Сивий Капітан

Розділ вісімнадцятий

1. ХАЙ ВАЛЕНТО ЗРОЗУМІЄ ВСЕ!

Нічні події не пройшли безслідно і для "Люцифера".

Але перед тим, як говорити про це, слід було б задуматися, яким чином Сивий Капітан при всій його проникливості й запобігливості припустився такої разючої помилки, такої неприпустимої недбайливості? Адже, спинивши «Люцифер» у лісі, бодай і глухому, бодай і безлюдному, збоку від проїжджих шляхів, де за десятки кілометрів не було ніяких населених пунктів, він захопився промовою до населення і не вжив заходів від раптового нападу. На верхній палубі «Люцифера» цього разу не чергував вартовий спостерігач, що раніше було обов’язковим під час кожної зупинки десь у глибині країни. Навіть найвипробуванішу електромагнітну завісу, яка охороняла б машину від куль і спиняла дію моторів ворогів, не було включено. Чим пояснити все це?

Невже хитромудрий павук, генерал Альдумеро да Хураніто мав рацію, розраховуючи на те, що успіхи, здобуті в попередніх сутичках з поліцією і військовими частинами, присплять пильність Ернана Раміро, позбавлять його звичайної обережності і полегшать полювання на нього? Адже треба визнати, що цієї ночі лише щастя врятувало «Люцифер» від загибелі і знищення. Досить було одному тільки розривному снарядові з броньовиків влучити, і він учинив би такі пошкодження всередині машини, що після того її можна було б безборонно знищити вкінець. Одна лише обставина врятувала цього разу «Люцифер» і самого Ернана Раміро: це те, що навколо автомобіля був густий ліс, а головний інспектор, що керував карною операцією, не наважився підійти ближче. Замість того, щоб завдати непоправної шкоди автомобілю і вивести його одразу з ладу, снаряди влучали в дерева. Затримка дала змогу Сивому Капітанові включити електромагнітну завісу, спинити двигуни броньовиків і знешкодити гармати. Бо інакше…

А втім, як ми вже сказали, ця сутичка все ж таки не пройшла для «Люцифера» безслідно.

Кілька осколків розривних снарядів, що вибухали, влучивши в ближчі дерева, пошкодили оболонку корпусу машини. Ті пошкодження, не дуже значні, бо суто зовнішні, досвідчені майстри з команди полагодили ще до ранку.

Але один осколок пробив заслінку ілюмінатора і самий ілюмінатор кабіни керування і поранив руку Ернана Раміро.

Бризнула кров. Не втрачаючи присутності духу, Сивий Капітан здоровою рукою включив електромагнітну завісу, подав команді тривожний сигнал. Валенто Клаудо, що вбіг до кабіни на виклик Капітана, одразу ж прийняв керування «Люцифером». Ернан Раміро мовчки, люто зціпивши зуби, перев’язав поранену руку і став біля пульта керування, відсторонивши Валенто Клаудо. І так само мовчки, холоднокровно і безжально розстріляв виявлені військові панцерники своїми страшними електричними снарядами.

А тоді Капітан знов передав керування «Люцифером» Валенто Клаудо і пішов до своєї каюти. В дверях він промовив холодно, крізь зуби:

— Так буде і далі. Якщо і цього їм мало, якщо й тепер вони не зважать на мої вимоги і не підкоряться, я ще ясніше доведу їм, що таке справжня могутність!

Крізь відчинені двері своєї каюти Олесь почув ці слова. І ще він помітив, як Ернан Раміро, проходячи коридором, трохи повернув голову і невидющими очима поглянув у його бік. У юнака раптом виникло рішення, хоч від цього і закалатало враз шаленими ударами серце:

"Якщо він щось скаже, хоч на мить спиниться, я спробую викласти все, що думаю. Хай буде, що буде! Я повинен розповісти Капітанові, повинен!"

Та Ернан Раміро, мабуть, не помітив Олеся. Його невидющий погляд сковзнув далі. Бліде обличчя було застиглим, як гіпсова маска. Капітан був занурений в роздуми, для нього зараз наче нічого й не існувало, крім власних думок. І юнак не наважився нічого сказати…

Та хіба ж можна сподіватися, що він згодиться вислухати? А коли б і згодився, що важитимуть для нього слова хлопця, якого він із жалості залишив при собі?.. Ні, в таку можливість трудно було повірити. І все ж таки…

Олесь визирнув з каюти. В коридорі немає нікого. Капітан, мабуть, зараз відпочиватиме. До кабіни, де чергує біля пуль7 та Валенто Клаудо, він найближчим часом не повернеться, тим більше, що в нього поранена рука. Валенто, милий Валенто, хоч ти й відмовився тоді говорити, але ж не може бути, не може, щоб і на тебе це не впливало! В тебе щире серце, ти добрий, чесний і чутливий, нам треба, конче треба поговорити з тобою, саме з тобою!

