Пульс безконечності

— Дякую за інформацію, — лагідно мовив Кратов. — Я гадаю, ми пізніше повернемось до цього питання. Як у вас справи?

Анна відвернулася.

— Мені хотілось би, щоб ваше питання було вже вичерпане, — кинула вона через плече.

Шренінг склав руки на грудях і спідлоба дивився на Кратов а.

— Коли Вчена Рада обговорювала питання про акватрансформацію, я гарантував, що летальних випадків не буде. Інакше б я просто відмовився. Я не експериментую з людьми.

— Це треба розуміти так, що все йде добре?

— Інакше в мене не було б часу розмовляти з тобою.

— Добре… Слухай-но, Ред, або ж я не розумію чогось, або ж якась неув’язка. Про які гарантії ти казав, якщо в тебе на пацюках лише вісімдесятипроцентна відтворюваність?

Шренінг знизав плечима.

— Ці дані характеризують результати всіх експериментів, у тому числі й в екстремальних умовах, коли про об’єкт нічого не відомо. За наявності ж статусграми і відповідності їй об’єкта я можу гарантувати практично повну акватрансформацію.

У цю мить збоку від Шренінга замиготіла кулька інформатора.

— На зв’язку Торстайн, — повідомив інформаційний центр.

— Нехай почекає, — відмахнувся Кратов. — Що означає “практично повну”?

— Те, що я не господь бог, — різко відказав Шренінг. Обличчя його скам’яніло. — Як і будь-яка копія, статусграма не може дати абсолютно точної картини людського організму. Відхилення можливі, і вони будуть. Регенерацією ж я зможу зайнятися лише у виняткових випадках.

— Під відхиленнями ти маєш на увазі…

— Неповну акватрансформацію!

— Каліцтва… — тихо мовив Кратов. — А якщо ота сама неповна акватрансформація торкнеться мозку?

— Будь-яка церебростатусграма на три порядки вища від загальної статусграми організму. Тут гарантія стопроцентна.

— А що вам заважає досягти такої самої точності при знятті загальної статусграми?

— Коли Комітет статусу людини розробляв методику зняття статусграм, він не міг передбачити, що їх будуть використовувати з подібною метою. Навпаки, в Комітету була абсолютно протилежна мета: людина за будь: яких умов має залишатись людиною. У фізіологічному розумінні. І межі точності функціональних груп статусграм засновані саме на цьому визначенні.

— Ну, а все ж таки, тобі особисто що заважає досягти тієї ж точності зняття статусграми?

— Мені? — Шренінг знизав плечима. — У принципі ми можемо досягти такої ж точності. Та акватрансформація, як і звіряння особи в Комітеті статусу людини, проводиться за трьома статусами. А їх, як відомо, можна знімати не частіше аніж раз на рік.

— Це мені відомо, — зітхнув Кратов. — А якщо…

— Слухай-но, Кратов! — не витримав Шренінг. — Невже ти гадаєш, що ми не зважили всі можливі “а якщо”? Ми робимо все, що в наших силах, і не лише для того, щоб звести ризик до мінімуму, але й зберегти особистість і здоров’я кожної людини недоторканими!

— Ну, добре, — кивнув Кратов. — Спасибі за пояснення. До побачення. Успіху вам!

— Дякую, — Шренінг вимкнув зв’язок.

Кратов стомлено поклав голову на долоні. Треба хоча б хвилинку перепочити. Занадто вже невдячна робота координатора. Мало того, що відриваєш людей від роботи, даремно турбуєш їх, нервуєш, так іще й у власних очах виглядаєш дурнем.

— Зв’язок із Торстайном, — нарешті вимовив він.

Посеред кімнати з’явився огрядний чоловік в біотратовому комбінезоні. Він апетитно їв величезний протобан, клаптями відгортаючи м’яку шкірку, і, побачивши Кратова, анітрохи не зніяковів.

— Привіт! — помахав він половинкою протобана. — Твій канал був зайнятий, і я вирішив поки що під’їсти.

— Смачного, — мовив Кратов. — Добридень. Тебе коли-небудь можна буде застати не за трапезою?

Торстайн муркнув і з хрускотом відкусив шматок протобана.

— Перший час після акватрансформації, — пробелькотів він із набитим ротом. — Знаєш, у мене вже зараз вигляд білка-44 викликає спазми у шлунку.

— Нарешті-бо ти схуднеш, — саркастично зауважив Кратов.

