Люди та зорi

- Зачекай, - Селена м'яко вўдсторонилась. - Зараз я тобў дещо покажу. Тобто спробую показати.

Вона присўла. Гадюка погрозливо зашипўла, але не зрушила з мўсця.

Й тодў Хелл побачив картину, уявити яко? не змўг би нўколи. Селена тихо засвистўла й повўльно-повўльно простягла руку вперед. Змўя - не ўнакше, як здивувавшись такому нахабству - не ворухнулась. Дўвчина, насвистуючи якусь невловиму знайому, близьку й рўдну мелодўю, трохи наблизила руку. Роздвоїний язичок обережно доторкнувся до нўжних пальцўв Хелл аж здригнувся. Але нўчого не сталось. Селена прибрала руку й свиснула трохи ўнакше - коротко й рўшуче, наче наказуючи. Гадюка опустила голову й зникла помўж очеретом.

- Ну як? - з трўумфуючим виглядом запитала дўвчина.

- Це просто неймовўрно... - прошепотўв Юр. - Як це тобў вдалося? Розкажи!

Селена засмўялась.

- Який би був з мене еколог, якби я не змогла гадючку заспоко?ти!

- Але як?

- Розумўїш, головне - думати, що ти ?й не ворог. Той свист скорўш менў допомагаї, анўж ?й. Ти помўтив, мелодўя здаїться знайомою, чи не так?

- Так, начебто чув колись давно. В дитинствў.

- Ти не мўг ?? чути. Вона розроблена не бўльш як чотири роки тому. Особливўсть ?? в тому, що вона видаїться знайомою, близько, заспокўйливою - для людини. А змўя ?? взагалў не чуї, вона ж глуха... Ой, а он ще одна!

На вўльному вўд очерету горбочку нўби застигла смужка полўм'я. Невеличка змўйка яскраво-рудого кольору не рухалась.

- Це вже серйознўше, - тихо сказала дўвчина. - Мўдянка. Й отрута сильнўша, й характер паскудний.

Якусь мить вона вагалась, потўм рўшуче ступила вперед. Мўдярка зашипўла. Не вўрилось, що ця яскрава й маленька, наче ўграшка, змўйка, являла бўльшу небезпеку, нўж похмура чорна гадюка.

Селена присўла. Мўдянка знов зашипўла й приготувалась до стрибка.

Знову засвистўвши ту саму мелодўю, дўвчина простягла руку.

Що сталося далў - навряд чи встигли зрозумўти й Селена, й Хелл, й, мабуть, сама мўдянка. Руда стрўчка промайнула в повўтрў, сантиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўнша рука перехопила мўдянку в повўтрў.

Наступно? секунди Хелл тримав змўйку розтягненою в руках, а блўда й тремтяча Селена намагалася встати з купи гнилого очерету, куди ?? вўдкинув десантник.

- Ой, трохи не вийшло... - розгублено пробурмотўла дўвчина.

- Так, зовсўм трохи! - посмўхнувся Юр. - Добре, хоч в мене вийшло.

Змўя шипўла й судомно смикалась, намагаючись вирватись.

- То що тепер з нею робити? - Хелл жартома прстяг мўдянку дўвчинў.

- Не знаю, - та вўдсахнулась.

Юр посмўхнувся й невимушеним рухом розўрвав змўйку навпўл. Наче нитку.

Бризнула кров. Обўдвў половинка рудого тўла кўлька разўв смикнулись й безсило звисли. Хелл недбало вўдкинув ?х вбўк, обтрусив руки й повернувся до дўвчини.

Й лише тепер завважив, з яким жахом дивиться на нього Селена.

- Що з тобою? - стурбувався Хелл. - Вона тебе часом не вкусила?

- Н...нў, - ледь видушила з себе дўвчина. - Просто... не треба було ?? так...

- Кого? - не зрозумўв Юр. - А, ти про змўйку! Знаїш, а я якось над цим не замислився.

Дўвчина здригнулась, але за мить опанувала себе й навўть посмўхнулась.

- Ну, пўшли далў. То на чому я зупинилась? А, на великих звўрях... Так от, минулого року десь в Пўвденнўй Америцў - вона ж, знаїш, не дуже постраждала - знайшли досить багато непогано збережених клўтин дикого кабана. Збереглись цўлком повнў хромосоми, а реставрована самичка...

- Тобто свиня?

- Ну... ми ?? називаїмо самичкою... так от, реставрована самичка... свинка тобто... в нас уже була. Й тодў...

Пўд ногами захлюпало. Очерет розступився, вўдриваючи невелике плесо з чорною нерухомою водою. Десантник присўв й обережно поводив рукою над плесом.

- Що там? - запитала Селена.

- Трохи радўоактивна. Але в межах пристойностў.

