Страница 15 из 16
Корнiй неймовiрно дивиться на неї i проти волi вдивля ться лице їй.
Рита. Хочеш? Хочеш? Я покладу його на те саме мiсце i схилюсь над ним... А ти будеш кiнчати. I завтра, i пiслязавтра: ми не дамо його, поки не скiнчимо... Всю нiч, весь день будемо робити... Ти мусиш скiнчить... Ти не вiриш менi? Я правду говорю. Я хочу все тобi вiддать, все, все... Все для мистецтва: сiм'я, труп дитини, мiй одчай - все йому... Я не смiюсь, Нiю, не смiюсь,я правду говорю, я вже вiрю, що треба нову форму сiм'ї цiлком нову. I до Мулена, як хочеш, тепер пiду. Я все буду робить уже... Хочеш, хочеш?
Корнiй (машинально ступа кiлька крокiв зад не зводячи очей з її лиця). Пiзно, Рито... пiзно.
Рита. Чого пiзно, чого пiзно? Ти встигнеш. Тi ки зараз же почнеш, зараз... Я зараз вiзьму Лесика, ти бери палiтру, фарби. Добре? Добре?
Корнiй. У тебе зараз чудний вираз лиця.
Рита. Нiчого, я буду дивитись на Лесика, i буд добрий... Буде чудовий вираз лиця. Я не смiюсь, я смiюсь... Я вже вiрю...
Корнiй. Ти чудна, Рито, я не вiрю тобi...
Рита. Чому? Чому? Говорю правду. Я тiльки схвильована. Нерви пiднятi, ми ж так багато за цю добу пережили... Нiчого, Нiю. Я йду за Лесиком... Бери фарби,бери!
Корнiй (вдивля ться їй в лице, погляда на полотно, оживля ться). Ну, добре... Не кажи мамi...
Рита. Нi-нi, я скажу; що ми тут посидимо. Я скажу... Я зараз... (Вибiга , опасливо озираючись на нього).
Корнiй пiдходить до полотна, скида запону i вдивля ться. Потiм бере з стану палiтру, фарби, готу їх, нетерпляче погляда на дверi.
Рита (хутко входить з трупом дитини). Мама спить. Вона стомилась i заснула бiля столу. Вона не чула. Ми дверi замкнемо... Ми замкнемо всi дверi й будемо малювати. Правда? Тепер все iнакше буде. Все, все.. Ось тут Лесик. Лежи, Лесику, лежи, тато буде тебе писати, вiн знiме з тебе вiчне... Лежи, мiй бiлий... О, ти бiлий тепер зовсiм... Тепер блiдiсть твоя зовсiм чудова... Тепер тато буде з нас задоволений. Так я поклала, Нiю? Так?
Корнiй (борючись мiж тривогою й артистичним чуттям). Так-так... Тiльки, Рита.. Це якось ве так все-таки... Трошки вправо. (Береться за голову). Ах, якось менi...
Рита. Нiчого, нiчого!.. Ти тiльки почни, подивись на нас, i все пройде, все забудеш. I я забуду, я ввiйду в себе. Ось, дивись, зараз, ось я тiльки сяду i схилюсь над Лесиком. Вiн тепер цiлком тихо лежить, вiн уже не буде плакати... О-о!! (Лице їй кривить судорога муки, але вона перемага себе). От так, правда? Добре тепер?
Корнiй. Трошки нижче... Ще... так... (Вдивля ться, захоплю ться, почина писати).
Рита чудно позира ва нього, iнодi раптом посмiхаючись й зараз же ховаючи посмiшку.
Корнiй. Сьогоднi в тебе, Рито, не такий вираз лиця... А, Боже... Зовсiм не те на ньому.
Рита. Пиши, пиши... Те саме, що треба... Я стомлена...
Корнiй. А нi! Зовсiм не те... I Лесик не такий...
Рита (раптом регочучи). Не такий? Ха-ха-ха!.. О, вiн тепер зовсiм не такий, то правда. А я така, така... Ха-ха-ха!
Корнiй (тривожно). Рито!
Рита (хапливо). Нi-нi, нiчого, я... у мене нерви трохи... Але ти не звертай уваги. Пиши, милий, пиши, ми мусимо скiнчити... Мистецтво вище всього! Я вже вiрю тепер... Може, я не так сиджу? Нижче, вище?
Корнiй. А, Боже... Щось не так... Ти не говори нiчого.. Помовчи. Дивись на Лесика... Дивись i мовчи...
Рита. Добре... (Дивиться на труп сина).
Далеко знову чути тужну гру скрипки. Лицем Рити перебiга мука i в болючiй скорбi застига .
Корнiй (весь оживившись). Так... Тепер так... Тепер дуже добре... Чудесна.. Сиди, Ритонько, сиди, хороша... Так-так.
Скрипка гра .
Рита раптом пада на труп головою i жагуче, болюче рида .
Корнiй. Рито! Рито! А, Боже, ну, сиди ж, так же не можна, тiльки почав i... Рито ж!
Рита помалу пiдводиться, чудно дивиться на нього, посмiха ться й позу .
Корнiй (з одча м). Ну, от! Знов пропало... не те... Дивись на Лесика.