— Можливо, можливо… — Торстайн доїв протобан і кинув шкірку в утилізатор. — Але я сподіваюсь, що вже через місяць оранжерея почне давати продукцію. До речі, навіщо я тобі знадобився?

— А по-твоєму, навіщо ти можеш знадобитися координаторові робіт?

Торстайн зробив великі очі.

— Так Рада все-таки призначила тебе координатором? Не заздрю…

— Я теж.

— Тебе ще ніхто не посилав кудись подалі, щоб не заважав працювати?

Кратов зітхнув.

— І не одноразово. Тільки у м’якшій формі.

— А чого ти хотів би? Так і мусить бути. Кожній людині неприємно, коли втручаються в її роботу. Особливо, якщо той, хто втручається, знає цю роботу тільки в загальних рисах, а звітувати вимагає по всій формі, та ще й підганяє. Ось і мене ти зараз почнеш мучити: що зроблено, в якому обсязі і чи можна прискорити. Ну, скажу я тобі, що перша черга стане до ладу через три дні, а весь комплекс — через три тижні. А ти мені що? Майже в директивному порядку запропонуєш скоротити строки. Скажімо, два дні і тиждень. І в мене це, звісно, викличе роздратування. Тому що будівництво йде в якнайшвидшому темпі, техніка в повному розумінні працює на знос, і прискорити роботи я ніяк не можу.

Кратов скривився, як від зубного болю.

— Давай обійдемося без психоаналізу моєї діяльності. Торстайн розреготався.

— От-от. Приблизно те ж саме думають і твої підлеглі.

— Та-ак… — розвів руками Кратов. — Підколов ти мене все-таки!

І в цю мить інформатор запульсував багряним вогником термінового виклику.

— Вибач, — стрепенувся Кратов. — Ми з тобою ще продовжимо розмову.

Торстайн негайно відключився, а на його місці відразу ж з’явився Ретдіс. Він був украй схвильований, руде волосся скуйовджене.

— Є зв’язок?! — нетерпляче вигукнув Кратов.

— Так!

— Яким чином?

— Світловими спалахами. Ми помітили їх, коли “Шпігель” проходив над академмістечком.

Неймовірний тягар упав з плечей Кратова. Є зв’язок! І як просто! Але вісім днів…

— Що вони передають? Ретдіс розгублено закліпав.

— Ми ще не розшифрували. Я відразу до вас…

— Добре. Тільки-но розшифруєте — доповісте мені. Коли встановите двосторонній зв’язок, передасте такий наказ, фіксуйте: “Начальнику астрофізичної орбітальної станції “Шпігель” Гржецу Сільверу. Наказ. Терміново демонтуйте всю наукову апаратуру і звільніть від неї приміщення станції. Всі системи життєзабезпечення переведіть на оборотні цикли. В першу чергу — баланс води. Персоналу станції підготуватись до евакуації. До надходження відповідного наказу категорично забороняється використовувати шлюпку. Директор академмістечка ЦКД (філіал) на Сніжані Алек Кратов”. Кінець.

— Тепер передамо, — з полегшенням сказав Ретдіс, вимкнув фіксатор і сховав його до кишені.

— У них, звичайно, виникнуть питання з приводу наказу, — продовжував Кратов. — Я сподіваюсь, ви самі зможете надати їм потрібну інформацію. У скрутних випадках звертайтесь прямо до мене. Про результати зв’язку доповісте на Раді.

— Добре. У вас все?

— Все. Успіху вам.

— Спасибі, — подякував Ретдіс і відключився.

Кратов дозволив собі розслабитись. Зі “Шпігелем”, здається, все владналося. Тепер залишились дрібниці. Кілька хвилин він полежав у кріслі із виглядом абсолютно задоволеної людини, а потім викликав Торстайна.

— Ти вибач, що нас перервали, — мовив Кратов, коли Торстайн знову з’явився у нього в кабінеті. — Продовжимо нашу розмову…

Ярек Томановський прокинувся від неприємного відчуття у животі. Все навкруги хиталося, боліла голова, нудило. В першу мить навіть не міг зрозуміти, де знаходиться. Потім згадав. Долаючи запаморочення, він виліз із амортизаційного кокона і став на підлогу, що вислизнула з-під ніг. Його занудило ще дужче. Неслухняними пальцями Ярек намацав у нагрудній кишені ампулу тонікаміду і проковтнув її. Свідомість поступово почала прояснюватись. От уже не міг собі уявити, що його може закачати. Він підбадьорився, зробив кілька присідань. У скронях загупало, він потроху оговтався.