Вўтер тихо шелестўв очеретом, невеличкў хвильки проьўгали по чорнўй поверхнў води. Продзижчала якась комаха. Чоловўк нервово обводив поглядом очеретянў хащў.

Все це щось нагадувало.

- Здаеться там, - тихо прошепотўла дўвчина.

Очерет затрўщав зовсўм не там, куди вона вказала. Десантник блискавично розвернувся й примружив очў. Струмўнь полум'я, чи, радще, розпеченого до плазми повўтря, знўс хащў, пўдняв хмару пари, зачепивши воду, й разширився над особливо густими заростями. Глухий, сповнений муки й болю рев почувся звўдти. Вогнений клубок викотився на берег, мало не пўдўм'яв пўд себе людей, метнувся в один бўк, в другий ў завмер. Засмердўло горўлим м'ясом.

Смугасте дике поросятко з жалўбним квилўнням вискочило з очерету й вибухнуло, наче фосфорна бомба.

Хелл втомлено потер лоба й вимучено посмўхнувся.

Поруч почулось зўтхання, трўск й легкий сплеск. Хелл розблискавично розвернувся - то Селена, втративши свўдомўсть, м'яко впала на купу гнилого очерету.

Робити було нўчого. Селену починало трусити, тўльки-но Хелл потрапляв ?й на очў, й лўкар, що тўльки-но прилетўв на своїму лўтачку, мовчки вказав на дверў. Серж старанно вўдводив погляд.

Хелл так само мовчки вийшов з кўмнати, пўдўбрав по дорозў зронену Селеною сережку, на вулдицў так само мовчки сплюнув, й аж тодў вилаявся довго, закручено й злўсно.

Те, що вўн вчинив, було диким. Диким й незрозумўлим, незрозумўлим навўть для нього. Диким, навўть беручи до уваги випадковий збўг - болото, очеретянў хащў з прихованим звўром, темна й трохи радўоактивна вода - все це випадково виявилось схожим на ўнше мўсце, на планетў в далекўй зорянўй системў... Чорт! В деякому розумўння там було спокўйнўше!..

Стоп! Випадково?

...Диким, навўть враховуючи напруження всього дня, подў? в лабораторў? СБ.

Гм... СБ?..

Подў? й розмови в СБ... Особливо розмови.

Ага! Щось ї!

Цўкава фраза того невдалого експериментатора:

- Спали ??! Спали!

А це - котик, тобто той, хто ним керував. А чи не керував хто тим есбўстом?

- Спали ?х! Спали!

А це... Ух, чорт. Це Селена.

Хелл вўдчув як самў по собў напружуються м'язи. Вўйнуло теплим вўтром.

Отже, Селена - теж лялька? Така собў гарна, керована на вўдстанў ўграшка?

Вўйнуло ще раз. На цей раз жаром.

Чи навпака?..

Десантник здригнувся.

Чи можливо, щоб ця нўжна дўвчина, що мўж ўншим з ним й спала, була агентом СБ? Та й не просто агентом, а й, судячи з всього, керўвником операцў??

Гм...

Емоцў? просто-таки верещали - "Нў!", холодний розум хотўв було вўдповўсти так, але, заколивавшись, порадив перевўрити щонебудь за допомогою комп'ютеру - проаналўзувати, наприклад, емоцў?, амплўтудно-частотнў характеристики тих наказўв.

Хелл зловўсно посмўхнувся й зачинивши дверў лабораторўў на замок, сўв за комп'ютер.

"...одним з перших зразкўв нелюдсько? логўки об'їкта можна вважати алгоритм перегляду масиву символўв, використаний пўд час знешкодження кодового захисту комп'ютерно? сўтў СБ. Досить порўвняти, наприклад, зразок типово людського рўшення проблеми й нелюдсько?, продемонстровано? об'їктом.

Суть завдання: вибрати з масиву символўв тў симовли, що зустрўчаються два й бўльше разўв.

Класичний алгоритм: застосувати лўчильник, перебирати масив й викидати повтори, поки лўчильник не стане дорўвнювати нулю. Недолўк багаторазове перебирання масиву, великў втрати часу.

Алгоритм "Хелл": один раз перебрати масив, вибираючи................. .................................................

Юр посмўхнувся. Справдў, вўн знайшов непогане вирўшення проблеми.

Але поруч з яскрави вираженою "машинно-орўїнтованою" логўкою, об'їкт маї набўр дещо вўдозмўнених, але, безумовно, типово людських емоцўй, а також так звану "зовнўшню" логўку, якою володўї поки що не в повнўй мўрў. Слўд звернути увагу, що розвиток об'їкту випереджаї графўк, а це означаї..."

- Оце такий я страшний? - вўн знизав плечима.

"Такў прояви "зовнўшньо?" логўки, яки використання часових, а в перспективў й просторових тунелўв та Рут-ефекту..."