Сонячний вітер

— Тоді — курс на найближче відділення координації суспільної рівноваги?

— Ім’я?

— Там написано.

— Ви повинні точно і коротко відповісти на питання. Бажано без емоній, пояснень, розмірковувань. Точно на поставлене питання. Це не моя примха. Так вимагає систематика. Не захаращуються вузли машинної пам’яті зайвою інформацією. Ім’я?

— Адам Сезар.

— Рік народження?

— Тисяча дев’ятсот сорок восьмий.

— Місце народження?

— N, округ Шауберг, околиця номер тринадцять, ферма Колхауз. Але там було чотири ферми…

— Ясно. Де й коли вчилися?

— Грамон. Шістдесят шостий рік. Школа космічного пілотування. Три роки. Потім там же у вищій школі астронавтики.

— Місце роботи?

— База “Грамон”.

— Спеціальність?

— Астронавт першого класу.

— Посада?

— Командир корабля “Глорія”.

— З якого року літаєте?

— З вісімдесят шостого. За орбіту Місяця, мається на увазі.

— Курс вашого останнього рейсу?

— Міжгалактична станція “Кентавр-два”.

— Мета?

— Доставка апаратури.

— Старт?

— Сімнадцятого лютого дев’яносто п’ятого року.

— Як проходив політ?

— Нормально.

— Стенограма польоту велася?

— Так. На базі і на кораблі.

— У вас не було відчуття, що сталась аварія?

— Здалося, що “Глорія” здригнулась. Справді, здалося, бо інакше б ми з вами не розмовляли.

— Як ви оцінюєте свій стан?

— Задовільний.

— Ви розумієте, що відбувається?

— Ну… не зовсім. Гадаю, що це сон?

— Не віриться, що за якусь мить опинились на Землі, та ще й у місцях свого народження?!

— Так. Не віриться.

— Ще які гіпотези?

— Можливі галюцинації. Це буває. Космос усе-таки. Потім минає.

— Ще?

— Можливо, психологи запланували якийсь експеримент.

— Без вашого відома?

— Так. Без мого відома. Може, це потрібно для успішного завершення польоту.

— Яку ж лінію поведінки ви обрали… гм, у своєму сні?

— Бути таким, як є.

— Усні?

— Так. Прийняти його за реальність.

— І не забувати, що це… сон?

— Ну, наскільки це можливо.

— Але ж це не та дійсність, яка б могла вам приснитись?

— То й що? Я ж той самий.

— Неминуче виникнуть протиріччя, хіба ні?

— Тоді я заспокоюватиму себе, що це — сон.

— Гаразд. Обміркуйте таку собі… божевільну ідею: ви й справді невідомо яким чином потрапили з польоту на Землю, і на Землі з дня вашого старту минуло, скажімо, півтори сотні років.

— Маю уявити обстановку?

— Для початку.

— Ну, вона десь така, як от зараз.

— Ваші дії?

— Якось би призвичаївся.

— У незнайомому психічному кліматі?

— Все живе пристосовується до обставин.

— Безумовно! Але й обставини до живого, так? А обставинами можуть бути і люди, правда ж?

— Тобто, чи люди до мене пристосуються? Я один, а їх багато. Я не бачу в цьому проблеми.

— Якими були ваші стосунки з іншими до останнього старту? На Землі?

— Звичайними. На роботі — робочими. А в повсякденності… Суто утилітарні. Купити щось, відпочити, забезпечити себе необхідним… Навіть важко сказати. Я мав достатню платню і ніяких проблем у мене не виникало. Гроші — це, знаєте, своєрідне забезпечення функції комунікації, відповідний суспільний статус, чи що.

— Добре. І, скажімо, коли основи суспільства, в яке ви, припустимо, потрапили зараз, не змінилися, ви б не мали з ним конфліктних ситуацій?

— Думаю, ні.

— Якби була забезпечена функція комунікації?

— Певно.

— А щоб забезпечити її, треба працювати?

— Авжеж. Дарма грошей не платять.

— А коли б для вас не знайшли роботи? Тобто, ви розумієте, що я маю на увазі: техніка пішла вперед і таке інше, постійна увага оточення до вашої особи тощо…

— Я б міг і не працювати. У мене були солідні вклади, страховий поліс. Нащадків я не мав. А в нашій державі такі речі не пропадають і за тисячу років. До кінця б вистачило прожити безбідно. Певне, раз техніка пішла вперед, ціни не такі вже й високі?

— Помірні. Добре, що у вас збереглося почуття гумору. Отже, проблем не бачите?

— Ні. Не бачу.

— Навіть якби демократія змінилася б фашистською диктатурою?

— Я б дожив якось своє. Тобто, я гадаю, мороки зі мною, одним таким, що випав з часу, не було б.

— Гаразд. Скажіть відверто: по-вашому, оця наша розмова — плід сонної фантазії, галюцинації чи експерименту?

— При всій повазі до майбутньої цивілізації і балонні хоч краєчком ока поглянути на неї я б волів сидіти, точніше, лежати в кріслі “Глорії”, ще краще — в боксі відпочинку, летіти своїм курсом і бачити прекрасні сни. Згодьтеся, що наша дійсність краща за будь-які утопічні фантазії!

