Страница 63 из 73
І, взявши рушниці, я разом з чотирма найхоробрішими і найкмітливішими фанами пішов слідом за Вагом. Не помічаючи нас, вчений ішов попереду досить широкою лісовою просікою, прокладеною слонами. Тисячі тварин, які ходили до водопою, утрамбували її. Тільки де-не-до траплялись на шляху невеликі стовбури або сучки. Щоразу, коли зустрічалась така перешкода, Ваг зупинявся, якось дивно піднімав ногу вгору, — набагато вище, ніж це було потрібно, — і робив широкий крок. Іноді після цього його тіло, не згинаючись, нахилялося вперед, потім випростувалось у вертикальному положенні, і він ішов далі. Ми рухались за ним на деякій відстані. Попереду показалось яскраве світло. Дорога ставала ширшою і виходила на лісову галявину.
Ваг вийшов із затінку і йшов уже освітленою галявиною, коли я почув якесь дивне рокотання чи гарчання. Так гарчати міг тільки великий, роздратований або потривожений звір. Проте цей звук не був схожий на ревіння лева. Фани пошепки називали звіра, але я не знав місцевих назв. З облич і рухів моїх супутників видно було, що вони боялися цього звіра не менше, ніж лева. Однак вони не відставали від мене, а я, відчуваючи щось недобре, прискорив ходу. Вийшовши на галявину, я побачив цікаву картину.
Праворуч від мене, метрів за десять від лісу, сиділо на землі дитинча горили, завбільшки з десятирічного хлопчика. Трохи далі від нього — сірувато-руда горила-самка і величезний самець. Ваг досить швидко йшов рівною галявиною і, очевидно, перш ніж помітив звірів на траві, опинився між дитинчам та його батьками. Самець побачив людину і хрипко загарчав. Це був той самий звук, який ми чули ще в лісі. Ваг теж уже помітив звірів: він дивився в сторону горили-самця, але йшов своєю звичайною ходою. Маленька горила, побачивши людину, раптом заскавучала, загавкала і швиденько здерлась на невисоке дерево, що стояло поряд.
Самець вдруге застережливо загарчав. Горили уникають людей, але якщо необхідність примушує їх вступати в бій, то вони стають безстрашні і надзвичайно люті. Побачивши, що людина не йде від них, і, очевидно, боячись за своє дитинча, самець раптом звівся на ноги у войовничій позі. Я не знаю, чи є страшніший звір, ніж ця потворна подоба людини. Самець був дуже високий як для мавпи — не менший як середня на зріст людина, але його грудна клітка здалась мені мало не вдвічі ширшою за людську. Тулуб непропорціонально великий. Довгі руки такі товсті, як колоди. Кисті й ступні — непомірно довгі. З-під дуже випнутих надбрівних дуг визирають люті очиці, а з вишкіреного рота виблискують величезні зуби.
Кошлатими кулачищами звір почав гатити себе по бочкоподібній грудній клітці з такою силою, що всередині в нього загуло, немов у порожній сорокавідерній бочці. Потім він загарчав, загавкав і, обпираючись правою рукою об землю, побіг до Вага.
Признаюсь, я був так схвильований, що не міг скинути з плеча рушницю. А горила за кілька секунд перебігла простір, що відділяв її від Вага, і… але тут знову сталося щось надзвичайне.
Горила з усього розгону вдарилась об якусь невидиму перепону, заревіла і впала на землю. Ваг не впав, а, піднявши руки і випроставшись, перевернувся в повітрі, мов на, трапеції. Невдача ще більш розлютила звіра. Він знову піднявся і ще раз спробував стрибнути на Вага. Цього разу він перелетів через голову професора і знову впав. Самець ошаленів од люті. Він заревів, загавкав, заричав, плювався піною і накидався на Вага, намагаючись обхопити його своїми довжелезними руками. Та між горилою і Вагом була якась невидима, але надійна перепона. Судячи з положення рук горили, я зрозумів, що ця перепона має форму кулі. Невидима, прозора, як скло, неблискуча і міцна, як сталь. Ось у чому полягала нова вигадка Вага!
Пересвідчившись, що Ваг у цілковитій безпеці, я з цікавістю почав стежити за цією незвичайною грою. Мої фани танцювали від захоплення і навіть покидали рушниці. А гра дедалі жвавішала.
