Туманність Андромеди

Інгрід і Лума розсунули стереоекран. Фільм був вибраний вдало. Блакитна вода Індійського океану захлюпотіла біля ніг дослідників, які сиділи в бібліотеці. Відбувалися ігри Посейдона — світове змагання з усіх видів водного спорту. В епоху Кільця всі люди так здружилися з морем, як народи приморських країн у минулому. Стрибки, плавання, пірнання на моторних дошках, на вітрових плотиках. Тисячі прекрасних, засмаглих юних тіл. Дзвінкі пісні, сміх, урочиста музика фіналів…

Ніза нахилилась до біолога, який сидів поруч з нею глибоко замислений, полинувши душею в безмежну далечінь, до ласкавої рідної планети з її підкореною природою.

— Ви брали участь у таких змаганнях, Еон? Біолог глянув на неї нерозуміючими очима.

— А, в цих? Ні, ніколи. Я замислився і відразу не зрозумів.

— Хіба ви думали не про це? — Дівчина показала на екран. — Правда, незвичайно яскравішає сприйняття краси нашого світу після темряви, бурі, після електричних чорних медуз?

— Авжеж! І тому ще більше хочеться здобути таку медузу. Я саме сушив голову над цим завданням.

Ніза Кріт одвернулася від нього і зустріла посмішку Ерга Ноора.

— Ви теж думали, як зловити цей чорний жах? — насмішкувато спитала вона.

— Ні, але думав про дослідження диска-зорельота.

Лукаві вогники в очах начальника майже розгнівили Нізу.

— Тепер мені зрозуміло, чому в давню давнину чоловіки вели війни! Я думала, що це тільки хвастощі вашої статі… яка вважалася сильною у невпорядкованому суспільстві.

— Це не зовсім так, хоча ви частково зрозуміли нашу стародавню психологію. Але у мене такий звичай — чим прекрасніша й улюбленіша моя планета, тим більше хочеться послужити їй. Насаджувати сади, добувати метали, енергію, їжу, створювати музику — так, щоб я пройшов і залишив після себе реальний шматочок зробленого моїми руками, головою. Я знаю тільки космос, мистецтво зореплавання, і цим можу служити моєму людству. Але ж мета — не тільки політ, а здобування нових знань, відкриття нових світів, з яких коли-небудь ми зробимо такі прекрасні планети, як наша Земля. А ви, Нізо, якій меті ви служите? Чому й вас так вабить таємниця зорельота-диска? Чи тільки цікавість?..

Дівчина поривчастим зусиллям подолала вагу стомлених рук і простягла їх до начальника. Той узяв їх у свої великі долоні й ніжно погладив. Щоки Нізи зашарілися, втомлене тіло сповнилося нової сили. Як і тоді, перед страшенно небезпечною посадкою, вона притислася щокою до руки Ерга Ноора, пробачивши разом з тим і біологові його уявну зраду Землі. Щоб остаточно довести свою згоду з обома, Ніза запропонувала ідею, яка щойно спала їй на думку. Прилаштувати до одного з водяних баків кришку, яка б сама закривалася. Покласти туди принаду — шматок свіжозаконсервованого м’яса, що, як виняткові ласощі, становило невелику додачу до концентрованої їжі астрольотчиків. Коли чорно “щось” забереться туди і кришка закриється, то через раніше підготовані крани треба продути балон інертним земним газом і заварити наглухо краї кришки.

Еон був захоплений винахідливістю “рудоволосого дівчиська”.

Ерг Ноор, із свого боку, налагоджував людиноподібного робота і готував потужний електрогідравлічний різак, з допомогою якого він сподівався проникнути всередину спіралодиска з далекої зірки.

В уже знайомому мороці вщухли бурі, мороз змінився теплом — настав дев’ятидобовий “день”. Роботи лишалося на чотири земних дні — перевантажити іонні заряди, деякі запаси і цінні інструменти. Крім того, Ерг Ноор вважав за потрібне взяти деякі особисті речі членів загиблого екіпажу, щоб після старанної дезинфекції привезти їх на Землю на згадку родичам. В епоху Кільця люди не обтяжували себе речами, тому їх неважко було перевезти на “Тантру”.