— Згоден. Тим більше, майбутнє в таких конкретних реаліях і не може вам снитися. Вам. Для нас це реальність.

— Я згоден. Тепер я з вами згоден.

— Добре, що ми з вами знаходимо спільну мову. Коли ви й далі згоджуватиметесь, гадаю, не виникне ніяких непорозумінь. І найкраще, коли те, що я вам зараз скажу, сприймете спокійно. Як реальність. Для вас краще.

— Я завжди був певен, що моя країна бажає своїм громадянам тільки добра.

— От-от. Це основа основ, яку нездатні похитнути віки. Надто громадянам, які ради блага її щомиті йшли на ризик!..

— Я — весь увага.

— Можливо, те, що я скажу, завдасть вам болю. Та й як же інакше… Всі ми люди… Сподіваюсь, ви зустрінете звістку з мужністю, достойною астронавта. Вам її досі не бракувало!

— Дякую.

— Я сам схвильований… Для нас усіх це велика несподіванка, де здивування, радість і тривога поруч… Так! Медикобіологічні дані показали, що ви — цілком здорова фізично, розумово і морально людина!..

— Дякую.

— …позбавлена галюцинацій, зовнішніх впливів і таке інше. Техніко-соціальні аналізи — розшифровка оцієї нашої розмови, дослідження “Глорії”, показали, що ви справді астронавт першого класу Адам Сезар, громадянин N.

— Дякую! Я справді схвильований.

— Отож усе, що перед вами, — дійсність, конкретна реальність, така ж, як і, приміром, переді мною.

— Це вже значно легше.

— Єдиний нюанс: сьогодні — двадцяте червня дві тисячі сто чотирнадцятого року.

— Це не така вже й велика трагедія. Навпаки. Я радий, що моя країна досягла ще більшого благополуччя.

— І країна також рада, що Адам Сезар, пропавши безвісти більше ста років тому, повернувся в її обійми.

— Єдиний нюанс: мені здалося, що те століття я подолав за якісь миті.

— Нюанс, справді, делікатний: зараз над цією проблемою б’ються математики, космологи-теоретики, словом, не в моїй компетенції це пояснювати. Але в “Грамоні”, так-так, у нашому славному “Грамоні”, вам усе розтлумачать. Я ж, як заступник голови окружного відділення координації суспільної рівноваги, вітаю вас з поверненням від імені ваших земляків. Ми пишаємося вами!

Це був той самий кабінет. Ті ж столи й крісла, портрети і картини, пухнасті зелені килимки, на вікнах гардини з японського шовку.

Тут Адам Сезар 17 лютого 1995 року забирав льотні документи і підписував необхідні папери. І зараз, ступивши сюди, він був подумав спершу, що експериментатори навмисне зіграли на контрастах, кинувши його на добру сотню літ уперед, а потім знову повернули у звичну обстановку; один бог знає, чого вони хочуть. Глянув запитально-іронічно на куратора космічного Центру, худорлявого непоказного чоловіка, і той зрозумів, що хотів сказати Сезар, покліпав глибокодумно під товстими скельцями окулярів: так-так, мовляв, ми навмисне скрупульозно відтворили обстановку, ту, 17 лютого 1995 року, це вже для вас минуле, далеке минуле, яке вже не боляче згадувати, але навіює печаль, світлу таку печаль, мов за дитинством загубленим…

— Панове, — заговорив куратор, — з вашого дозволу я зроблю коротеньку інформацію, яка водночас буде відповіддю на питання, що хвилюють кожного, в тому числі й нашого шановного пілігрима. — Куратор легенько вклонився у бік Сезара. — Ви здогадалися, про що йдеться. Яким чином Адам Сезар опинився в 2114 році? Я буду коротким: докладніші відомості ви отримаєте в прес-центрі, крім того, вони будуть опубліковані в спеціальних виданнях, з науковими викладками, гіпотезами, розрахунками тощо. Отож сама суть: маємо на сьогодні дві версії незвичайного повернення Адама Сезара — фізичну і біологічну. Версія перша: “Глорія” потрапляє в закапсульований згусток часу, утворений на зчепленні сил тяжіння планет і окремих систем. Так, ніби курча влізло в яйце, не розбивши шкаралупи. Однак швидкість і маса “Глорії” збурили вміст капсули зсередини, шкаралупа тріснула, й курча вилупилося… тільки в іншому просторовому вимірі. Відповідно змінився і знак часу. Мінус! Апаратура спрацювала у зворотному порядку. “Глорію” за мить, а в нас тим часом минуло ціле століття, відкинуло назад. По мірі наближення до Землі енергія мінус простору — часу вичерпувалась і врешті перейшла у звичний для нас стан, а Сезар приземлився. Ніяких змін ні в його організмі, ні в системах корабля не відбулося. Біологічна версія: якимось чином — чи то під впливом невідомого випромінювання, чи знов-таки сил тяжіння — корабель і Адам Сезар законсервувались і блукали космосом оці всі 119 років, доки не опинилися в точці відльоту, в яку в подібних випадках потрапляють неминуче. І знов — ніяких змін.