Горила-самка, здається, з не меншою цікавістю, ніж ми, стежила за своїм оскаженілим чоловіком. І раптом, войовниче завивши, вона побігла до нього на допомогу. І тут гра набрала іншого характеру. В азарті горили накидались на невидиму кулю, і вона перелітала з місця на місце, немов справжній футбольний м’яч. Невесело стояти всередині цього м’яча, коли в ролі азартних футболістів виступають горили! Випростане тіло Вага дедалі частіше крутилося колесом, перелітаючи з місця на місце. Тепер я зрозумів, чому його тіло виструнчене, а руки трохи підняті вгору: ногами і руками він упирається в оболонку кулі, щоб не розбитись. Оболонка мусила бути надзвичайно міцною. Коли горили нападали на кулю одночасно з обох боків і з розгону вижимали її вгору, вона підскакувала метрів на три і все-таки не розбивалась, падаючи на землю. Проте Ваг, мабуть, почав стомлюватись, У витягнутому положенні з напруженими мускулами продержатись довго не можна. І от я побачив, що Ваг зненацька зігнувся і впав на дно кулі.
Складалася серйозна ситуація. Далі не можна було лишатися тільки глядачами. Я покликав фанів, наказав узяти з землі рушниці, і ми попрямували до кулі. Але я заборонив фанам стріляти без мого наказу, побоюючись, щоб вони ненароком не влучили в Вага: я не знав, чи може невидима куля встояти проти влучного пострілу. До того ж куля не могла бути суцільною, — інакше Ваг задихнувся б, — у пій мали бути отвори, в які небезпечно було стріляти.
Щоб звернути на себе увагу, ми наближалися з галасом і криками. І досягли свого. Самець перший повернув голову в наш бік і погрозливо заревів. Бачачи, що це не справляє враження, він рушив нам назустріч. Коли він відійшов убік від Вага, я вистрілив. Куля влучила горилі в груди, — я бачив це по крові, що залила сірувато-руду шерсть. Звір заревів, схопився рукою за рану, але не впав, а ще швидше побіг до мене. Я вдруге вистрілив і влучив у плече. Але в що мить горила була вже біля мене і враз схопила лапою дуло моєї рушниці. З незвичайною силою вирвавши рушницю, звір у мене на очах зігнув ствол і надломив його. Не задовольнившись цим, він схопив ствол у зуби і почав гризти його, наче кістку. Потім, несподівано похитнувшись, упав на землю і, хоч пою кінцівки судорожно сіпалися, не випускав понівеченої рушниці. Самка поспішила втекти.
— Ви не дуже постраждали? — почув я голос Вага, що долинав ніби здалека. Невже я став погано чути від того, що горила пом’яла мені боки?
Я підвів очі н побачив Вага, що стояв наді мною. Тепер, коли він був коло мене, я помітив, що його тіло оповивала ніби туманна оболонка. Придивившись уважніше, я пересвідчився, що бачу не оболонку, яка була абсолютно прозора, а сліди від лап горил і місцями налиплу на поверхню кулі грязюку.
Ваг, видно, помітив, як я розглядав ці плями його невидимої сфери. Він посміхнувся і сказав:
— Коли грунт вологий або грязький, то на поверхні кулі залишаються деякі сліди, і вона стає видимою. Але ні пісок, ні сухе листя не пристають до неї. Якщо можете, вставайте, підемо додому. Дорогою я вам розповім про свій винахід.
Я підвівся й подивився на Вага. Йому теж дісталося: на його обличчі подекуди темніли синці.
— Нічого, до весілля заживе, — сказав він. — Це мені наука. Виявляється, в нетрі африканських лісів не можна ходити без рушниці, хоч і в такій неприступній кулі. Хто б міг подумати, що я опинюся всередині футбольного м’яча!
— І вам спало на думку таке порівняння?
— Авжеж. Так от слухайте. Вам не доводилось читати, що в Америці винайдено особливий метал, прозорий, як скло, або скло, таке міцне, як метал? З цього матеріалу збудовано, кажуть, військовий аероплан. Зручність його цілком зрозуміла: ворог його майже не бачить. Кажу майже, тому що льотчика в ньому видно так само, як видно мене крізь мою кулю. Отож я вже давно думав, як би збудувати таку “фортецю”, звідки я міг би все бачити, спостерігати життя тварин і яка б захищала від нападу хижих звірів. Я зробив кілька спроб і досяг мети. Ця куля виготовлена з каучуку. О, люди ще далеко не використали всіх якостей цього надзвичайно корисного матеріалу! Саме каучук мені вдалося зробити прозорим, як скло, і міцним, як сталь. Незважаючи на сьогоднішню не зовсім приємну пригоду, яка могла б скінчитися ще сумніше, коли б ви вчасно не прийшли мені на допомогу, я вважаю, що винахід дуже вдалий і доцільний. А горили? Хто б міг подумати, що я їх тут зустріну? Правда, це досить дике місце, але горили звичайно живуть у що дикіших, непрохідних нетрях.