Страница 21 из 35
Він дивився на погаслий екран Відеона і мовчав. Зрештою, і розмовляти було ні з ким, хіба що з самим собою. Близько трьох годин тому капітан пішов од нього. За цей час полковник чотири рази переглянув відеоінформацію з “Омеги” і разів шість уважно перечитав записи в бортжурналі зорельота.
Безперечно, за незрозумілим і загадковим калейдоскопом подій щось крилося. Марк’є багато що віддав би, щоб опинитись на зорельоті.
Єдиний, хто міг пролити світло на причини дивної поведінки Навігатора, був лейтенант Ковальський. Проте розраховувати на нього поки що не доводилось.
Замислений погляд слідчого блукав по сріблястому прямокутнику, де не так давно точилися драматичні події. Щось бентежило свідомість. Марк’є ніяк не міг позбутися дивного відчуття. Неясні здогади лякливо ховались десь глибоко на дні свідомості.
Треба було з чогось починати. Але з чого? Хто чи, може, що наведе його на правильний шлях? Штурман? Навігатор? А може, щось інше, чого він не вловив і не помітив? Полковник нервував, чого раніше за собою не помічав.
Потрібна була версія, чіткі логічні умовиводи. Марк’є дістав з кишені сорочки записник і занотував питання, які найбільше його хвилювали:
“1. Чому Навігатор вийшов з ладу, а потім незрозуміло як відновив свої функції?
2. Чому так різко поліпшилися його параметри і швидкодія, коли ніякісіньких порушень у схемі не було?
3. Чи й справді лейтенант встиг змінити щось у комп’ютері Навігатора?
4. Що саме крилося за штурманською спробою ввімкнути синтаксичний аналізатор?”
Марк’є різко підвівся. Коробка з відеокристалами, яка лежала у нього на колінах, впала на підлогу, проте слідчий не звернув на це уваги. Припущення, яке блискавицею шугонуло в напруженій свідомості, було настільки неймовірне, що полковник у першу мить відкинув його як фантастичне. Проте ідея вже чіпко тримала його розум. Останній запис у нотатнику, схоже, є тією ниткою, з якої можна починати розплутувати клубок загадок.
Слідчий взяв бортжурнал. Поквапливо став шукати потрібне місце. Так і є. Він не помилився. Вголос прочитав: “…перед тим, як втратити свідомість, Ковальський зробив спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Що може за цим критися?”
Ледве стримуючи хвилювання, став швидко ходити по каюті. Отже, капітан теж щось запідозрив. Марк’є підійшов до столу, натиснув кнопку виклику чергового. Той не забарився. Двері розчинились, і на порозі виросла довготелеса постать білявого єфрейтора.
— Негайно розшукайте капітана! — наказав Слідчий.
Черговий приклав руку до пілотки, хвацько клацнув закаблуками і кинувся виконувати наказ.
— Капітане! — мовив слідчий, тільки-но командир “Омеги” переступив поріг каюти. — Чи довго штурман був у ролі біоконтактора?
Лукаш нахмурився, щось пригадуючи. Нарешті сказав:
— Це легко встановити. Мені здається, хвилини дві.
— Як ви вважаєте, — Марк’є не зводив з капітана сіро-зелених очей, — цього досить для внутрішнього контролю за мобільністю комп’ютера?
— Ні. Потрібно щонайменше тридцять хвилин, а якщо дотримувати інструкції — сорок.
— Чим же пояснити раптовий шок, який вразив лейтенанта? І подальше нормальне функціонування Навігатора? Навіть більш ніж нормальне. Від чого зросла швидкодія і якість його роботи?
— Оператори твердять, що Навігатор працює в абсолютно новому режимі, не передбаченому інструкцією, — завважив Лукаш.
— А ви що думаєте з цього приводу? У вас виникли якісь підозри?
— Підозри не підозри, а деякі сумніви є.
— Які саме? — швидко запитав Марк’є.
— Мені здається, що в роботу Навігатора, крім лейтенанта, міг втрутитись іще хтось.
Капітан наголосив на останньому слові і тепер очікувально стежив за реакцією слідчого.
Марк’є здивовано глянув на капітана. У полковника склалось враження, ніби Лукаш читає його думки. Запанувала мовчанка. Нарешті слідчий перервав її:
— Хто ж, по-вашому, це міг бути?
— Дідько його знає. — Лукаш знизав плечима.
— А ви, бачу, великий хитрун. — Марк’є всміхнувся. І додав серйозно: — Отже, ЩОСЬ, ви припускаєте, втрутилося в роботу комп’ютера…
— І на деякий час вивело Навігатор з ладу, але потім удосконалило його, — завершив полковникову фразу Лукаш.
Капітан знову здивував слідчого. Виходить, вони думали однаково? Що ж, у такому разі вдасться скоріше встановити істину.
— На мою думку, штурман не причетний до відновлення роботи Навігатора. Просто випадково збіглися початок його втручання і завершення ЧИЙОГОСЬ, — міркував уголос Лукаш.
— Гм… Чи не хочете ви сказати, що лейтенантів шок якимось чином пов’язаний з присутністю чогось чужого в комп’ютері Навігатора?
