Хранителі Персня

— Так, восени приїду обов'язково, — казав він. — Меррі Брендібок поки що підшукує мені затишну нірку або скромний будиночок у Струмковій Ярузі за Брендітропом, й завдаток уже сплачено.

Всіх, окрім Сема, він намагався переконати, буцімто збирається залишитись там назавжди. Це спало йому на думку, коли був обраний шлях на схід: адже Забоччя знаходилось на східному кордоні Краю, а оскільки він мешкав там у дитинстві, його повернення ставало цілком природним.

Гандальф прожив у Гобітоні близько двох місяців. Наприкінці червня, незабаром після того, як плани Фродо остаточно визначились, він якось увечері раптом зібрався йти.

— Постараюсь упоратися швиденько, — сказав він. — Мені зараз неодмінно треба порозвідати південні кордони. Я байдикував більше, ніж можна було.

Говорив він весело, але Фродо помітив на його обличчі тінь занепокоєння.

— Щось трапилось? — запитав він.

— Зовсім ні, але треба з дечим розібратися. Якщо тобі потрібно буде іти негайно, я відразу ж повернусь або надішлю звістку. А ти поки що тримайся свого плану і поводься якомога обережніше, особливо з Перснем. Кажу ще раз: ні в якому разі не користайся ним!

На світанку він пішов, сказавши напослідок: «Я можу повернутися у будь-яку мить. У крайньому разі встигну до прощального свята. На Тракті нам краще бути вдвох».

Спочатку Фродо зовсім засмутився і часто замислювався, що могло занепокоїти Гандальфа, але мало-помалу заспокоївся: погода стояла гарна, і всі турботи на деякий час відступили. Нечасто випадало у Гобітанії таке чудове літо, така щедра осінь; яблуні знемагали від важких плодів, [78] мед витікав із стільників, а пшениця виросла висока, з повним колоссям.

Тільки восени Фродо почав знову непокоїтись про Гандальфа. Березень настав, а від нього не було звісток. Наближався День Народження і Від'їзду, а він не з'являвся, не надсилав листа. В Торбі-на-Кручі стало шумно: друзі Фродо поселились у нього, щоб допомогти зібратися. Були там Фредегар Бульбер і Фолько Мудрінс, і, звичайно, щирі друзі Перегрій Тук і Меррі Брендібок. Разом вони перевернули садибу догори ногами.

Двадцятого вересня два криті фургони, навантажені меблями й тими речами, котрі Фродо залишав собі, відбули до Забоччя. На другий день Фродо вже не знаходив собі місця й безперестанку бігав видивлятися Гандальфа. Ранок у четвер видався такий же ясний та погожий, як багато років тому, у день славетного Бенкету. А Гандальф усе не з'являвся. Ввечері Фродо влаштував прощальний бенкет, дуже скромний — пообідав разом зі своїми чотирма помічниками; він був пригнічений і похмурий. Думка про неминуче розставання з друзями пригнічувала його; він ніяк не міг вигадати, як краще сказати їм про це.

Втім, четверо молодиків перебували у чудовому настрої, і незабаром веселощі лились через край; вони сиділи у спорожнілій їдальні — нічого, крім столу та стільців, — але обід був непоганий, та ще й подали чудове вино: Фродо не продав свого запасу Кошелям-Торбинсам.

— Нехай розпоряджаються моїм майном на свій розсуд, коли накладуть на нього свою лапу, — принаймні цьому я знайшов вдале застосування! — сказав Фродо, спустошивши останній келих «Старого Виноградного».

А ще поспівали вони багато пісень, та позгадували про спільні витівки, та проголосили тост на честь Більбо, та випили, за звичаєм, разом за нього й за Фродо. Потім вийшли подихати свіжим повітрям і помилуватися зірками, а потім лягли спочивати. Свято скінчилось, а Гандальф так і не прийшов.

Зранку навантажили решту багажу на ще один візок. Меррі узяв доставку на себе, й вони з Череванчиком (тобто з Фредегаром Бульбером) покотили геть. «Має ж хтось протопити у господі до вашого приїзду, — сказав Меррі. — Ну, до зустрічі післязавтра — якщо не будете надто довго спочивати!» [79]

Фолько після сніданку розпрощався й пішов додому, а Пін залишився. Фродо турбувався, увесь час марно прислуховуючись, чи не йде Гандальф. Він вирішив почекати до ночі. Кінець кінцем, Гандальф при необхідності зможе знайти його у Струмковій Ярузі, а може, він просто туди й попрямував? Адже Фродо піде пішки: заради втіхи, щоб востаннє ^подивитися на рідні місця, та й з деяких інших причин. Йому здавалося зовсім, не важко дійти з Гобітона до переправи через Брендівіну.