Рита. Я трохи стомилась... Дай я спочину... Я раз... У мене голова болить. I в тебе болить?
Корнiй. А, Боже, так же не можна... Ну,
Рита (пiдходячи до нього). Трошки спочi Голова не болить? Ти не стомився?
Корнiй. Трохи болить... Ну, та нiчого... Рито...
Рита. Може, випити трохи аспiрину або чогось щоб голова не болiла, бо я так не можу... Ось у мене сть краплi, я зараз... (Вийма з-за корсажа пляшечку, пiдбiга до столу, хапливо, дрижачими руками, але з рiшучим, суворо-диким поглядом, налива в склянку води i потiм iз пляшечки. Несе Корнi вi). Хочеш, Нiю? Голова не буде болiти. Може, ти сам винен, що у мене не такий вираз, не так бачиш, стомився, голова болить На, випий, голова свiжiша буде... Ну, швидше, потiм я... I будемо далi працювати... Ну?
Корнiй. Та чи поможе? А голова справдi болить... (Бере i п' ).
Рита (вся зацiпенiвши, дивиться на нього). Всю!
Корнiй. Фе, яке воно!
Рита. Нiчого, тепер все пройде!.. (Бiжить до столу, налива води, дивиться на Корнiя, що вдивля ться в полотно, i не п' . Бiжить назад). Ну, тепер далi!.. Я вже... Тепер пиши всю нiч... О, тепер ми цiлке iнакше все зробимо... Тепер ми вже не розстанемося, нi нi... Я ж знаю, що ти це думав... Тепер ми знайдемо нову форму, ми будемо вiльнi, щасливi, ми сiм'ю для мистецтва збуду мо. На цьому трупику, правда? Правда, мужу мiй? Правда? |
Корнiй. Рито, Рито! Не хвилюйся ж так, сиди, тихо...
Рита. Як Лесик? Ха-ха-ха! Нiчого, будемо всi, як, Лесик... Ми всi тро - одно. Чу ш, правда, ми всi тро одно?
Корнiй (не чуючи). Рито, в тебе знов нема того, Рито, так же не можна... Я покину, коли так... А, Боже!.. Фу, голова ще бiльше стала болiти.
Рита. Болить?.. Уже?..
Корнiй. Що "вже"? Ще болить, а не вже...
Рита. Чи той, ще... Може, ти зморився дуже?
Корнiй. Нi, нiчого.. Щось трохи ноги... Але нiчого... Сядь лучче. Рита..
Рита (надзвичайно тихо). Я сяду... Так?..
Застига й дивиться на труп. Знову скрипка гра тужно i скорбно. Рита все бiльше схиля ться на труп.
Корнiй (шепоче). Тепер сть знов... От тут. Так-так... Це вона.. Воно, вона..
Рита (тихо, чудно). Воно? (Посмiха ться).
Корнiй. Так-так, нiчого, нiчого, посмiшка ця нiчого.. Тепер добре... (Малю ). Ах, тiльки голова болить... I ноги... не стоять... Якась слабiсть... Сиди, сиди... (Малю , скрипка гра ).
Рита (тихо пiдводиться, урочисто пiдходить до Корпiя). Буде, Нiю... Спочинемо.. Годi, любий... Тепер треба спочинути.
Корнiй (слабо). Ще б трошки. Рито...
Рита. Нi, годi... Тепер уже годi.. Нам треба вже спочинути. Правда?
Корнiй. Щось голова i ноги... Ну, спочинемо трохи.
Рита. Спочинем, спочинем... Там, на канапi, правда? Вiзьмемо туди Лесика i всi спочинемо.. Ходiм! (Веде його, бере труп i йде за ним).
Корнiй. Навiщо Лесика? Може б, нехай там?
Рита. Нi-нi, вiн з нами. Ми всi тро - одно. Правда? Тепер ми всi тро - одно... Правда?
Корнiй (сiдаючи на канапi, стомлено). О, як я стомився, слабiсть така по всьому тiлi... Але гарно.. Нам, Рито, треба спочити. То правда... Завтра ми будемо цiлий день. Я мушу скiнчити... Ми, Рито, пережили багато... Ну, нiчого.. Зараз уже лучче. Правда?
Рита. Правда, любий, правда. (Кладе Лесика посерединi мiж собою й Корнi м).
Корнiй. Це Лесик? О, яка слабiсть. Я чую, що засну... (Заплющу очi й далi говорить з заплющеними очима).
Рита. Засни, засни... Ми всi заснем. Я тiльки вип'ю води i теж... Я зараз... (Бiжить до столу, налива в склянку з пляшечки i випива . Бiжить назад, сiда , обнiма Корнiя, пригорта до себе й тихо говорить) Тепер усi заснемо.. Правда? Як гарно гра скрипка Вона нам гра ... Нам, щоб ми заспокоїлись i заснули Ми знайшли вже нове... Правда, Нiю? Ти вiриш мед тепер, вiриш, що я вже iнша?
Корнiй. Не знаю. Рито, не знаю... Я хотiв би тiльки вiрити... Бо я. Рито, так не можу, як було... Я бiльше так не можу.
Рита. Я знаю, знаю... О, я знаю, що ти не можеш... I через це... Тепер буде iнакше... Зовсiм iнакше...