Мертва голова

— Ці клаптики, — промовив учений, — зіткані з волокон рослин або вовни тварин. Спробуйте. Ніяка шерсть не зрівняється з цими тканинами, такі вони м’які, міцні й теплі. А втім, у мене є дещо й цікавіше.

І Фесор подав Сабатьє клаптик сірої тканини. Коли Сабатьє поклав тканину на руку, він був вражений. Тканина була така легка й тонка, що здавалось, ніби вона зіткана з павутини.

— Спробуйте-но розірвати її! — усміхаючись сказав Фесор.

Сабатьє спершу обережно потяг тканину, побоюючись, що вона розлізеться від найслабшого натягу. Проте тканина не розірвалась. Тоді він потяг дужче, нарешті рвонув щосили. З таким же успіхом він міг спробувати розірвати залізний лист. Джон також захотів випробувати свою силу, але тканина не піддавалась. І водночас вона була легка й прозора.

— Сам чорт не розірве цієї тканини! — сказав Джон, подаючи клаптик Фесорові.

Очі й губи Фесора усміхались. У своєму довгому балахоні він скидався на алхіміка, Фауста двадцятого століття. Помахавши, мов прапором, тканиною, Фесор сказав:

— Я здивую вас ще більше, коли скажу, що цю тканину виготовив водяний павук. З неї водяні павуки споруджують свої підводні будівлі. Тканина зовсім водонепроникна. Якщо її просочити соком однієї рослини, яку я тут знайшов, вона стане непроникною і для повітря. Непогана була б оболонка для дирижаблів! А як вона зберігає тепло! З цієї тканини ви можете пошити одяг і в ньому сміливо вирушати на Північний полюс, не рискуючи замерзнути.

А оця тканина, — вів далі старий, — продукт особливого виду шовкопрядів. І знаєте, як я добиваюсь, щоб ці істоти (мої учні, як я їх називаю) день у день працювали на мене? Я рятую їх від різноманітних ворогів і годую їх відповідною їжею; так роблять китайці. Я місяцями, роками вивчав повадки й інстинкти цих працьовитих комах і зробив з них чудових трудівників. Ось погляньте на цього павука.

Сабатьє ще першого дня звернув увагу на маленького павука, який намотував павутину на дерев’яну рамку.

— Якби в мене було більше місця, я замовив би цьому ткачеві костюм для себе, і він би зіткав його за міркою без жодного шва. З цієї павутини я робив собі сорочки. Тканину мені виготовляли павуки, а нитки — шовкопряди.

— Але як ви цього добилися?

— Спостереженням і терпінням… Решта зразків тканин зроблені з волокон різних рослин, і всі вони дуже міцні. Щоб волокна цих рослин були м’якими, я їх довго розминаю, потім кладу в воду з якимось дубителем, і від цього вони стають ще ніжніші. Я знайшов і дикі коноплі з тієї ж родини, що росте в Індії. Якщо волокна конопель вимочити в дубителі, вони також стають дуже міцними.

У Фесора ніби прорвалась гребля мовчання. Він ладен був говорити всю ніч про нові, зовсім невідомі цивілізованим людям матеріали, про дивовижні барвники, тканини, про чудодійні соки невідомих рослин і про павуків — про павуків найбільше. Фесор говорив про них мов поет. Але Сабатьє уже не міг слухати. Не можна було за один вечір засвоїти й перетравити все те, що Фесор узнав і відкрив за п’ятнадцять років життя, кожна година якого була присвячена наполегливій дослідницькій праці. Нарешті сто рий відпустив своїх гостей, сказавши їм на прощання загадкову фразу:

— Сьогодні вночі дух лісу зійде до вас! — І Фесор засміявся дивним, майже божевільним сміхом.

XII. “ДУХ ЛІСУ”

Коли вони спустились по драбині й розставили біля дерева похідні ліжка, Джон довго тер собі лоба, потім сказав, звертаючись до свого супутника:

— Знаєте що, пане Сабатьє, я більше не можу! Якщо ми пробудемо тут ще тиждень, я зовсім очманію від цього дідугана.

— Ви несправедливі, Джоне. За цей місяць ми пізнали стільки цікавого, що інші не пізнали б і за роки. Фесор поділився з нами тільки невеликою часткою свого багатого досвіду. Але й цього було б досить, щоб вразити весь учений і промисловий світ. Чи знаєте ви, що за найменше відкриття Фесора кожен фабрикант не пошкодував би мільйона? Деякі його відкриття можна порівняти з вибухівкою величезної сили. Вони можуть перевернути догори дном цілі галузі промисловості й створити зовсім нові. Все це так грандіозно, що я не можу розібратися в цьому незвичайному багатстві. Подумати тільки, що ці відкриття лишались невідомими світу цілих п’ятнадцять років!

