Сивий Капітан

А тепер, ну що можна зробити тепер? Вжити ручні гранати з пластмаси? Цілком можливо, це могло б дати ефект. А втім, слушна хвилина давно минула, зараз Сивий Капітан господар становища. Висловлюючись образно, він тримає під прицілом увесь цей тюремний двір з усіма, хто тут є. Коли б пощастило відчинити ті трикляті автоматичні двері, о, тоді під захистом міцних кам’яних мурів в’язниці стали б у пригоді і ручні гранати. Але ж Сивий Капітан, мабуть, намагнітив двері й засуви. І якщо він кине сюди, в цю мишоловку, електричний снаряд, тоді… Е, не варт про це й думати!

Так гарячково міркував Мігель Хуанес, перебираючи в голові всі можливості, зважуючи їх, відкидаючи одну по одній, аж поки вичерпав усе.

Зовсім інший напрям мали думки в його помічника Хосе Френко. Ніде правди діти, спочатку й він перелякався не менше, ніж інші. І ні про які можливості він не думав, а робив те ж саме, що й усі. Власноручно Хосе Френко намагався будь-що відчинити залізні двері головного входу, прикладаючи до цього всю силу своїх довгих мускулястих, хоч зовні й незграбних рук. Ті намагання, певна річ, нічого не дали і не могли дати: на честь Хосе Френко слід віднести те, що він одним з перших зрозумів їх безнадійність і, вилаявшись, відступився від дверей.

Тут-таки йому майнула думка: а що, коли б підірвати прокляті двері ручною гранатою? Адже на його поясі й досі висіли аж дві з тих нових пластмасових гранат, призначених для подолання електромагнітного захисту «Люцифера». Та де там, до дверей не можна було й приступитися, не те щоб підірвати їх. А умовити ошаліле стадо збожеволілих жандармів і чиновників — про таке й думати не доводилося, бо хто ж з них був зараз здатний прислухатися навіть до найпереконливіших слів?..

Хосе Френко знайшов собі місце в кутку двору і звідти дивився на те, що відбувалося. Він бачив, як Валенто Клаудо допомагав Педро Дорільї підійти до дверей «Люцифера», бачив, що носова частина машини висить майже над самим ешафотом. Ешафот… кам’яний ешафот… коли б опинитися з того боку, притиснутися до нього… там було б цілком безпечно, навіть коли б Сивий Капітан і вжив свою зброю! І як тільки ніхто не додумався до того, що там по суті й є найбезпечніша схованка для спритної людини? Чи не перебігти туди, поки ніхто інший не встиг?..

Хосе Френко зміряв поглядом відстань, яка відділяла його від наміченого місця. Озирнувся на сусідів… усі погляди були скеровані на "Люцифер"…

Останній з команди машини вже зник усередині. Двері в величезному сіро-зеленому корпусі мов самі втягнули до себе сходи і зачинилися за ними. Майже зразу посилилося шипіння, що линуло звідкись з нижньої частини «Люцифера». І звідти рвонув гарячий подув вітру, який пружною хвилею прокотився в усі боки, здіймаючи з землі порох і кидаючи його в обличчя й очі людей, що дивилися на "Люцифер".

Сіро-зелена довгаста машина гойднулася і повільно почала підійматися прямо вгору, як повітряна куля, яку поступово відпускали. Ось просвіт між колесами «Люцифера» і грунтом збільшився до двох метрів… до двох з половиною…

— Спиніть його! Спиніть! — хрипло гукнув Карло Кабанерос, хапаючи Мігеля Хуанеса за руку. Голос його увірвався від лякливого збудження. Що таке? Кого спинити? Чи не збожеволів начальник поліції, наказуючи спинити "Люцифер"?..

Ні, не про машину Сивого Капітана кричав Карло Кабане-рос. Його тремтяча рука вказувала на інше. Тепер бачив це і Хуанес.

З протилежного кутка двору вибіг Хосе Френко. Він прямував до ешафота. В руці він тримав одну з своїх пластмасових гранат і на ходу замахувався нею вгору. Він хоче кинути гранату? В «Люцифер»? Незважаючи на загрозливі попередження Сивого Капітана?..

З усіх боків залунали збуджені застережливі вигуки:

— Стій!

— Спиніть його!

— Він погубить нас усіх!

Але Хосе Френко не чув нічого. Він таки вирішив кинути свою гранату і наближався з нею до «Люцифера», користуючись тим, що зверху, з вікон машини його вже не можна було побачити.