Тихими кроками Олесь пройшов коридором і зазирнув крізь прозорі двері кабіни керування.

Ось він, Валенто, у своєму незмінному синьому комбінезоні, той самий Валенто, який так лагідно схилявся над ліжком Олеся і весело, щиро розмовляв з ним, утішав і підбадьорював юнака в тяжкі години, коли Олесь був таким безпорадним. Валенто, дорогий, не відмовся й зараз бути таким самим другом, ти ж не міг змінитися, як Капітан! А якщо ти й справді так любиш Капітана, як говорив, тоді й тобі мусить бути боляче, тоді й ти мусиш без побоювань зробити все для того, щоб вплинути на Капітана, який помиляється, незважаючи на свій світлий розум…

Валенто озирнувся. На його широкому обличчі з’явилася радісна посмішка.

— Олесю, ти? — мовив він. — Заходь, заходь.

Юнак увійшов. Він не знав, з чого починати. Звичайно, значно краще було б, коли б ця розмова виникла якось сама собою, під час тих невимушених дружніх розмов у маленькій каюті, які так любив Олесь і де так легко говорилося про все. Але годі й думати про дозвілля в цій напруженій обстановці, коли на кожному кроці чекають небезпеки, коли навколо робиться таке, що страшно й згадувати.

— Щось у тебе, хлопче, такий змучений вигляд, — мовив Валенто Клаудо, приглядаючись до Олеся. — Чи не занедужав ти, часом? Май на увазі, на це я згоди тобі не давав. Ану, кажи, в чому річ?

Ет, навіщо думати про якісь там підходи, підготовки! Чи не краще почати одразу, отак, як кидаються в холодну воду, аніж вагатися і притупцьовувати на березі, боязко пробуючи ту воду?.. І Олесь кинувся.

— Я не хворий, Валенто. Мене мучать роздуми. І я хочу поговорити з тобою.

— Про що?

— Про те, про що ми недавно вже розмовляли… після сутички «Люцифера» з "Сан-Себастіаном". Тоді я говорив тобі…

Валенто Клаудо, нахмурившись, перервав юнака:

— Так, і тоді ж я просив тебе…

— Ти сказав, щоб я не запитував тебе про такі речі, — не дав йому закінчити Олесь, який відчував, що вже не може спинитись: йому конче, конче треба було зламати опір свого друга. — О, я все пам’ятаю! І ти знаєш, з того часу я не Запитував тебе.

— Дуже мало було "того часу", — похмуро зауважив Валенто.

— Але ж скільки подій відбулося! — вигукнув Олесь. — І я не можу, не можу більше мовчати! Коли б Капітан не був такий відлюдний, коли б він не відгороджувався від мене тим погордливим мовчанням, коли б він не вдавав, що навіть не помічає мене, я сказав би йому сам. Але це неможливо. І так само неможливо мовчати далі! Якщо ми з тобою любимо і поважаємо Капітана, ми не маємо права мовчати, Валенто! Ти ж сам чув, що він говорив по радіо? Він погрожував усім саме так, як погрожують…

— Замовкни, Олесю! — суворо сказав Валенто Клаудо.

— Ні, я не замовкну! — палко заперечив юнак. — Я мушу сказати тобі те, що думаю. Спростуй, доведи, що я неправий, коли зможеш… І не кажи, будь ласка, що я не маю, мовляв, права судити Капітана, що я невдячний або ще щось! Я люблю і поважаю Капітана, ти знаєш це, Валенто. Коли б мені було байдуже, я нічого не казав би. Але в тому-то й річ, що мені не байдуже, мене все це мучить і не дає спокою… а тебе хіба ні, Валенто?

Клаудо не відповів, вдивляючись в екран.

— Ага, ти не можеш заперечувати, бо й сам бачиш, відчуваєш, як і я! — наче зрадів Олесь. — Валенто, милий, я пам’ятаю, як Капітан і вся команда «Люцифера» виходили тоді до могили розстріляних фалангістами патріотів… І пам’ятаю все те, що ти розповідав мені про життя й долю Ернана Раміро… Тоді я готовий був поклонитися Капітанові, такий він був благородний, вищий від усіх, надзвичайний! А тепер? Що сталося з ним? Тепер він оголосив себе мстивим диктатором, який сіє навколо смерть! А за що він воює? Ти скажеш, повториш його слова: він хоче помститися і має на це право! Він хоче знищити Фернандеса і його поплічників. А ким він сам стає, не помічаючи цього? Таким самим диктатором! Це так, Валенто; так! Він сам сказав це сьогодні. А ти мовчиш? Ти ж говорив мені, що ти республіканець, Валенто. Твої друзі померли в боротьбі проти Фернандеса. А тепер що виходить? Ти допомагаєш іншому диктаторові, Валенто?.. І мовчиш?..