Сивий Капітан

— Ні, — визнав Олесь. Справді, все це здавалося принаймні дивним. Капітан знає, що "Люциферові" загрожує напад, і не вживає заходів, щоб підготуватися, а навпаки, відсилає того, хто міг бути найкориснішим у цій справі, свого помічника Валенто Клаудо…

— Ні, я цього не розумію, — зітхнув юнак.

— І я не розумію, — сердито ствердив Валенто. — Але він саме так наказав, ти ж чув? Значить, він знав, що робить, У нього була якась мета. А яка?..

Олесь мовчав. Одна думка, ще неясна, ще туманна, народжувалася у нього в голові. Але та думка здавалася юнакові неможливою, страшною, неймовірною. І він боявся не тільки висловити її, а навіть припустити, щоб вона виразніше оформлялася. Ні, ні, цю жахливу думку треба відігнати геть, не згадувати про неї!..

Юнак озирнувся. Далеко на узгір’ї, яке вони покинули, виднівся «Люцифер», все такий самий нерухомий, наче прип’ятий до землі. Звідси, здалека, він здавався не таким великим, як зблизька. А дві людські постаті біля нього виглядали й зовсім іграшковими.

— Море! — скрикнула Марта.

Справді, вони вже підходили до берега. Між бескидів відкривався широкий морський краєвид, безкрая й тиха, наче лінькувата поверхня моря простягалася до самого обрію, далекого і недосяжного. Там, десь за тим обрієм, ховалася Іберія. Як добре, що сюди не дотягнуться скривавлені лапи фалангістського уряду, що цей тихий, пустельний острів відділений від нього морем, таким лагідним, синім, спокійним, з чистим, також синім небом над ним, де у величавій височині пливуть тільки вільні хмарки, і більше нічого…

Нічого?

Валенто Клаудо спинився як укопаний. Слідом за ним завмерли й інші, дивлячись туди ж, куди скерований був Його застиглий погляд.

Ще далеко, ще над самим обрієм, але вже досить виразно й чітко в синьому, такому чистому і спокійному небі виднілися чорні цятки. їх було кілька, вони, здавалося, не мали в собі нічого загрозливого, просто — кілька чорних цяток у небі.

Але ті цятки на очах зростали. І від них уже долинало потужне ревіння моторів, спочатку слабке, ледве чутне, але дедалі гучніше, безнастанне і настирливе.

Літаки!..

2. ОСТАННІЙ БІЙ "ЛЮЦИФЕРА"

Ескадрилья фалангістських військових літаків держала курс на острів Тарквенідо. І не доводилось гадати, з якою метою вона летіла сюди. Це було ясно й так.

Радарні пости помітили «Люцифер», засікли його напрям, коли він пролітав над прибережною смугою. Телеграфні рапорти сповістили про це уряд. Розвідувальний літак, що зробив півколо над островом, надісланий був для того, щоб остаточно з’ясувати місцеперебування пошкодженого «Люцифера». І відразу після того, як літак сповістив про наслідки своїх спостережень, сюди вирушила ціла ескадрилья бойових літаків, яка могла мати тільки одну мету — знищення "Люцифера".

Ернан Раміро передбачав це! Він знав — і це було видно тепер з його слів і вчинків! — що йому не пощастило пролетіти прибережну смугу непоміченим. Мабуть, ультракороткохвильове випромінювання радіолокаційних приладів, яким радарні пости намацували в просторі «Люцифер», було відзначене його чутливими апаратами. Ернан Раміро звернув на це увагу, зробив висновки. А передбачити після того, що навздогін "Люциферові" будуть негайно надіслані бойові літаки, було вже нетрудно. Капітан знав, що має відбутися! Він знав це ще перед тим, як повести «Люцифер» на посадку, зважив на все, і ще в повітрі віддав Валенто Клаудо наказ супроводжувати Педро Дорілью, Марту і Олеся, яких він не хотів залишати при собі.

Чому Капітан зробив це? Бо він уже не вірив, що вийде переможцем, як завжди перемагав раніше. Тому що він наочно побачив приреченість «Люцифера», який не мав тепер змоги захищатися й нападати водночас і на полагодження якого не було ні часу, ні можливостей. Але чому ж тоді він сам, разом з рештою команди, лишався на ньому? Адже дальший опір став безнадійним…

Всі ці думки вихором промайнули в голові Олеся за ті кілька секунд, коли він дивився на зловісні чорні цятки, що линули сюди з-за моря. Він швидко обернувся: а що ж робитиме тепер Капітан? Чи помітили на "Люцифері" цю страшну загрозу, яка насувалася на нього? А втім, коли й помітили, що може тепер вдіяти Капітан?..