Що сталося з помічником Мігеля Хуанеса? Несподіваний прояв сміливості й відваги? Раптове вирішення пожертвувати собою для того, щоб вразити, нарешті, "Люцифер"?

Ні те і ні інше.

Хосе Френко міркував просто, і на це наштовхнула його попередня думка про безпечне місце за ешафотом. Якщо він спроможеться жбурнути гранату знизу в носову частину «Люцифера», то вона, напевне, дуже пошкодить машину, можливо, і її керування. А тоді, жбурнувши гранату, він впаде за кам’яний ешафо. Хай тоді Сивий Капітан вживе свою зброю. Йому, Хосе Френко, вона буде не страшна, він лежатиме за кам’яною загорожею, наче в надійній тіні. А що станеться з іншими у дворі, то байдуже. Хай загинуть, чорт їх забирай, усі ті начальники. Він, Хосе Френко, залишиться в живих, це напевно. І тоді вже його, а не когось іншого щедро нагородить каудільйо!

— Стій!

— Спинися, Френко!

— Стій!

Пізно! Широко розмахнувшись, Хосе Френко жбурнув свою пластмасову гранату вгору, прямо під передні колеса «Люцифера», що не встиг ще піднятися більше як на три—три з половиною метри. Поки граната летіла вгору, Хосе Френко стрибнув убік, шукаючи захисту за ешафотом. І раптом він обімлів. Помилка, трапилася страшна помилка!

З того боку ешафота, де він розраховував сховатися за прямовисною кам’яною його стіною, були другі сходи, яких він не бачив з протилежного кінця двору. Місця для того, щоб сховатися, не було!

З пронизливим, одчайдушним вереском Хосе Френко побіг назад, нічого вже не тямлячи від раптового нападу тваринного страху. Він не бачив, як кинута ним граната пролетіла біля самого колеса машини, перевернулася в повітрі ще раз… Чи відштовхне її електромагнітна завіса «Люцифера», як відштовхувала вона від себе перед тим кулі й інші гранати?..

Ні!

Гучний вибух струсонув повітря. З-під передніх коліс «Люцифера» вихопилося полум’я і чорний дим. Щось просвистіло в повітрі. Ще, ще…

Пролунав стогін. Хосе Френко лежав на землі з розбитою головою: великий шматок одірваної вибухом оболонки машини наздогнав його і врізався в череп.

Інші шматки летіли в різні боки. Хтось біля Мігеля Хуанеса упав, лементуючи:

— Вбили! Вбили!

Може, то був Карло Кабанерос? Хуанес не знав цього, оглядатися не було часу.

Мігель Хуанес бачив, як велетенський корпус «Люцифера» різко струсонувся, мов хтось раптом підштовхнув його знизу. На блискучій поверхні між передніми колесами з’явився великий темний отвір, з країв якого звисали подерті шматки оболонки. Звідти виринула хмарка сірого диму, виблиснули яскраві блакитні іскри, наче при короткому замиканні проводів.

"Люцифер" спинився. Передня його частина опустилася нижче задньої, мов поранена, безсила. Гучне шипіння ще посилилося. «Люцифер» здригався, тремтів. З темного отвору між колесами виринали одна за одною димові хмарки, прорізувані іскрами. Потім ці окремі іскри злилися в блакитне полум’я, сліпуче й жарке, що вибивалося з отвору.

Раптом «Люцифер» рвучко піднявся вгору, ніби стрибнув одразу на кілька метрів. І знов спинився. Чи він втратив керування, став безпорадним?..

Ні, «Люцифер» почав знов повільно підійматися. І водночас він потроху повертався, скеровуючи ніс у бік охопленого новою панікою людського натовпу в тюремному дворі. Щоправда, то були не такі впевнені, чіткі рухи, як раніше, корпус машини все ще здригався, йому було немовби важко, як пораненій людині. Але «Люцифер», усім корпусом наполегливо повертався так, щоб передня частина його дивилася прямо на юрбу в дворі.

І тоді залунав гучний голос Сивого Капітана. Він також був зовсім не такий, як перед тим. Нестримне роздратування, гнів і лють бриніли в погрозливому голосі.

— Ви насмілилися пошкодити мій «Люцифер»? Незважаючи на мої попередження? Гаразд! Ви накликали на себе смерть. Готуйтеся її зустріти!