Страница 17 из 96
- На 234,5° мiнус 144°, себто, на 90,5°, - наче вiдповiла Галя, зрозумiвши паузу Риндiна як запитання, звернене до неї. - I ми не потрапимо на Венеру, - додала вона. - От неприємнiсть яка! I вся подорож пiшла б нанiвець. Астроплан буде в точцi "В2", а Венера - вже в точцi "Вx"... Що ж робити, Миколо Петровичу?
Риндiн посмiхнувся: його потiшила юна запальнiсть дiвчини.
- Нiчого, єсть вихiд iз становища. Щоб потрапити на Венеру за нашим маршрутом, треба вилiтати з Землi дещо ранiше, тодi, коли Венера буде ще в точцi "В1". Це визначає - тодi, коли Венера на своїй орбiтi буде позаду Землi на 234,5° мiнус 180°, себто - на 54,5°, рахуючи в напрямi руху обох планет по їх орбiтах. I тодi за сто сорок шiсть днiв Венера, переганяючи Землю, долетить саме до точки "В2", куди тим часом примчить i наш астроплан, як це показує пунктирна лiнiя, що з'єднує пiвелiпсом обидвi орбiти. А Земля за той же самий час вiдстане, вона долетить по своїй орбiтi тiльки до точки "З2". Зрозумiло? Земля вiдстане вiд Венери на 36°. Уявляєте собi все це, Галю?
- Дуже ясно, Миколо Петровичу. Ми вилетiли з Землi в той самий день, годину i хвилину, коли Венера вiдстала вiд Землi на 54,5°, i рисунок показує це: в момент вiдльоту астроплана Земля була в точцi "З1", а Венера - в точцi "В1". Все в порядку. Спiймаємо Венеру в просторi!
Галя дзвiнко розсмiялася: такою веселою здалася їй думка про полювання на Венеру в свiтовому просторi! Але зразу ж вона додала:
- Ми летимо наче комета. Здорово! Шкода тiльки, що в астроплана немає такого красивого хвоста, який буває у комет. Було б на що помилуватися з Землi.
Академiк Риндiн втiшив її:
- На нашому небозводi є й без того чимало чудесного, не баченого нами досi. Ось - хiба не чарiвне видовище?
I вiн указав рукою на екран перископа. Галя знову поглянула - i в неї перехопило подих вiд феєричної картини, яка вiдкрилася перед її очима.
З-за величезного блакитнувато-зеленуватого, вкритого блискучою бiлою пеленою хмар диска Землi, що сяяв на непроникливо чорному небозводi, починала випливати невеличка срiбна куля. Щойно було видно лише її краї,- i ось вона випливла вже наполовину. Срiбна куля поспiшала, немов прагнучи вiдiрватися вiд величезного диска Землi. I на тiй кулi чiтко розрiзнялися примхливi вiзерунки, знайомi кожнiй людинi, яка бодай один раз пiднiмала очi до неба в мiсячну нiч.
- Мiсяць! - радiсно скрикнула Галя.
- Так, старий, незмiнний Мiсяць, - прошепотiв Риндiн: вiн також вiдчув хвилювання.
Споконвiчний супутник Землi, що ховався досi за нею, плив в холодному похмурому космiчному просторi. Ось Мiсяць немовби зовсiм одiрвався вiд Землi i почав вiддалятися вiд неї. Так здавалося спостерiгачам на космiчному кораблi... Звичайно, це був цiлком природний рух Мiсяця по його орбiтi навколо Землi. Проте не можна було позбутися дивного враження, наче Мiсяць вирiшив, нарештi, залишити свiй звичний шлях, вiдiрватися зовсiм од Землi i втекти вiд неї в безмежнi простори Всесвiту.
Мов зачарована, дивилася Галя Рижко на екран. їй не хотiлося говорити. Виникали спогади дитячих рокiв, - коли вона, ще школярка, годинами просиджувала бiля маленького телескопа в обсерваторiї, де працювала її мати. Як подобалося їй бачити те, що вiдкривалося перед нею в маленькому очку окуляра! I бiльш за все любила вона без кiнця роздивлятися Мiсяць. Зiрки, планети - все це було таке крихiтне, схоже одне на одне. Зате на Мiсяцi все чисто рельєфне, все яскраве! Чiтко окресленi обриси його гiр i долин, уславлених "морiв", кратерiв, що ховалися в густих чорних тiнях. Галя пам'ятала, як потiм вона з неменшою цiкавiстю розглядала фотографiї, зробленi ракетним кораблем "Мiсяць-2", який облетiв навколо Мiсяця i повернувся на Землю. Найдивнiшим за все для неї в цих фотографiях було те, що знiмки протилежного боку Мiсяця виявилися схожими на звичний вигляд мiсячної поверхнi, завжди вiдкритої для Землi. Ну, трохи iнший малюнок, дещо iншi вiзерунки; але й там - тi ж самi гори, рiзкi тiнi, кратери... а вона ж мрiяла, що мiжпланетний корабель привезе щось зовсiм iнше, нове, незвичайне... Фотографiї розчарували дiвчину, хоча вони були на свiй лад дуже красивими i ефектними.
