Звіробій

— Може, ви, мінги, називаєте це стріляниною, — вигукнув він, — але серед делаварів є жінки, а я знаю голландських дівчат на Могауці, які легко вас усіх перевершать. Розв'яжіть мені руки, дайте мені рушницю, і я припну найтоншу волосину будь-кого з вас до будь-якого дерева на відстані ста ярдів чи навіть двохсот ярдів, аби тільки видно було ціль, і влучу дев'ятнадцять разів з двадцяти чи й двадцять з двадцяти, коли рушниця виявиться добра й надійна.

У відповідь на цю безстрашну глузливу мову мінги загрозливо загомоніли. Воїни спалахнули гнівом, почувши такий докір від людини, котра настільки зневажала їхній стрілецький хист, що навіть оком не моргнула, коли рушницю випалювали біля самісінького її обличчя, замалим його не обсмалюючи. Розчахнутий Дуб збагнув — настає критичний мент; й досі не втрачаючи надії залучити до свого племені такого славнозвісного мисливця, хитрий старий вождь втрутився вчасно, аби запобігти тортурам, які б напевне заподіяли смерть полоненому. Ступивши всередину розлюченого гурту, він звернувся до одноплемінників, як завжди, доброзвичайно й своєю хитрою логікою потамував їхнє несамовите прагнення помсти.

— Я бачу, в чому річ, — сказав він. — Ми повелися, мов блідолиці, які замикають на ніч свої двері, боячись червоношкірих. Вони зачиняються на стільки засувів, що під час пожежі не можуть вибратися і печуться живцем. Ми зв'язали Звіробоя занадто туго; пута не дають його кінцівкам тремтіти, а очам заплющитися. Розв'яжіть його, побачимо, з чого зроблене його тіло.

Коли нам кортить здійснити укоханий задум, ми радо вдаємося до будь-якого способу, навіть до такого, що показується нам геть безнадійним. Так вчинили й гурони. Вони прихильно поставилися до вождевої пропозиції, і декілька рук одразу простяглися до нашого героя, розрізуючи й зриваючи лика з його тіла. За півхвилини — Звіробій стояв такий самий вільний, як і годину тому, коли кинувся тікати схилом гори, йому потрібний був деякий час, щоб одійшли затерплі кінцівки, і Розчахнутий Дуб дав йому спокій під тим приводом, що тіло бранця має відпочити й набути звичайного стану, хоч насправді хитрий вождь прагнув, аби гуронські юнаки потамували свої жорстокі пристрасті. Хитрощі його досягли успіху, а Звіробій, потерши руки й потупавши ногами, відновив свої сили, наче з ним нічого не сталося.

У розквіті сили й здоров'я люди рідко думають про смерть. Так було і з Звіробоєм. Туго зв'язаний, він мав усі підстави вважати, що стоїть на порозі потойбічного світу. Аж ось несподівано він опинився на волі, подужчав, знову чув свої руки й ноги. Раптове повернення до життя відновило надії, яких він був зрікся. З тої миті всі його плани змінилися. Він підкорився законові природи; хоч ми прагнули показати, що герой наш здався на милість долі, але й на думці не мали твердити, ніби він хотів умерти. Від тієї хвилини, коли його почуття ожили, він почав пильно міркувати, яким би то побитом обдурити ворогів, і знову став кмітливим, винахідливим і рішучим лісовиком, свідомим своєї сили й розуму. Зміна була така разюча, що думка його зразу набула гнучкості й зосередилась на способах виграти змагання з жорстоким ворогом.

Звільнивши Звіробоя, гурони оточили його колом. Що більше вони переконувалися, як важко зламати дух полоненого, то дужче їм хотілося те зробити. Від цього тепер залежала честь племені, і навіть жінки вже не відчували ніякого співчуття до мученика. Ніжні й мелодійні з природи голоси дівчат приєдналися до погрозливих вигуків чоловіків, і шкоду, яку Звіробій заподіяв Сумасі, враз усі почали вважати за образу всьому гуронському жіноцтву. Коли знявся жіночий лемент, чоловіки відступили назад, даючи жінкам знак, що на деякий час віддають полоненого їм до рук. Так воно завжди бувало в подібних випадках. Жінки глумилися над бранцем, доводячи його до нестями своїми кпинами, а потім зразу передавали чоловікам у такому стані, що жертва вже не могла опиратися мукам. Серед гурту були добрі майстри цієї справи: наприклад Сумаха, що славилася своїм гострим язиком, і дві-три старі бабці, як Ведмедиця; вони супроводжували загін, аби, мабуть, пильнувати пристойності й підтримувати моральну дисципліну; до таких заходів вдаються не тільки в цивілізованому суспільстві, а й серед дикунів. Не варто повторювати все те, що можуть винайти задля своєї мети жорстокість і невігластво; єдина різниця між цим вибухом жіночої лютості й подібними сценами серед нас була у виразах і епітетах: гуронки лаяли полоненого, порівнюючи його з найогиднішими й найвідразливішими відомими їм тваринами.

