Страница 62 из 146
№456 [366]
«Що то за суш така! — казав пан писар пану голові. — Колиб-то дощик зпризнув — то усе б полізло із землі». — «Ковінька[367] тобі на язик, пане писарю! — кає голова. — Уже ж там у мене три жïнки, да не дай же то боже, як вони вилізуть!»
№457 [368]
Заснув мужик на возі да і наïхав на верству́; коні стали, мужик і проснувся да й кає: «Оце бісова тіснота! Да що то за розумні люди були: не знали, де постановити верству́!»
№458 [369]
Продав Грицько борошно[370] в губерніï[371] і купив собі добрі шкапові[372] чоботи[373], вимазав ïх добрим дьогтем і напився губернськоï горілки[374] всмак[375], так що ледве[376] виліз з губерніï. Далі вже не міг іти, упав на шляху[377] да і заснув, а москалі шли да і зняли чоботи. На другий день уранці ïде мужик з того села, з якого був і Грицько. Ото він, бач — той, що ïхав, підходе до Грицька да і буде його: «Вставай, кажу, Грицько!» — «Да ще рано», — кає Грицько. «Да яке тобі рано?» — «Геть[378], кажу тобі!» — кає Грицько, розсердившись. «Бач, ще й гнівається! Прийми хоч ноги з шляху, дай проïхати». Глянув Грицько на своï ноги і баче, що нема чобіт, да і кає: «Се не моï, моï в чоботах!»
№459 [379]
«Що це з тобою робиться? — кає батько свому синові. — Чи у тебе лихоманка, чи що, що ти нічого і не ïси? Чи ïв ти сьогодні що?» — «Ні, — кає син, — мати уранці дала краюшку хліба, да черству, я хотів в ведро обмочити, да не влізла, дак я і сухую згриз; більш[380] ничого не ïв».
№460 [381]
Сів Охрім з своєю жінкою Солохою на великопісні запуски[382] запускати. Солоха чи що з’ïла, чи не з’ïла, а Охрім усе поïв, і печене, і варене, да ще он цілу макитру[383] гречаних вареників вм’яв[384], і не здужа, сердега, вже встати з покуття да й кає жінці: «Солоха, Солоха! Ке[385] лишень сюда подушки». —
«На що тобі? Хіба на примосці місця мало?» — «Ох, лишечко ж мені!» — гвалтує Охрім. «Да що там таке з тобою?» — «Ох, голубочко ж моя Солоха! Скажи ж мені: чи усі миряне сьогодні ïли вареники?» — «А як же, усі!» — «Про-о-пали ж теперічки усі миряне!»
№461 [386]
Зібралися з нашого села хлопці, може ïх там було із семеро або й більш. Да пішли в губернію на ярманок. Ходять собі по ярманку да й думають, щоб то губернське купити, да таке, щоб усім було в диковину. Аж зирк, москаль несе фузію[387]! «А що, браця, — кає коваль[388], — чи не купимо фузію у москаля?» — «А що ж, — гукнули[389] хлопці, — коли куповать, то й купимо!» Ото й купили фузію, купили маку — се то бач, пороху купили і шроту[390], да й пішли додому. Ідучи дорогою, один хлопець кає: «А що, браця, трельнимо[391] з фузіï!» — «Коли трельнимо, то й трельнимо!» — «А хто буде триляти?» — питає один. «Да хто ж, — гукнули усі, — як не коваль, се вже звісно!» Ото коваль узяв фузію, усипав в неï жменю[392] маку да і хотів уже триляти. «Тривай[393], тривай! — гукнули хлопці. — А ще ми не сипали маку». — «Ну, сипте і ви» — кає коваль. Хлопці повну фузію насипали маком да й кажуть: «От теперечки триляй, а ми з боків станемо да будемо дивитись[394], як вона пальне»[395]. — «А куди триляти?» — питається коваль. «Да туди, на татарву», — гукнули хлопці. Коваль трельнув — і фузію упустив і сам упав, а після як очунявся[396] да поглядів, що вся у нього морда в пасоці[397], а хлопці — де який без очій, а де який зовсім мертвий лежить, аж жах[398] його пройняв. А далі і кає: «Оце бісова фузія! Скільки тут людей побила! Чого ж вона наробила[399] у татарви?»
№462 [400]
«Прохоре! — кає Омелько. — А на шо оце у тебе висе рушниця[401], хіба ти умієщ триляти?» — «От таке! — каже Прохір, — атож і не умію? Ластівку кулею[402] так і зчешу». — «Еге, а зіб’єш кулею у мене з голови шапку?» — «Зіб’ю». — «Ні, не зіб’єш!» — «Ні, зіб’ю». — «А шо?..» — «Кварту горілки». — «Добре!» Ото і пішли Прохір і Омелько у поле; сів Прохір на пні, а Омелько відміряв[403] п’ятнадцять ступенів да й ціле прямісенько в Прохорову кучму[404], а Прохір тільки зна натягує шапку, шоб не збив ïï Омелько. Трельнув Омелько. Прохір як сніп покотився. «А шо, — кає Омелько сам собі, — не збив, пропала кварта горілки!» А далі як підійшов да побачив, шо Прохір зовсім умер, зняв з його кучму — аж куля наскрізь голову пробила. «Еге, — сказав сам собі, — оце я понизив!»
367
Закорючка.
368
AT —. СУС — 2062*. Язык украинский. Варианты не отмечены.
369
AT 1288*. Язык украинский. Кроме данного в AT учтен финский вариант. Опубликован еще один украинский анекдот в сб. Веселий оповідач. Упоряд. Б. Грінченко, Киïв, 1913, № 122.
370
Муку.
371
В губернском городе.
372
Шкаповый — яловый, то есть сапоги из телячьей кожи.
373
Сапоги.
374
Водки.
375
Всласть.
376
Едва.
377
На дороге.
378
Прочь.
379
AT —. СУС — 2064*. Варианты не отмечены.
380
Больше.
381
AT —. СУС — 1446*. Язык украинский. Варианты не отмечены.
382
Великопостное заговенье.
383
Большая глиняная ендова, сосуд.
384
Умял, съел.
385
Дай.
386
AT 1228. В AT учтены варианты в балтском, балканском, германском и русском материале. Русских вариантов — 5, украинских — 3, белорусских — 2
387
Ружье.
388
Кузнец.
389
Закричали, воскликнули.
390
Дроби.
391
Стрельнем.
392
Горсть.
393
Погоди.
394
Смотреть.
395
Выпалит.
396
Очнулся.
397
В крови.
398
Ужас, страх.
399
Наделала.
400
Отчасти AT 1228.
401
Ружье.
402
Пулею.
403
Отмерил.
404
Кучма — особенный род крестьянской шапки.
405
AT —. СУС — 2084*. Украинских вариантов — 2, белорусских — 1.