Але нiколи ранiше нi на фотографiях, нi навiть у найбiльшому телескопi Кримської обсерваторiї, куди час вiд часу дозволяла їй зазирнути мати, Галi не доводилося бачити срiбний Мiсяць таким прекрасним, яким був вiн зараз! У телескопi Мiсяць завжди нерухомо i мертво висiв мiж мерехтливими зiрками на синьому фонi неба. Iнодi здавалося, що вiн ледве здригався, - i Галя знала: це пояснюється коливаннями повiтря в земнiй атмосферi, це тiльки здається так... А насправдi - Мiсяць зовсiм-зовсiм мертвий, на його срiбних горах i чорних долинах немає й не може бути нiякого життя. Мiсяць завжди справляв на Галю враження холодної, наскрiзь промерзлої скляної кулi, яка навiть порепалася вiд лютого морозу.
Зараз Мiсяць чомусь виглядав по-iншому. Щоправда, вiн такий самий холодний, але не мертвий. Мабуть, таке враження складалося вiд того, що на екранi перископа Мiсяць рухався, був зовсiм близько вiд Землi i не висiв самiтно на пустинному небозводi. А може бути - там все-таки є що-не-будь живе?
Але ось Мiсяць якось зразу майже перестав вiддалятися вiд Землi, видимий рух його уповiльнився, вiн уже не намагався вiдiрватися i пiти в простiр. Так буває i на Землi, пiд час сходу Мiсяця, коли вiн, щойно показавшись над обрiєм, спочатку пiдiймається швидко-швидко, а потiм уповiльнює рух по небу i пливе вгору вже ледве помiтно.
Академiк Риндiн щось записував у книзi спостережень. Вчений знав, якими важливими i цiнними згодом можуть виявитися навiть найдрiбнiшi деталi його спостережень у польотi. Тому вiн не пропускав нагоди заглибитися в такi записи. Втiм, на цей раз навiть не вченому, а й звичайному спостерiгачевi було б що записати, i досить докладно: вперше в iсторiї людства люди спостерiгали не з Землi, а з космосу, як сходить Мiсяць, схований доти за величезним диском нашої планети.
Галя Рижко бачила, як на сторiнках грубого зошита, що лежав перед Риндiним, один за одним виникають чiткi рядки записiв. Вона думала: з яким iнтересом вивчатимуть цi записи на Землi, коли астроплан повернеться з подорожi! I яка шкода, що вченi на Землi не зможуть на власнi очi побачити те, що вона з Миколою Петровичем щойно спостерiгала на екранi перископа!
Немовби вгадавши її думки, Риндiн вiдiрвався од записiв i сказав:
- До речi, треба замiнити плiвку в фотоавтоматi. Галю, стежте уважно, як я це робитиму. У подальшому такою замiною будете займатися ви, а не Ван Лун. Це ввiйде до ваших обов'язкiв.
У Галi знову перехопило подих вiд радостi.
- Мої обов'язки? - не вiрячи своїм вухам, перепитала вона.
- Так, звичайно, - незворушно пiдтвердив Риндiн. - I у вас таких обов'язкiв буде чимало. Якщо ви вже опинилися тут, будемо навантажувати, аж доки не почнете скаржитися.
- Скарг нiколи не буде, Миколо Петровичу, - переконано вiдповiла Галя. Здiйснюються найзаповiтнiшi її мрiї: вона братиме участь у науковiй роботi експедицiї! Ох, мамо, мамо, якби ти тiльки знала!
Микола Петрович помiтив, яка радiсть освiтила обличчя дiвчини.
- Гаразд, гаразд, там подивимося, - буркнув вiн. - От як завалимо вас роботою, тодi й перевiримо, чи не поскаржитеся ви! А поки що - знайомтеся з фотоавтоматом. Вiн установлений паралельно з перископом i включається повертанням цiєї рукоятки.
У кiлькох словах Риндiн пояснив Галi, як замiнювати касети з плiвками, якими заряджався апарат. I правда, це було зовсiм просто, дiвчина засвоїла пояснення вiдразу.
- Миколо Петровичу, це значить, що автомат сфотографував i вихiд Мiсяця з-за Землi, яким ми милувалися? - спитала вона, коли Риндiн закiнчив свої пояснення.
- Звичайно. Я включив його зразу ж, тiльки-но почався вихiд. I автомат акуратно робив своє дiло. А для того, щоб докладнiше зафiксувати це iнтересне явище, я навiть прискорив його дiю, автомат робив вдвоє бiльше знiмкiв на хвилину, нiж звичайно. I тепер тут, у цiй алюмiнiєвiй коробцi, лежать наслiдки його роботи: двадцять п'ять метрiв знятої плiвки, наполовину присвяченi виходу Мiсяця з-за Землi. Це буде непогана частина великої серiї фотографiй, зроблених за час нашої космiчної подорожi. Буде чим зацiкавитися i вченим, i широкiй публiцi, коли ми повернемося на Землю. До речi, друже мiй, що скажуть рiднi, довiдавшися про ваше зникнення?