Люди та зорi

Вўн не договорив. На протилежному кўнцў палички щось зблиснуло. Невеликий язичок полум'я з'явився, кўлька секунд потанцював на сирому деревў й зник - лише по цьому Серж здригнувся й судорожним рухом вўдкинув галузку.

- Хм... - сказав вўн по паузў.

Селена вўдвела погляд.

- Я ж казав, буде нецўкаво, - пробурчав Хелл. - Гарно, коли це робиться в масштабах цўї? галявини, або й бўльше...

- Там ви, мабуть, палили на всў боки?

- А ти, як еколого, не можеш собў такого уявити? - засмўявся Юр. Нў, нў, заспокойся. Кажу ж, пўсля пўрокўнетичних ударўв голова болить. Його використувували, коли вже нўкуди було дўтись.

- А що, ўншо? збро? не було? - це спитала Селена.

- Чому ж, були лазери, автомати. Лазер ви, мабуть, бачили - така собў товста трубка з ручками, а автомат - досить зручна штука. Невеликий такий стволик, а пўд ним спўральний магазин. Цей магазин одягаїться на руку, в долоню - пўстолетна ручка, й стрўляй собў! Зручна штука. Там, знаїте, затвор невеличкий, з поперечним рухом, швидкўсть страшенна, й ствол виходить, досить довгий. Й кулў розривнў. Носорога завалити можна.

- А цўлитись же як?

- А нўяк. Це зброя для захисту, не для полювання. Але, на жаль, й це не завжди допомагало.

- А чому ж ви скафандри не носили?

Юр пирхнув.

- Ми ж не розвўдники. Нам доводилось працювати, а в скафандрў це досить важко. Ви ж знаїте рўзницю мўж розвўдниками й власне десантом.

Селена хитнула головою, Серж - теж.

- Та нў, це ж все вашў тонкощў...

Ця фраза чомусь неприїмно вразила Хелла. "Ми там воювали, промайнула думка. - А вони тут... "Це вашў тонкощў..." Але вголос нўчого не сказав.

- Схема дўй приблизно така. В систему залўтаї зонд, за ним корабель, зупиняїться бўля знайдено? зондом планети, заправляїться...

- На неосвоїнўй планетў? Чим же?

- Ну, водою, амўаком, газом яким-небудь... Все одно, чим. Хоч пўском. Все це однаково легко переганяїться в антиречовину й горить добре. Так от, зорелўт зупиняїться й скидаї розвўдникўв. Тў вилазять з лўтакўв лише в скафандрах, тягають за собою захисних роботўв й купу рўзно? збро? й таке ўнше - нещасних випадкўв у них майже не буваї. Вони перевўряють висновок зонда про можливўсть колонўзацў?, виявляють родовища, роблять детальнў карти... ну, коротше кажучи, розвўдують. Потўм корабель скидаї десантний модуль й летить далў, а ми залишаїмся й готуїм плангету до колонўзацў?. Будуїмо бази, переробляїм атмосферу, океан, нищимо вороже життя. От в нас до смертў ставлення трохи ўнакше, бо трапляїться вона мало не кожен тиждень. Особливо напочатку. На таку пўдготовку йде вўд пўвроку до... ну, скажўмо, ї планета, вўдкрита пўвстолўття тому, й досў не колонўзована. Так що самў бачите, без пўрокўнезу тут не проживеш. Й крўм того, це не найпотужнўша зброя. Хочте, видам невеликий секрет?

Еколог й помўчниця сидўли, як зачарованў, Серж крутив в руках чарку, Селена розтулила гарненькў губки, й навўть кўт уважно дивився на оповўдача.

- Ну, слухайте. На тому материку, куди я прилетўв одразу пўсля пўдготовки, почались трохи незрозумўлў подў?. Почали гинути десантники. Досвўдченў хлопцў, сам чорт ?м не брат - й знаходять мертвими, майже у всўх - порожнўй магазин й перекривлене вўд жаху обличчя. До того ж, часто все це на вўдкритому мўсцў, серед трави й невеликих кущикўв. Й земля кругом порита чергами.

А з життя на тому континентў - лише невеличкў такў пухнастў звўрята. Нешкўдливў такў, майже ручнў. Вони, до речў, й нори-напўвземлянки рили, й паличками користалися, як важелями - майже розумнў ўстоти. Ў все. Й жодно? тварў ўншого виду. От ў думай - хто ж вбивав?

Хелл замовк, налив собў коньяку й рвучко вихилив.

- Ну, й що ж далў? - не витримала Селена.

- А нўчого. Думали-думали, а коли загинула й пошукова группа розобтились. Перевели модуль на таку орбўту, щоб вўн проходив над тим районом, скерували головну антену вниз - а модуль у нас старий був, ще з радўозв'язком, - вибили запобўжники й загнали в ящик...

- Який ящик?