На п’ятий день вимкнули струм, і біолог разом з двома добровольцями — Кей Бером та Інгрід — замкнувся в спостережній вежі біля “Паруса”. Майже одразу ж з’явилися чорні істоти. Біолог пристосував інфрачервоний екран і міг стежити за смертоносними медузами. Ось до бака-пастки підкралася одна з них; склавши щупальця і скрутившись в клубок, вона почала залазити всередину. Зненацька ще один чорний ромб з’явився біля відчиненого отвору бака. Перше страховище розчепірило щупальця — спалахи зірчастих вогників замиготіли з невловимою швидкістю, перетворюючись у смуги вібруючого темно-червоного світла, які на екрані невидимих променів спалахували зеленими блискавками. Перше відсунулося; тоді друге миттю скрутилось клубком і впало на дно бака. Біолог простягнув руку до кнопки, але Кей Бер затримав її. Перше страховище теж згорнулося й полізло за другим. Тепер у баку було дві страшних медузи. Лишалося тільки дивуватись, як вони могли так зменшитись У об’ ємі. Натиск кнопки — кришка закрилась, і одразу п’ять чи шість чорних страховищ обліпили з усіх боків величезну, облицьовану цирконієм посудину. Біолог увімкнув Світло, передав на “Тантру” прохання включити захист. Чорні привиди, як звичайно, вмить розтанули, але два з них лишилися в полоні під герметичною кришкою бака.

Біолог підібрався до бака, доторкнувся до кришки — і відчув такий гострий нервовий укол, що не стримався і закричав від нестерпного болю. Ліва рука його повисла, паралізована.

Механік Тарон надів захисний високотемпературний скафандр. Лише тоді пощастило продути бак чистим земним азотом і заварити кришку. Крани теж запаяли, обклали бак куском запасної корабельної ізоляції і помістили в колекційну камеру. Перемога дісталася дорогою ціною — параліч руки біолога не проходив, незважаючи на зусилля лікаря. Еон Тал дуже страждав, але й не подумав відмовитись од походу до спіралодиска. Ерг Ноор, віддаючи належне ненаситному прагненню Еона досліджувати, не зміг лишити його на “Тантрі”.

Спіралодиск — гість з далеких світів — був значно Делі від “Паруса”, ніж це здалося мандрівникам спочатку. У світлі прожекторів, що розпливлося вдалині, вони неправильно визначили розміри корабля. Це була справді величезна споруда, не менш як чотириста метрів у поперечнику. Довелося зняти кабелі з “Паруса”, щоб дотягти захисну систему до диска. Таємничий зореліт навис над людьми стрімкою стіною, що сягала далеко вгору і губилася в плямистій темряві неба. Вугляно-чорні хмари клубочилися, ховаючи верхню третину велетенського диска. Малахітово-зелена маса покривала корпус. Товщина її дуже потрісканого шару досягала метра. Через тріщини видно було яскраво-блакитний метал, що відливав синім у місцях, де стерся малахітовий шар. Обернутий до “Паруса” бік диска мав спірально скручене валоподібне підвищення, п’ятнадцять метрів у поперечнику і близько десяти метрів заввишки. Другий бік зорельо-та, що губився в кромішній пітьмі, здавався опуклішим, являючи собою начебто зріз кулі, приєднаної до диска завтовшки тридцять метрів. І на цьому боці теж вигинався спіраллю високий вал, ніби на поверхню виступав зовнішній бік зануреної в корпус корабля спіральної труби.

Колосальний диск глибоко ввійшов своїм краєм у ґрунт. Біля підніжжя прямовисної металевої стіни люди побачили розплавлений, наче густа смола, камінь.

Протягом багатьох годин дослідники шукали якого-небудь входу або люка. Але він був чи то схований під малахітовою фарбою або окалиною, чи взагалі зачинявся так майстерно, що люки не лишали слідів на поверхні корабля. Не знайшли отворів ні для оптичних приладів, ні для кранів продувної системи. Металева скеля здавалася суцільною. Передбачаючи це, Ерг Ноор вирішив відкрити в якому-небудь місці корпус корабля за допомогою електрогідравлічного різака, що розтинав найтвердіші і найв’язкіші покриття земних зорельотів. Після короткої наради всі погодилися розрізати верхівку спірального вала. Саме там мала бути якась порожнина, труба або кільцевий хід по кораблю, крізь який, очевидно, можна дістатися до внутрішніх приміщень зорельота, не рискуючи наткнутися на ряд послідовних перебірок.

Серйозно зайнятись вивченням спіралодиска могла тільки спеціальна експедиція. Але щоб її надіслали на цю небезпечну планету, треба було довести, що всередині гостя далеких світів збереглися незайманими прилади й матеріали, що вціліли всі речі тих людей, які вели корабель через безодню простору, перед якою шляхи земних зорельотів були тільки першою несміливою вилазкою в простори космосу.