— І залишаться невідомими, — обізвався з темряви Джон.

— Цього не повинно бути! — серйозно відповів Сабатьє. — Ми спробуємо умовити Фесора поїхати разом з нами. Візьмемо частину його колекцій і його самого.

— Навряд чи він погодиться на це, — заперечив Джон. — Що б там не було, нам пора збиратися в дорогу. Незабаром почнеться період дощів.

Вони замовкли, поринувши кожен у свої думки. Сабатьє думав про можливе використання “скарбу” Фесора, а Джон — про свій магазин.

— Однак пора розкладати багаття і лягати спати, — сказав Джон.

Цієї миті легеньке скрипіння дерева привернуло їхню увагу. Вони насторожилися, та навіть тонкий слух мисливця не міг би одразу визначити, звідки долинає звук. Вловити його напрямок і справді було нелегко. Джон перший догадався підвести голову й скрикнув від подиву.

Можна було подумати, що в пітьмі тропічної ночі до них спускається зоряний кусочок Молочного Шляху. Джон побачив купу зірок, які горіли спокійним, м’яким фосфоричним світлом.

— Що за нечиста сила! — вигукнув Джон.

Звичайно, тут не могло бути нічого надприродного. Молочний Шлях не міг скрипіти хисткими щаблями драбини.

Серед нічної тиші почувся короткий смішок Фесора.

— Лісовий дух спускається до вас! — сказав Фесор.

Коли він зійшов униз, Сабатьє й Джон вражено вигукнули. Весь одяг Фесора сяяв фосфоричними плямами.

— Непоганий маскарадний костюм! — сказав усміхаючись Сабатьє.

— Ви вгадали, це мій маскарадний костюм, — відповів Фесор. — Пам’ятаєте сонечко, що містить синю рідину? Ця рідина вночі фосфоресціює. Я намазав нею одяг і перетворився на сузір’я, що гуляє по тропічному лісу.

— Але нащо вам цей маскарад? — спитав Сабатьє.

— А ось нащо. Кожна світна пляма своєю формою скидається на певну фосфоресціюючу нічну комаху, і комахи летять на моє вбрання. Світні плями вкриті тонким шаром клею, і комахи сідають на цю принаду. Таким чином, гуляючи по лісу, я водночас ловлю комах. Як бачите, я дуже спростив свою роботу.

І, побажавши гостям на добраніч, Фесор пішов далі, паче мандрівний вогник, який то з’являвся, то зникав у кущах.

Коли вранці Фесор повернувся, він уже не був схожий на шматок зоряного неба. Весь його одяг був укритий прилиплими за ніч комахами.

— Добрий улов! — весело привітав він Сабатьє.

— Ви справжня ходяча колекція, пане Фесор. Сідайте пити чай.

— Зараз, тільки визбираю цих комах і опоряджусь, — відповів Фесор, піднімаючись по драбині.

Коли Фесор повернувся, Сабатьє палив йому кухоль чаю і сказав:

— Дорогий Фесоре, ми хочемо викрасти вас. Скоро настане період дощів, і ми вирушимо в дорогу.

— Бажаю успіху

— А ви?

— Мені й тут добре, — рішуче відповів Фесор.

— Невже ви не відчуваєте ніякого бажання повернутися до людей? — спитав Сабатьє. — П’ятнадцять років — нібито достатній термін для наукової експедиції. Ви тільки подумайте, яку сенсацію викличуть ваше повернення й відкриття! Ваше ім’я стане відомим усьому світові.

Сабатьє намагався грати на честолюбстві вченого, однак ця струна вже не вібрувала в душі Фесора.

— Тут є дещо цікавіше від газетного галасу. — І, замислившись, Фесор додав: — Ні, я не можу залишити лісу.

— Але що вас тут затримує?

— Мертва голова — той самий дивовижний метелик, якого я побачив у лісі п’ятнадцять років тому. Я думав про нього дні й ночі, шукав його всі ці роки, проте не міг знайти. Поки я його не піймаю, не піду з цього лісу.

— Та зрозумійте ж, — розсердився Сабатьє, — ви самі давно перетворились у мертву голову, вперта людино! Ну яка користь від усіх ваших відкриттів, якщо про них не знає жодна людина па землі? Яка цінність усіх ваших колекцій і знань тут, у лісі? Не сьогодні-завтра вас може з’їсти ягуар, проковтнути удав Нарешті, ви помрете природною смертю і заберете в могилу всі ці скарби. Поза суспільством, без людей ваше існування безцільне, гріш йому ціна! Наука для науки — це дурниця, нісенітниця, безглуздя! Ви повинні подумати про свій обов’язок перед суспільством, без якого ви були б безсловесною твариною!