Мертва голова

— Приверзлося, — відповів Педро сонно, схиливши голову на груди.

— Ні, не приверзлося. Усі ми чули “а-а!” і звук сурми! — закричали рибалки.

Бальтазар тим самим рухом руки примусив їх замовкнути і вів далі:

— Я сам чув. Так сурмити може тільки диявол. Ніхто на морі так не кричить і не сурмить. Треба якнайшвидше рушати звідси.

— Байка, — так само мляво відповів Педро Зуріта. Йому не хотілося брати з берега на шхуну ще не перегнилі, смердючі черепашки і зніматися з якоря. Проте йому не вдалося умовити індіанців. Вони були стурбовані, розмахували руками і кричали, погрожуючи, що завтра ж таки зійдуть на берег і пішки вирушать до Буенос-Айреса, якщо Зуріта не підніме якоря.

— Чорти б ухопили цього морського диявола разом з вами! Гаразд. Ми піднімемо якір удосвіта. — І, бурмочучи щось і далі, капітан пішов до своєї каюти.

Спати йому вже не хотілося. Він засвітив лампу, запалив сигару і почав ходити з кутка в куток по невеличкій каюті. Він думав про ту незрозумілу істоту, що з деякого часу з’явилася в тутешніх водах, лякаючи рибалок і узбережних мешканців.

Ніхто ще не бачив цього чудовиська, але воно вже кілька разів нагадувало про себе. Про нього складали байки. Моряки розповідали їх пошепки, полохливо озираючись, немов боялися, що чудовисько підслухає їх.

Одним ця істота завдавала лиха, іншим несподівано допомагала. “Це морський бог, — казали старі індіанці, — він виходить із океанських глибин раз у тисячоліття, щоб встановити справедливість на землі”.

Католицькі попи запевняли забобонних іспанців, що це “морський диявол”. Він почав являтися людям тому, що населення забуває святу католицьку церкву.

Усі ці чутки, що передавалися з уст в уста, дійшли до Буенос-Айреса. Кілька тижнів “морський диявол” був улюбленою темою хронікерів і фейлетоністів бульварних газет. Якщо за невідомих обставин тонули шхуни, рибальські судна або псувалися рибальські сіті чи зникала спіймана риба, в цьому звинувачували “морського диявола”. Але інші розповідали, що “диявол” інколи підкидав у рибальські човни велику рибу, а якось навіть врятував потопаючого.

Принаймні один потопаючий запевняв, що, коли він вже поринав у воду, хтось підхопив його знизу за спину і так, підтримуючи, доплив до берега, сховавшись у хвилях прибою в ту мить, коли врятований ступив на пісок.

Та найдивнішим було те, що самого “диявола” ніхто не бачив. Ніхто не міг описати, який вигляд має ця таємнича істота. Знайшлися, звичайно, очевидці, — вони наділяли “диявола” рогатою головою, цапиною бородою, лапами лева і риб’ячим хвостом або ж надавали йому подоби велетенської рогатої жаби з людськими ногами.

Урядові службовці Буенос-Айреса спочатку не звертали уваги на ці розповіді і газетні замітки, вважаючи їх за пусті вигадки.

Однак стурбованість — головним чином серед рибалок — дедалі зростала. Багато рибалок не наважувались виходити в море. Лов скоротився, і жителі відчували нестачу риби. Тоді місцева влада вирішила розслідувати цю історію. Кілька парових катерів і моторних човнів поліцейської берегової охорони було розіслано по узбережжю з наказом “затримати невідому особу, що сіє смуту й паніку серед прибережного населення”.

Поліція два тижні нишпорила по Ла-Платській затоці і узбережжю, затримала кількох індіанців як злісних поширювачів брехливих чуток, що сіють тривогу, але “диявол” був невловимий.

Начальник поліції опублікував офіційне повідомлення про те, що ніякого “диявола” нема, що все це тільки вигадки темних людей, які вже затримані і будуть належним чином покарані, і переконував рибалок не вірити чуткам і взятися ловити рибу.

На якийсь час це допомогло. Та жарти “диявола” не припинялися.

Одного разу вночі рибалок, що були досить далеко від берега, розбудило мекання козеняти, що якимось чудом опинилося на їхньому баркасі. У інших рибалок були порізані витягнені сіті.

Втішені новою появою “диявола”, журналісти чекали тепер на роз’яснення учених.

Учені не примусили себе довго чекати.

