Хранителі Персня

— Даруйте, панове, — встряв Сем, — тільки здається, ви зовсім хазяїна не розумієте. Він анітрохи не має сумніву, куди йти. Анітрохи! Яка користь від Мінас-Тіріту? — йому тобто, ви вже пробачте, майстре Боромире, — додав він і озирнувся. Тільки тоді виявилось, що Боромир, котрий спочатку сидів самотньо осторонь і мовчав, кудись зник.

— Ой леле, та куди ж він подівся? — злякався Сем. — Останній час він, на мій погляд, якось дивно поводиться. Але так чи інакше, в нас з ним різні справи. Йому треба додому, він сам весь час стверджував це, й звинувачувати його в цьому нема за що. Але пан Фродо — він знає, що мусить знайти Згубну щілину, якщо зуміє. Але він боїться. Тепер розумієте? Йому просто страшно. Через те й мучиться. Звісно, дечому він, так би мовити, навчився — ми усі навчилися — відтоді, як з дому пішли, а не то він би так жахався, що просто зашпурнув би Перстень у ріку, та й навтіки. І все ж йому поки що занадто страшно, щоб відразу піти. А про нас він не хвилюється: чи підемо, чи ні. Він знає, чого ми хочемо. Це його теж дуже бентежить. Якщо він взагалі відважиться, то забажає йти сам. Ось згодом пригадаєте мої слова! Нам прийдеться важко, коли Фродо сюди повернеться: він сам себе накрутить, без сумніву, не будь він Торбинс!

— Знаєш, Семе, а ти мудріший за нас усіх, — визнав Арагорн. — Але що ж нам робити, коли це так станеться?

— Затримаємо його! Не пустимо! — вигукнув Пін.

— Ось як? Але він — Хранитель, і Тягар судилося нести йому. Не думаю, щоб нам личило у той чи інший спосіб направляти його. Та якщо ми й спробуємо, нічого не вийде. Тут діють інші сили, набагато могутніші.

— Гаразд, — сказав Пін. — Але пора вже Фродо нарешті накрутитись і повернутись, щоб скінчити справу. Чекати — це жахливо важко. Та й час вже минув, еге ж?

— Так, година давно минула, — сказав Арагорн. — Ранок вже скінчився. Давайте покличемо його!

Але в цю мить з лісу з'явився Боромир. Він мовчки наблизився до своїх товаришів. Обличчя його було похмуре [426] та печальне. Він зупинився, немов перелічив тих, хто сидів у колі, а потім і сам сів осторонь, втупивши очі у землю.

— Де ти був, Боромире? — спитав Арагорн. — Фродо бачив?

Боромир відповів не одразу, неохоче:

- І так, і ні. Так, тому що знайшов його нагорі, далеко звідси, і розмовляв з ним. Я наполягав, щоб він йшов не на схід, а до Мінас-Тіріту, і занадто погарячкував. Тоді він… він зник. Зовсім як у казках. Мабуть, надів Перстень. Я не зумів відшукати його. Я думав, що він повернувся сюди!

— Це все, що ти можеш сказати? — Арагорн суворо, жорстко поглянув на Боромира.

— Так. Зараз я нічого більше не скажу.

— Кепська справа! — вигукнув Сем і скочив на рівні ноги. — Що такого лихого мав натворити чоловік, щоб пан Фродо відважився дістати Перстень? Він мусив не чіпати його, а якщо вже надів, то тільки сили небесні знають, що могло скоїтись!

— Припустимо, він захотів уникнути небажаної зустрічі, - здогадався Меррі, - за прикладом Більбо. Але тоді він не залишив би Перстень на пальці, відразу зняв би, як тільки чужі пройдуть!

— Та куди ж він подівся? — крикнув Пін. — Де він? Його вже бозна-скільки часу нема!

— Чи давно ти залишив Фродо, Боромире? — спитав Арагорн.

— Десь близько півгодини тому. А може, й годину. Я потім ще трохи походив. Я не знаю! Нічого не знаю! — Боромир обхопив голову руками й зігнувся, немов від нестерпного болю.

— Він зник годину тому? — збентежився Сем. — Тоді треба негайно йти шукати його. Ходімо!

— Постривай! — стримав його Арагорн. — Ми мусимо розділитись по двоє та домовитись… Егей, стійте! Заждіть!

Але його ніхто не почув. Сем перший метнувся до лісу. Меррі та Пін помчали за ним і вже зникли за деревами понад берегом, пронизливо, по-гобітанськи, лементуючи: «Фродо! Фродо!» Леголас і Гімлі побігли теж. Здавалося, весь загін несподівано збожеволів.

