Феміністка

Я задоволено покивав — саме за цим маршрутом наша група й рухалася.

— Понял, братуха, понял… Дальше че?

— Да не братуха я тебе… лохам я не брат! — Він знову реготнув. — Дальше все просто: не доезжая поселка, бросаешь бабки у первого столба — и почесал домой! Ты понял, чувак?

— А девочка?

— А соску эту, — поблажливо сказав Лось, — получишь завтра! Надо бабки проверить, ясно? А то всунешь фуфло.

— Э, — стурбовано сказав я, — так меня не устраивает! Ты че, Лосина, оборзел? Баш на баш — и никаких делов!

— Завтра, я сказал! Не будет бабок — получишь свою… — він зареготав, — … боевую подругу в разделанном виде, понял?

Я стиснув зуби.

— Хорош, Лосина… договорились! Еще встретимся когда-нибудь…

Авто заїхало в селище. Мерзла крупа надворі перейшла в лапатий рясний сніг. Я сховав телефон у кишеню й подивився на Пітона.

— По нулях! — буркнув він, знімаючи навушники. — Номер той же самий.

Я заклопотано глянув на карту.

— Гальмуй! — звелів я водієві, коли авто вихопилося на пагорб.

— Ти що це, бугаїно? — видивився на мене Урилов.

— На! — тицьнув я йому бінокля. — Он той будинок бачиш?

— У долині?

— А де ж іще! Повилазило, еге? Зовсім уже не доганяєш своєю мєнтовською макітрою?

Урилов притулив бінокля до очей.

— Ну… бачу! То й що, бугаїно?

— Це, — сказав я, — те місце, звідки нам телефонували! От зараз і глянемо, як до нього ліпше підступитися…

Кам'яниця була обнесена глухою цегляною огорожею. У дворі стояв джип-черокі. На причілку двома жовтими плямами світилися вікна.

— Диви… диви, скот безрогий! — раптом заволав Урилов. На ґанку спалахнуло світло. Троє кремезних гицлів

помалу спустилися по східцях і підійшли до джипа. Один з них обернувся, й я побачив, що це Лось.

— Живцем їх брати, казлів! — аж затрясся Урилов. — Це ж одморозки, яких мало! Їхні ж фото у кожного мєнта в планшеті! Живцем брати… поняли, обревки? Та ти шо, на хрін, — мені за це затримання ордена повісять, блін!

— Вони їдуть сюди, — спокійно сказав я, наглядаючи, як авто виїжджає з двору. — Повний вперед!

— План? — поспитався Урилов.

— Таранимо їх бампером. По тому беремо живими! Якщо ж будуть стріляти… коротше, треба зробити так, щоб вони не встигли вистрілити! — Я взяв рацію. — Тигра, я — Вінні Пух… як чути?

— Що? — поспитався в рації Барабаш.

— В глаз як дам зараз, то знатимеш! — гаркнув я. — Геть уже мізки заспиртував, еге? Чутно як, питаю!

— Чути добре! Що в тебе?

— По маршруту рухається джип-черокі. В ньому Лось і ще двоє одморозків. Будемо брати!

— Тигра поняла! — діловито сказав Барабаш. І до бійців: — Приготувалися, обревки!

Джип вихопився з-за повороту й, наддавши ходу, стрімко рвонув уперед. Водій нашого авта схилився над кермом, і коли він притиснув газ, то фари джипа зненацька спалахнули мов сонце, заливаючи сліпучим сяєвом всенький салон мікроавтобуса, і в якийсь мент мені здалося навіть, що я побачив чоловіка, який сидить за кермом всюдихода, з жахом розглядаючи наше авто, яке насувається на нього, — а потім був грімкий удар, брязкіт побитого шкла й надсадне вищання металу, котре роздирало барабанні перетинки…

…але я вже летів сторчголов із мікроавтобуса, витягаючи з-під пахви свого парабелума й перевертаючись в карколомному сальто, котре дозволило покрити відстань до авта буквально за частку секунди, щосили шарпонути на себе двері й, ударивши стволом пістолета в скроню, витягти на білий світ кремезне одоробало, котре так нечемно дозволило собі зі мною розмовляти…

…ціла купа людей у бронежилетах, яка обліпила того джипа, в однісінький мент висадила усі шиби, геть поодривала дверцята й кинула на сніг двох зарізяк, які шалено матюкалися, намагаючись іще ставити якийсь опір. Я згріб Лося за чуприну й закинув йому голову назад, поки двоє бійців заклацували йому кайдани; а потім перехопив парабелума за ствол і посміхнувся.

— Ну че, — поспитав я Лося, — думал, ты умный, да? Крутой, думал? Народу кучу перемочил, так блатной очень, да?