До «Люцифера» було звідси досить далеко. Але Олесь ясно бачив не тільки його витягнений корпус, а й малесенькі силуети людей, що зайняті були чимсь біля передньої частини. Невже ж вони не помічають? Тоді треба їх сповістити, звернути їхню увагу на наближення літаків! Може, випустити ракету, адже Валенто має з собою ракетний сигнальний пістолет…

Юнак знов повернувся, вже до Валенто Клаудо, швидко говорячи, як у лихоманці:

— Валенто, треба сигналізувати, треба…

І спинився, побачивши, що Валенто і без його слів уже вийняв пістолет і підносив його вгору, в напрямі «Люцифера». Але не вистрілив, бо міцна рука Педро Дорільї раптом лягла на його плече:

— Стій, Валенто! Не стріляй, — мовив наполегливо Педро.

Валенто Клаудо рвучко повернув голову:

— Чому?

— Не гарячкуй, Валенто. Цим ти тільки допоможеш літакам, вказуючи їм напрям «Люцифера». Та й пізно вже, поглянь!

Справді, літаки вже наближалися до самого острова. Вони на ходу перешиковувалися, утворюючи одну вигнуту лінію, заходячи один за одним. Обстрілювати чи бомбардувати вони збиралися?..

Валенто Клаудо опустив пістолет. Він переводив погляд з літаків на «Люцифер» — і знов на літаки, що сповнювали повітря шаленим гуркотом. Він стискував кулаки, лють, змішана з відчаєм, охоплювала його.

— А, вони все одно добре вже знають, де «Люцифер», вони прямують просто на нього! — проговорив він крізь зціплені зуби й знов підніс пістолет. І повільно знов опустив його.

"Люцифер" одірвався від землі! Так, так, ось уже ясно видно просвіт між його корпусом і краєм узгір’я! Значить, Капітан вирішив-таки щось зробити, він бачить літаки, що сунуть на нього! Мабуть, він винайшов якийсь спосіб боротьби!..

Але що це? Хоч «Люцифер» і підносився вгору, дедалі збільшуючи швидкість, на узгір’ї під ним лишалися люди. Один, другий, третій… а там же не було щойно нікого, крім команди «Люцифера». Тоді хто ж це?

Здалеку не можна було розгледіти нічого, крім малесеньких силуетів, які деякий час лишалися нерухомими, а потім швидко перебігли під дерева, наче шукаючи захисту. Та в чому ж річ, що то за люди?..

— Хто це? — мимоволі вигукнув вражений Олесь.

У відповідь він почув здавлений, неприродний голос Валенто Клаудо:

— То наші люди… Капітан лишив їх на землі і знявся на "Люцифері" сам один… лишив їх, як і мене.

А «Люцифер» тим часом, підносячись вище й вище, наче сковзнув у повітрі вбік від тієї уявлюваної лінії, якою линули вниз нападаючі літаки. То був сміливий і спритний маневр, бо який би намір не мали пілоти літаків, обстріляти «Люцифера» чи скинути на нього бомби, — все одно він вийшов з прицілу, опинився збоку. Літаки ж, що розвинули велику швидкість, не могли вже повернути слідом за ним. Вони пролинули над високими соснами, під якими ще з хвилину тому перебувала їх вистежена мета, і знов почали набирати висоту, в той же час повертаючи в напрямі, куди звернув "Люцифер".

— Все одно, все одно це тільки відстрочка… вони швидкохідніші… і Капітан не може їх спинити, бо генератори пошкоджені, не працюють, — бурмотів пересохлими губами Валенто Клаудо. — І він один на "Люцифері"… сам… а я тут…

Олесь добре розумів те, що думав Валенто. Коли б система електромагнітної завіси не була пошкоджена, коли б потужні ультракороткохвильові генератори працювали, Капітан міг би не лише захиститися від пострілів, але й спинити двигуни літаків. Міг би… Але зараз у нього такої змоги не було!

Літаки з надривним ревінням проробляли один за одним складний маневр. Вони злітали вище й вище; в той же час вони, вихиляючись так, що їхні крила ставали під прямим кутом до землі, робили крутий віраж з таким розрахунком, щоб той віраж закінчився якраз над «Люцифером» і перерізав йому шлях. Бо тоді досить буде влучної черги з крупнокаліберних кулеметів, і справа закінчиться.