— Розбіжаться на всі боки й загубляться! — застогнав Арагорн. — Боромире! Не знаю, у чому ти завинив, але тепер можеш допомогти. Йди за молодшими гобітами, і якщо вже Фродо не знайдеться, хоч їх збережи! А якщо [427] все ж таки знайдеш його чи хоч якісь сліди, повертайся сюди. Я прийду незабаром!

Арагорн побіг за Семом. Він наздогнав його у горобиновому гаю. Сем біг щодуху угору, волаючи: «Фродо-о-о!»

— Ходімо зі мною, Семе! — покликав він. — Не можна ходити поодинці. Лихо близько. Я це відчуваю. Мені треба піднятись на гору, на верхівку Амон-Хину, роздивитися. Поглянь, Фродо проходив тут. Я так і сподівався. Йди за мною та пильнуй!

Він побіг стежкою угору. Сем намагався не відставати, але не міг зрівнятись зі Слідопитом і невдовзі відстав. Майже відразу ж Арагорн зник з його очей. Сем зупинився, відсапуючись, і раптом стукнув себе долонею по лобі:

— Егей, Семе Гемджи! Коли ноги короткі, то головою працюй! Помізкуємо: Боромир не бреше, не в його це звичаї, але й не все каже… Щось жахливо налякало пана Фродо. І він сильно накрутив себе і нарешті вирішив іти… куди? На схід. Невже ж без Сема? Так, навіть без Сема. Ох, важко! Кепська справа… — Сем витер очі, щоб сльози не заважали. — Цить, Гемджи! Міркуй як слід! Не вміє він перелітати через річки та стрибати з водоспадів. Обладунку в нього нема ніякого. Значить, йому доведеться повернутись до причалу. Значить, до причалу я й мушу бігти! Лечу стрілою! Агов, Семе, давай!

І Сем полетів, мов вихор, униз по стежці. Він впав, розбив коліна, але відразу скочив та побіг далі. Нарешті він прожогом влетів на Причальний луг, де лежали витягнуті з води човни. Там нікого не було. Позаду, у лісі, лунали якісь вигуки, але Сем не звернув на них уваги. На мить він завмер, розкривши рота: один з човнів сповзав униз з берега — сам по собі.

З гучним лементом Сем пострибав униз. Човен зісковзнув у воду і плавно загойдався на хвилі.

— Я йду, пане! Йду! — крикнув Сем і метнувся з берега, намагаючись схопитися за борт. Він схибив лише на один-два фути — і шубовснувся, з криком та плюскотом, носом униз, у глибоку швидку воду. Він відразу пішов на. дно, і ріка зімкнулась над його кучерявою головою.

Зойк, сповнений жаху, пролунав у пустому човні. Піднялось весло, човен завернув. Фродо ледве встиг схопити Сема за волосся, коли він виплив на поверхню, відчайдушно борсаючись та пускаючи з рота бульбашки, вирячив перелякані карі очі. [428], - Вище, вище, Семчику, хлопче мій! — кликав Фродо. — Хапай мене за руку!

— Рятуйте, пане! — белькотів Сем. — Руки не бачу, потону!

— Та ось вона! Не щипайся, друже! Я тебе не відпущу. Бий по воді, але не борсайся, бо мене перекинеш. Ну, тримайся за борт та дай мені підгребти!

Кількома ударами весла Фродо направив човен, і за мить той стукнувся об берег; тоді Сем зміг вилізти на суходіл, мокрий, мов видра. Фродо зняв Перстень і теж вийшов на берег.

— Мало мені було клопоту, тепер ще ти, Семе — їй-бо, гірший за всіх! — буркнув він.

— Гей, пане, а ви самі ніби кращі? — заперечив Сем, тремтячи. — Невже не жорстокість — піти без мене та все таке! Якби я не здогадався, де б ви тепер були?

— Плив би собі спокійно своїм шляхом.

— Спокійно! — обурився Сем. — Та невже ж? Сам, без допомоги, без мене? А я тут пропадатиму наодинці?

— Ти напевне пропадеш, якщо підеш зі мною, Семе. А цього вже я б не пережив.

— З вами я ще, може, й поживу, а без вас — точно помру! — наполягав Сем.

— Але я прямую до Мордору!

— Знаю вже, пане мій, знаю. Звісно, ви туди йдете. А я йду з вами.

— Слухай, Семе, не затримуй мене! Сюди ось-ось з'явиться все товариство, доведеться сперечатись, пояснювати, і вже не буде ні настрою, ні нагоди. Але я мушу йти негайно. Іншого виходу нема.

— Зрозуміло, — згодився Сем. — Але самі ви не підете. Я теж піду — або ми обоє нікуди не підемо: бо я зараз попробиваю денця у всіх човнах!

Фродо нарешті не стримався і розсміявся: на душі в нього стало тепло та радісно.

— Один залиш — для нас! — сказав він. — Але чи ти можеш іти ось так — без речей, без харчу?