Одні вважали, що в океані не може існувати невідоме науці морське чудовисько, здатне на вчинки, властиві лише людині. “Інша справа, — писали вчені, — коли б така істота з’явилась у малодосліджених глибинах океану”. Але вчені все ж не могли припустити, що така істота могла поводитись розумно. Вчені разом з начальником морської поліції вважали, що все до витівки якогось пустуна.

Але не всі вчені так думали.

Дехто з них посилався на славетного німецького натураліста Конрада Геснера[4] що описав морську діву, морського диявола, морського ченця і морського єпископа.

“Зрештою, багато з того, про що писали стародавні й середньовічні вчені, справдилося, незважаючи на те, що нова наука не визнавала цих старих учених. Божа творчість невичерпна, і нам, ученим, скромність та обережність у висновках до лиця більше, ніж будь-кому іншому”,— писали деякі старі вчені.

А втім, важко було назвати вченими цих скромних і обережних людей. Вони вірили в чудеса більше, ніж в науку, і їхні лекції скидалися на проповідь.

Нарешті, щоб покласти край суперечкам, спорядили наукову експедицію.

Членам експедиції не пощастило зустрітися з “дияволом”. Зате вони пізнали багато нового про вчинки “невідомої особи” (старі вчені наполягали на тому, щоб слово “особа” замінити словом “істота”).

У доповіді, опублікованій в газетах, члени експедиції писали:

“1. В деяких місцях на піщаних обмілинах ми помітили сліди вузьких ступнів людської ноги. Сліди виходили з боку моря і вели назад до моря. Проте такі сліди могла залишити людина, що під’їхала до берега човном.

2. Сіті, які ми оглянули, мають розрізи, що могли бути зроблені гострим різальним знаряддям. Можливо, сіті зачепилися за гострі підводні скелі або залізні уламки затонулих суден і порвалися.

3. Як розповідають очевидці, дельфіна, викинутого в бурю на берег, досить далеко від води, вночі хтось стягнув у воду, причому на піску виявлені сліди ніг і нібито Довгих пазурів. Мабуть, дельфіна стягнув у море якийсь добросердий рибалка.

Відомо, що дельфіни, полюючи на рибу, допомагають рибалкам, заганяючи рибу на обмілини. А рибалки досить часто виручають з біди дельфінів. Сліди пазурів могли бути зроблені пальцями людини. Уява надала цим слідам вигляду пазурів.

4. Козеня могло бути привезене на човні й підкинуте якимсь пустуном”.

Учені знайшли й інші, не менш прості причини, щоб пояснити походження слідів, залишених “дияволом”.

Вчені дійшли висновку, що жодне морське чудовисько не могло виконати таких складних дій.

І все ж ці пояснення задовольнили не всіх. Навіть серед самих учених знайшлись такі, яким ці пояснення здавалися сумнівними. Як міг навіть найспритніший і дуже впертий пустун витворяти такі речі, не потрапляючи так довго на очі людям? Але головне, чого вчені не згадали у своїй доповіді, це те, що “диявол”, як це було встановлено, робив свої подвиги протягом короткого часу в різних, розташованих далеко одне від одного місцях. Або “диявол” умів плавати з нечуваною швидкістю, або у нього були якісь особливі пристосування, або ж, нарешті, “диявол” був не один, їх було кілька. Але тоді всі ці жарти ставали ще більш незрозумілими і загрозливими.

Педро Зуріта пригадував усю цю таємничу історію, не перестаючи ходити по каюті.

Він не помітив, як розвиднілось і крізь вікно ілюмінатора пробився рожевий промінь. Педро погасив лампу і почав умиватися.

Обливаючи собі голову теплою водою, він почув перелякані крики, що долинали з палуби. Зуріта, покинувши вмиватися, швидко піднявся на палубу.

Голі ловці, що мали лише полотняні пов’язки на стегнах, стоячи біля борту, розмахували руками і безладно кричали. Педро глянув униз і побачив, що човни, залишені на ніч на воді, одв’язано. Нічний бриз відніс їх досить далеко у відкритий океан. Тепер уранішнім бризом їх поволі несло до берега. Весла шлюпок, розкидані на воді, плавали по затоці.

4

Кондрат Геснер — відомий німецький вчений XVI століття. Написав “Книгу про тварин”, що мала протягом довгого часу надзвичайно великий вплив на натуралістів. (Прим. автора).