— Ну, ты падла! — прохрипів він.

Я садонув його колодкою пістолета по зубах.

— Девчонка где? Збоку підійшов Урилов.

— Мовчить, бугаїна? — поспитався він, з цікавістю розглядаючи Лося. — Зою Космодем'янську корчить, еге?

— Погоди… хрен с тобой! — обізвався Лось. — Все скажу, если так.

— А ми в цьому й не сумнівалися, скот безрогий! — вигукнув Урилов. — У нас Павку Корчагіна довго корчити не будеш… ми всяке гестапо переплюнемо! — Він хекнув і вгатив Лося носаком під дихало. — Ну як, подобається? Ще хочеш, скотиняко?

Лось конвульсивно затіпався. Урилов одступив, розганяючись для ще одного удару, але я схопив ого за рукав.

— Охолонь, полковнику! Ти ж уб'єш його… — Й до Лося: — Девчонка где, спрашиваю?

— В… в подвале! — нарешті видихнув той. — На кухне там… под полом!

— Сколько бойцов на хавире?

Лось покрутив головою, випльовуючи кришиво потрощених зубів.

— Ч… че… четыре!

— Оружие?

— До хрена. — Він звів подих. — Пластит, калаши, гранаты. до хрена, короче!

Я озирнувся. Двоє зарізяк, яких витягли з авта, валялися долілиць у снігу, скуті наручниками. Мікроавтобус од'їжджав назад, і видно було, як од бійців, котрі стоять на узбіччі, падають на дорогу довгі потворні тіні.

— Наручники йому — і в машину! Ви, двоє, — глянув я на командосів, які тримали Лося, — залишаєтеся з полоненими… Решта — за мною!

— А я? — спитався Урилов.

— А на хріна ти нам здався б?

— А хто ж буде командувати штурмом?

Я намотав ремінь калаша на зап'ястя й, опустивши автомат стволом униз, насмішкувато зміряв Урилова очима.

— Командувати штурмом буду я! А ти, полковнику, — я витримав ефектну паузу, — командуй краще своїм болтом. уторопав, ні?

Бійці зареготали. Урилов глипнув на мене з-під свого кашкета, наче вовк.

— Ну, скот безрогий, — погрозливо сказав він, — я тобі це згадаю!

— За мною — бігом! — скомандував я.

Ми підтюпцем пробігли вулицю й, розсипавшись довкола садиби, почали оточувати дворище.

— Гранатами працюємо? — поспитав Барабаш. Я покрутив головою.

— Там ціла купа хріновини — запали, пластит. здетонує! Та й шум зайвий буде. Глушника накрутив?

— Ну!

— Значить, вперед!

Ми перелізли цегляний мур і, скрадаючись, побігли до веранди. Краєм ока я побачив, як через огорожу лізуть командоси — вони з'являлися на гребені, мов примари, й, роззирнувшись, безгучно плигали вниз. У веранді грюкнули двері. Я подав знак Барабашеві, й ми притислися до стіни, ховаючись у тінь. Якийсь парубяга спинився на порозі й позіхнув. Тоді розстебнув джинси й, насвистуючи, став мочитися просто на східці. Це тривало десь із хвилину. По тому він завовтузився, ховаючи своє причандалля на місце, й півголосом проспівав: «Отчего мне грустно, грустно и одино-о-око…» Над перилами вигулькнула бандитська мармиза Барабаша. Він перехопив свого автомата біля спускової скоби, замахнувся й утелющив паруб'ягу стволом по шиї.

Той обернувся довкола своєї осі й, хитнувшись, почав падати на східці.

Я підхопив його й обережно поклав біля веранди.

— Прикриваєш! — прошепотів я Барабашеві.

Ми кулею влетіли до передпокою, і я щосили загилив ногою в якісь двері. Переді мною постала кімната з голими стінами, а в ній — двоє стрижених під нуль зарізяк, які грали в доміно. — На пол, суки! — заревів я, вимахуючи автоматом. — Ложись, бляди, доктор пришел! — заревів Барабаш і собі — й так смальнув зі свого калаша, що зі стелі бризнула штукатурка. Тої ж миті по всенькому будинку забряжчали шиби, почувся тупіт і скажений, багатоповерховий мат. Один зарізяка простяг руку до пістолета, який лежав на краю стола; я випередив його і, щосили плигнувши вперед, загилив йому ногою в щелепу. Він смикнув рукою, й пістолет відлетівши назад, вдарився об стіну й вистрілив; розвертаючись на лівій нозі, я загилив його під дихало, тоді витяг наручники й прикував його до другого зарізяки, якого Барабаш тримав під прицілом автомата. У двері заглянув Пітон.