- Ну... в комп'ютер тобто... загнали коротеньку таку программку... Коротше кажучи, район дўаметром приблизно три тисячў кўлометрўв стерилўзували повнўстю. Й черв'яка не залишилось. А екологам розповўли казочку про вибитў запобўжники й тимчасову втрату орўїнтацў? антени...

- Й вони повўрили? - обурилась Селена.

- Дўвчино! - засмўявся Юр. - Це ж _н_а_ш_ў_ екологи! Вони просто зобов'язанў були _п_о_в_ў_р_и_т_и_. Ну от, а коли я вибивав запобўжники, а захист там досить надўйний, довелось зробити максимально просто всунути дротика помўж шинами, - то й заробив.

Вўн поклав лўву руку на стўл. Приблизно посерединў мўж лўктем та долонею виднўлась лўнўя - кордон помўж темною шкўрою кистў й свўтлўшою передплўччя.

- Якраз тут був рукав комбўнезону. А тут, хоч я й просидўв кулька годин за регенератором, шкўра все одно темнўша.

Вўн знову помовчав.

- А знаїте, що в цўй ўсторў? найсмўшнўше? Все виявилось дуже просто. В тих звўрят почався перўод парування. Й "пўсня кохання" - хе-хе! - в них майже вся лежала в ўнфразвуковому дўапазонў. Це вже виявили пўсля т_о_г_о_, в якўйсь лабораторў?. Тўльки там парочка тих стрибунўв й лишилась. Ну а ўнфразвук частотою сўм герц вбиваї миттю, ви ж знаїте?

Запала мовчанка. Еколог заходився наливати собў коньяк, дўвчина просто вўдвела погляд.

Чорний кўт повернувся хвостом до Юра й осудливо нявкнув.

- О, неголосно сказав той. - Це менў сигнал. Я напився й почав патякати. А к-котяра розумний, аж занадто...

Вўн пригрозив тваринў пальцем - кут презирливо примружив очў й вўдвернувся.

- Пўшли, Селенко, покажеш менў кўмнату, - попросив Хелл. - Щоб я випадково не забрав в Сержа майбутньо? лабораторўў.

Дўвчина посмўхнулась й встала з-за столика. Весело про щось перемовляючись, вони пўшли до будинку.

Серж важко зўтхнув й знову налив собў повну чарку. Кўт уважно дивився йому в очў.

- От так-то, котику! Змўнився Юр, дуже змўнився. Знищили напўврозумну расу й примудрились вўдшукати в тому "найсмўшнўше". Розумўю, прогресс, переможна експансўя людства, але... - вўн рўшуче вихилив коньяк й твердо закўнчив:

- ...Гидко!

Кўт вўдвўв погляд ў махнув хвостом.

Хелл прокинувся рано, надворў лише почало свўтати. Якась гўлка шелеснула за вўкном, м'язи вўдгўкнулись на те миттївою напругою, наче на небезпеку. Юр посмўхнувся.

- Спокўйно, спокўйно, - пробурмотўв вўн сам до себе. - Тут все нормально.

Вўн вийшов надвўр, пересмикнув плечима - було досить прохолодно. Шелестўло листя, гострий слух десантника вловив короткў посвисти яко?сь пташки. Свўже повўтря здавалось трохи розрўдженим пўсля густо?, насичено? випарами та багатшо? на кисень атмосфери чужо? планети.

За кўлька крокўв вўд ганку росло велике дерево з похилою гўлкою. Оглянувшись - "чи нўхто не бачить?" - Хелл стрибнув просто з ганку, вхопився руками за ту гўлку, й легко закинув не ? все тўло. Дерево зарипўло. Таким же швидким й вправним рухом Юр перескочив на друге дерево, гоўднувся й з шестиметрово? висоти стрибнув на землю. Посмўхнувся "бачили б хлопцў, якими дурницями займаюсь, хе-хе..." - й зайшов до будинку.

Й побачив Селену. Стоячи бўля вўкна, дўвчина розглядала гўлку, з якоў стрибнув Хелл, й навўть не помўтила, як вўн зайшов.

- Доброго ранку! - сказав Юр.

Селена ойкнула й рўзко обернулась.

- Д-доброго ранку, - затнувшись, вўдповўла вона. - Як це ти пўдкрався? Наче ж тўльки-но надворў був!

- Так ось так, - посмўхнувся Юр. - А ти завжди так рано встаїш?

- Ой, рўдко! - смўшно зморщила носик дўвчина. - Люблю поспати. А сьогоднў щось рано прокинулась. А Серж, мабуть, до обўду спатиме.

Справдў, з-за дверей долинуло голосне "хррррррр...".

Хелл посмўхнувся й прочинив дверў до свої? кўмнати.

Й вилаявся, вдарившись лобом об одвўрок.

Селена почервонўла.

- Прошу пробачення, - нўяково промимрив винуватець того. - Здаїться, вчора проходив нормально...