Але Звіробій так поринув у свої міркування, що його не дотикала лайка розлютованих бабів. Що дужче вони лютували, то менше він звертав на них увагу; бачачи те, вони лютували ще дужче, і зрештою фурії знесиліли від власної люті. Зауваживши, що спроба скінчилася повною невдачею, втрутилися воїни. Вони поклали кінець цій сцені головним чином тому, що вже приготувалися розпочати справжні тортури, які мали випробувати витривалість полоненого страшним тілесним болем. Аж раптом один вартовий, хлопець років десяти-дванадцяти, приніс несподівану звістку, яка враз припинила ту розвагу. Ця перерва має тісний зв'язок з закінченням нашої історії, отож нам доведеться розповісти про неї в окремому розділі.

РОЗДІЛ XXX

Так кажеш ти—і кожен так гадає —

Про те, що є й чого уже немає.

Та інший тут врожай:

Його косили не косою,

А меченосною рукою,

Що плюндрувала край.

Скотт

Звіробій ніяк не міг збагнути, що раптово стримало його ворогів; лише подальші події все йому пояснили. Він зауважив, що особливо схвилювалися жінки, а воїни стояли, спершися на рушниці, поважно чогось чекаючи. То була, очевидячки, не тривога, хоч подія, яка викликала затримку, навряд чи здалася гуронам сприятливою. Розчахнутий Дуб напевне відав, що сталося; він подав рукою знак, аби коло лишилося незламне і кожен стояв на своєму місці. Через одну-дві хвилини вияснилася причина таємничої затримки: у таборі з'явилася Джудіт. Натовп розступився і впустив її всередину кола.

Звичайно, Звіробій був вражений цією несподіваною появою, бо знав, що кмітлива дівчина йшла в полон, не розраховуючи на пільги, якими користалася її недоумкувата сестра. Але він здивувався ще дужче, побачивши вбрання дівчини. Замість своєї простої гарненької сукні, що її носила завжди, Джудіт убралася в уже знайому нам парчеву одіж, яка перетворила її наче в казці. Та це ще було не все. Часто бачачи гарнізонних дам, прибраних за останньою модою, і вивчивши до дрібниць фасони, дівчина вдосконалила свій убір, усунувши недоречності, котрі помітила б людина, втаємничена в деталі жіночої моди. Одяг був гармонійно припасований до її зовнішності, бо гармонія тоді вважалася передумовою краси. Джудіт ставила перед собою мету вразити примітивну уяву дикунів, аби вони повірили — до них завітала значна і впливова особа, і дівчина досягла б цієї мети в товаристві бувалих людей, що зналися на суспільних звичаях. Окрім рідкісної краси, природа обдарувала Джудіт незвичайною грацією, а мати дала їй добрий приклад поводження, застерігши від вульгарних манір; отож пишні шати личили їй нітрохи не гірше, аніж будь-якій леді. Навіть у столиці навряд чи з тисячі жінок знайшлася хоч би одна, котрій би так пасували барвисті лискучі шовки, тонкі мережива, як прегарному створінню, що його вони тепер прикрашали.

І поява дівчини справила таки неабияке враження. Щойно Джудіт опинилася всередині кола, як уже була певною мірою винагороджена за страшний ризик виявом здивування і захоплення. Похмурі старі воїни озвалися своїм улюбленим вигуком: «Хуг!» Молодші були вражені ще дужче, і навіть жінки не могли стриматися й відверто виявили свій захват. Цим простодушним дітям лісів нечасто доводилося бачити білу жінку з іншого, вищого кола, а щодо вбрання, то очі їхні зроду не бачили такої пишноти. Найбарвистіша уніформа французів та англійців здавалася тьмяною поруч з осяйною парчевою сукнею. Рідкісна врода дівчини додавала враження, що його створювали пишні шати, а вони, в свою чергу, підкреслювали її вроду набагато виразніше, аніж вона сама того сподівалася. Звіробій був приголомшений і тим блискучим видовиськом, і сміливістю, яку виявила дівчина, зробивши цей небезпечний крок і зневаживши його можливі наслідки. За таких обставин всі чекали, аби гостя пояснила мету своїх відвідин, що для більшості присутніх видавалася такою ж незбагненою як і поява красуні.