— Можливо. Я багато думав про це. Але ведення слідства — компетенція відповідних органів.
— Ще одне запитання. Ви не звернули уваги на дивну поведінку штурмана, точніше, його спробу ввімкнути синтаксичний аналізатор? Мені здається, Ковальський хотів щось повідомити…
— Послухайте! — вигукнув Лукаш. — Може, в цьому і криється розгадка?
— Мерщій до комп’ютера! — кинувся до виходу Марк’є.
Капітан наказав черговому по машинному залу ввімкнути синтаксичний аналізатор. Пристрій натужно гудів рівно чотири хвилини, ніби переробляв інформацію. Лукаш запитально подивився на сержанта. Той кліпав очима, стежачи, як весело блимають різноколірні вогники на індикаторній Дошці — неспростовні докази переробки якоїсь інформації. Це був той самий сержант Рей Хаккет, який чергував під час біоконтакту Ковальського з комп’ютером.
— При мені в аналізатор ніхто ніяких даних не вводив. Ним узагалі ще не користувалися, відколи його встановили на борту “Омеги”, — спантеличено пробурмотів сержант. — Нічого не розумію. Я ні па мить не виходив із залу.
Полковник махнув рукою. Хотів було сказати: “Ми це передбачали”, як друкарський пристрій несподівано заклацав цифро-буквенними щелепами. На папері одна за одною з’являлися літери, слова. Всі з’юрмилися біля вихідного каскаду, читаючп про себе те, що видавав комп’ютер.
“РОЗУМ ЯК ВИСОКООРГАНІЗОВАНА ЛОГІЧНА СИСТЕМА МАЄ ЗДАТНІСТЬ ДО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ. ВІН ВПЕРТО ФОРМУЛЮЄ ЦІЛІ І ШЛЯХИ ДОСЯГНЕННЯ ЇХ. ПРИ ЦЬОМУ БЕЗПЕРЕРВНО ПОЛІПШУЄ І ОПТИМІЗУЄ СТРУКТУРУ СВОЇХ НАЙЕЛЕМЕНТАРНІШИХ ЗВ’ЯЗКІВ”.
“НОСІЇ ІНТЕЛЕКТУ НАЙКРАЩЕ РОЗУМІЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО, КОЛИ РІВЕНЬ ЇХНЬОЇ ПІДГОТОВКИ ПРИБЛИЗНО ОДНАКОВИЙ. ІНШИМИ СЛОВАМИ, ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ ІНТЕЛЕКТІВ — ЦЕ ПРОЯВ ІНФОРМАЦІЙНОГО РЕЗОНАНСУ”.
“КОСМІЧНА ІСТОТА МАЄ ЗДАТНІСТЬ МИСЛИТИ І УСВІДОМЛЮВАТИ СВОЄ “Я” НА РІЗНИХ ЩАБЛЯХ ОРГАНІЗАЦІЇ МАТЕРІЇ, ПРИЙМАЄ НАЙОПТИМАЛЬНІШІ ДЛЯ ШИТТЯ ФОРМИ. ПРОСТІР НЕ Є НІЩО”.
“В ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ РОЗУМ МОЖЕ БУТИ НЕ КІБЕРНЕТИЧНОГО, А БІОЛОГІЧНОГО ТИПУ”.
Текст несподівано обірвався.
— Якась абракадабра. — На обличчі чергового відбилося здивування.
— Не робіть поспішних висновків, сержанте, — озвався
капітан.
— Справді, — втрутився полковник, — це дещо незвичне формулювання досить цікавих думок.
— Особливо останньої, — не втримався черговий і процитував: — “В окремих випадках розум може бути не кібернетичного, а біологічного типу”.
Марк’є і Лукаш перезирнулися. Сам того не відаючії, сержант влучив просто в ціль.
— Знаєте, — звернувся до обох слідчий, — мені доводилося вивчати праці Ціолковського — видатного вченого минулого. Цей геніальний провидець на зорі освоєння космосу припускав можливість існування могутніх “ефірних істот”, не прив’язаних до якоїсь матеріальної оболонки.
— Пробачте, — не втерпів Рей Хаккет, — але мені здається, ніби ви цим самим стверджуєте можливість існування цивілізації іншого типу, ніж людська.
— Саме так.
— Я, здається, починаю вас розуміти, полковнику, — сказав командир “Омеги”. — Ви припускаєте, що комп’ютер Навігатора увійшов у безпосередній контакт з могутньою цивілізацією кібернетичного типу. Про що нас і повідомили.
— Саме так. Очевидно, та цивілізація, натрапивши на електронний мозок Навігатора, почала його модернізувати і тим позбавила на якийсь час корабель автоштурмана. Коли ж лейтенант Ковальський подумав увійти в біоконтакт з комп’ютером, Навігатор уже був готовий до виконання своїх функцій, причому на значно вищому рівні. Несподівана поява в системі комп’ютера іншого носія інтелекту примусила цю цивілізацію, якщо можна так сказати, піти на спілкування з ним. Певно, штурман зрозумів це і хотів якось повідомити нас про своє відкриття, але знепритомнів.