— Мені піде на користь трошки розім'ятися, — сказав він, роздивляючись своє відображення у запорошеному дзеркалі, у напівпустім передпокої. Він вже давно покинув далекі прогулянки й тепер трохи забрезкнув.

Після сніданку, до великої прикрості Фродо, з'явились Кошелі-Торбинси, Геранія та її білявий синок Лотто. «Нарешті вже усе наше!» — казала Геранія, заходячи до дому. Це було нечемно, та й невірно: угода про продаж набувала сили тільки опівночі. Втім, Геранії можна було вибачити: адже їй довелось чекати цієї хвилини на 77 років довше, ніж вона розраховувала, і їй уже пішов сотий рік. Так чи інакше, вона прибула, аби упевнитись, що все придбане нею залишилось на місці, й зажадала ключі. Не скоро вдалося її задовольнити — вона принесла з собою довгий перелік майна та звірила його увесь, пункт за пунктом. Нарешті вони з Лотто пішли собі геть, отримавши запасні ключі та обіцянку залишити другий ключ у Гемджи, на Торбиному узвозі. Геранія пирхнула, не приховуючи, що вважає цих Гемджи здатними за ніч обібрати увесь дім. Фродо навіть не запропонував їй чаю.

Сам він випив чаю з Піном та Семом Гемджи на кухні. Всім було повідомлено, що Сем їде до Забоччя «допомагати панові Фродо й доглядати сад»; Дід не заперечував, хоч йому зовсім не посміхалося мати по сусідству Геранію.

— Востаннє поїли у Торбі-на-Кручі! — сказав Фродо, підіймаючись із-за столу. Мити посуд вони на стали — хай Геранія попорається. Пін і Сем затягли ремінці на дорожніх торбах і склали їх на ґанку. Потім Пін вийшов напослідок прогулятися по саду, а Сем кудись зник.

Сонце зайшло. Фродо блукав по знайомих кімнатах, стежачи за тим, як сонячне світло згасає на стінах і тіні виповзають з кутків. Поступово в домі стало зовсім темно. Він вийшов, спустився до воріт і пішов по стежці у бік [80] Головного Шляху. Він сподівався зустріти Гандальфа, що поспішатиме назустріч.

Безхмарне небо рясно всіяли зірки. «Гарна буде ніч, — сказав Фродо уголос. — Гарна ніч для початку. Нестерпно далі стирчати тут і чекати. Я піду, а Гандальф мене наздожене».

Він завернув назад, та відразу ж зупинився: з-за рогу, наприкінці Торбиного узвозу, чулися голоси. Один належав батькові Гемджи, другий був чужий і неприємний. Слова бриніли нерозбірливо, але відповіді Діда, досить різкі, лунали чітко. Старий, здається, був роздратований. «Ні, пан Торбинс поїхав сьогодні зранку, і мій син з ним разом, і майно перевезли. Так, усе геть продав і поїхав, кажу ж вам. Навіщо? А це вже не моя справа, та й не ваша. Куди? Ну, тут таємниці нема: у Забоччя, кудись туди, далеко. Еге, це добрячий кінець. Я не бував — народ там чудернацький. Ні, передати вітання не візьмусь. На добраніч!»

Хтось протупотів униз по Кручі. Фродо чомусь відчув велике потеплення від того, що невідомий не підвівся на пагорб. «Здається, я вже ситий по саме горло усякими розпитуваннями, — подумав він. — Ну, й настирний же в нас народ!» Він хотів був піти й запитати в Діда, хто приходив, але передумав і швидко пішов додому.

Пін сидів на ґанку, на своїй торбі. Сема не було. Фродо трохи відхилив двері до темної нори й гукнув: «Се-ем! Уже час!»

— Йду, пане! — пролунала здалека бадьора відповідь, і незабаром Сем з'явився, витираючи долонею рота — він прощався у погребі з пивним барилом.

— Усе готове, Семе? — запитав Фродо.

— Так, пане. Залишилось тільки ключа віднести, але це я швиденько.

Фродо зачинив і замкнув вхідні двері та віддав ключ Семові.

— Як віддаси ключа батькові, біжи провулком до воріт, тих, що виходять до луки. По вулиці не підемо — занадто багато тут цікавих очей та вух.

Сем прожогом кинувся виконувати доручення.

— Ось ми нарешті йдемо! — сказав Фродо. Вони закинули торби на спини, узяли палиці та, обминувши ріг, вийшли на західний бік садиби. [81]