосується тiєї ж самої невагомостi в астропланi.
Що вийде, коли в астропланi взяти електричний чайник i спробувати закип'ятити в ньому воду, налити окрiп у чашку, ну, скажiмо, чай, щоб потiм пити його? Нiбито просто? А насправдi нiчого б з цього не вийшло.
Неприємностi почалися б з того, що вода в чайнику не захоче кипiти. Ось, дно чайника нагрiвається, вода бiля нього вже кипить, - а вище залишається зовсiм холодною. Дивно? А все чому? Та тому, що вода в чайнику невагома, нижня її частина, яка прилягає до дна чайника, не стає легшою, хоча й нагрiлася, не пiдiймається вгору. А холодна, навпаки, не опускається вниз, щоб у свою чергу зiгрiтися бiля дна чайника, як це буває за звичайних земних умов. I щоб закип'ятити воду в астропланi - треба було б весь час енергiйно перемiшувати воду в чайнику, анi на хвилинку не спиняючись. Веселе заняття?
Але ось, припустiмо, вода все ж таки закипiла. Як налити чай з чайника в чашку? Та вiн просто не захоче литися з носика, - адже вiн такий самий невагомий, наш чай! Можна струсонути чайник, виштовхнути з нього воду, але тодi окрiп великою краплиною вилетить з носика i полине повiтрям вздовж каюти. Летючий окрiп - теж не дуже приємна рiч! Спiймати його в повiтрi i не обваритися при цьому - я особисто не берусь.
Тому у нас заведено суцiльну механiзацiю. Наш електричний чайник, в якому я щодня кип'ячу воду, не потребує допомоги, в ньому не треба перемiшувати воду i не треба витряхати її з носика. В ньому влаштований маленький моторчик з лопатями, що обертаються у водi. Щойно я включаю чайник, наливши в нього воду, вмикається i моторчик. Лопатi весь час крутяться i перемiшують воду. Вона швидко обертається в чайнику, а це створює вiдцентрову силу. I коли я потiм нахиляю чайник, - вiдцентрова сила витискує воду з носика: тут уже треба спритно пiдiбрати її в чашку, а потiм пити крiзь трубочку, що не дуже приємно, але нiчого не зробиш, iншого виходу немає...
Суп я варю також в особливому казанчику з мотором. Тiльки в ньому немає лопатей (адже вони перетворили б на кришиво все те, що я кладу в суп), а замiсть того обертається весь казанчик. Ось як трудно бути домашньою господаркою чи поваром у невагомому свiтi!
...Здається, я дуже багато написала тут про нашу кухню. Але все це таке незвичайне i дивовижне, що я просто не могла стриматися. Зате тепер розповiм про серйознi речi.
Всi нашi машини, все чисто автоматичне обладнання - все електричне. Електрика - душа астроплана. I яка я рада, що опинилася тут, все побачила на власнi очi, про все дiзналася!
Спочатку я тiльки й робила, що дивувалась. Адже всi цi машини, автомати i рiзнi прилади забирають страшенно багато енергiї. Звiдки взяти стiльки енергiї, щоб її вистачило на всю подорож з Землi на Венеру i назад, та ще й на весь час життя на Венерi? Я й спитала про це Вана (адже саме вiн вiдає всiм господарством корабля). А вiн вiдповiв менi, та ще й пiдморгнув:
- Чого-чого, а електрики в нас досить! Що до цього можете не турбуватися, дiвчино.
Чомусь вiн дуже любить називати мене "дiвчино", каже, що звик так звертатися до студенток, якi працювали з ним у рiзних експедицiях. Ну i хай, менi однаково!
Насамперед вiн показав менi акумуляторне вiддiлення. Ох, як там багато цих самих акумуляторiв, цiлi шафи понаставленi, тiльки не таких, як ми звикли, а зовсiм малесеньких. Вони звуться - мiнiакумулятори, їх сконструювали в Iнститутi електропроблем всього кiлька рокiв тому. Я думаю навiть, що, коли б не було мiнiакумуляторiв, навряд чи можна було б так здорово, дотепно i економно налагодити все наше електричне господарство. Втiм, треба спочатку розказати, що це таке.
Рiзнi акумулятори вiдрiзняються своєю ємкiстю, величиною свого електричного заряду. Це зрозумiло кожному школяревi. Але досi у вжитку були тiльки незграбнi великi акумулятори старого типу. Вони були дуже незручними, з мiзерною ємкiстю. I от, ще на початку нашого столiття, радянський академiк Йоффе теоретично передбачив, що можуть iснувати акумулятори й iншого типу. А потiм ученi розробили його теорiю i створили мiнiакумулятори.
Вони завбiльшки всього з сiрникову коробочку, зовсiм малесенькi. А ємкiсть мiнi акумулятор а така, що вiн може живити своєю електрикою машину на двадцять п'ять кiнських сил протягом цiлих ста годин! Як саме вiн влаштований, я не можу розказати. Знаю тiльки, що в ньому вiдбуваються якiсь складнi хiмiчнi процеси, якi й дозволяють мiнiакумулятору зберiгати в собi такий великий електричний заряд. Ван Лун почав був пояснювати менi, але тут-таки й кинув, сказав, що це з галузi електрохiмiї i що для мене це не важливо. Ну й гаразд, буде час - сама розберуся.
Так-от, цiлi шафи таких мiнiакумуляторiв стоять у нас в особливому примiщеннi. Щойно працюючий акумулятор розряджується, автоматичнi прилади виключають його i включають свiжий. Таким чином, машини й апарати спиняються лише тодi, коли виснажиться останнiй мiнiакумулятор. А коли ж це трапиться? Адже так чи iнакше, яким велетенським не був би загальний заряд усiх мiнiакумуляторiв, все одно його не може вистачити на весь час подорожi. Значить, їх треба заряджати. А за рахунок чого? Звiдки взяти потрiбну для цього енергiю?
Звичайно, можна було б одержувати енергiю вiд електрогенераторiв, якi працюють на якомусь паливi. Але для цього потрiбнi i самi генератори, i паливо для них. А все це зайвий вантаж для астроплана. I отут я розповiм про найвидатнiший винахiд, зроблений вченими Шанхайського iнституту енергетичних проблем, яким керує професор Ван Лун. Цей винахiд зроблений був спецiально для нашого мiжпланетного корабля!
Китайськi вченi розробили новий, оригiнальний i абсолютно надiйний засiб постiйно одержувати все нову i нову енергiю протягом всiєї подорожi, всього перебування експедицiї в мiжпланетному просторi. Це прямо генiально по простотi i дотепностi: ми дiстаємо енергiю без будь-яких витрат i зусиль, автоматично! I все це зроблено за iдеєю i пiд керiвництвом нашого професора Ван Луна. Як я його поважаю!
Уже давно вченi мрiяли про те, щоб запровадити безпосереднє перетворення променевої енергiї Сонця на електрику. Саме безпосереднє, а не за допомогою якихось промiжних процесiв, громiздких i незручних. Справдi, було вiдносно легко збудувати потужне велике дзеркало, яке збирало б у фокус сонячне промiння i нагрiвало ним котел з водою. Вода, перетворена на пару, могла б рухати генератор i давати електроенергiю. Такi установки широко створювалися в першiй половинi нашого сторiччя i навiть давали деяку користь. Але вони всi були громiздкими, малопотужними - i головне, сонячна енергiя в них використовувалася тiльки на якихось 5-10 процентiв. Мiзерна кiлькiсть! I легко зрозумiти чому. Адже ж у тих установках променева енергiя Сонця спочатку перетворювалася на теплову, потiм на механiчну, а вже по тому й на електричну.