Страница 54 из 112
— Яких кордонів?
— Я кажу: бізнес не має кордонів, товаришу адмірал! Заради високих прибутків Швеція, хоч і нейтральна, допомагає Німеччині проти нас.
— Не вся Швеція! її капіталісти! А шведські моряки, навпаки, допомагають нашим людям. Були втечі з фашистських концтаборів на узбережжі Балтики. Утікачів, я чув, ховали в трюмах шведських кораблів.
Шубін промовчав. Очей не міг одвести від “небезпечного вантажу”, від подвійних стальних обручів, усередині яких блищали шарики, щільно припасовані один до одного.
На цих шариках крутиться колесо війни! Не буде їх, і зупиняться, вклякнуть танки, літаки, всюдиходи, амфібії, вантажні і легкові машини. Розладнається весь величезний механізм знищення людей.
Тепер зрозуміло, чому підводний човен кружляв біля притопленого транспорту. Він оберігав таємницю трьох букв: “СКФ”!
А можливо, вишукував способи якось виручити, врятувати цінний вантаж. Його, очевидно, направляли не тільки для гарнізонів Хіума і Саарема, а призначали також і для могутнього курляндського угрупування.
Щось, проте, перешкодило врятувати вантаж. Найвірогідніше, не вистачило часу. З розвантаженням транспорту не встигли впоратись, бо Червона Армія і Флот наступали надто швидко.
“А можливо, це я сполохав підводного човна, — майнуло в голові Шубіна. Така думка була йому приємна, тішила його самолюбство. — Поєдинок не відбувся, та все-таки я сполохав човен!..”
У всякому разі, “Летючий Голландець”, як завжди, появився там, де відбувався торг за спиною воюючих, де затівалася чергова підлість, яка мала продовжити війну, а отже, забрати десятки, сотні тисяч людських життів.
ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ОДИН ІЗ ЦВЯХІВ
Кампанія 1944 року закінчилась для Шубіна на підступах до Павілості за півтораста миль від Кенігсберга. Загін торпедних катерів було відведено у Ленінград, на зимовий перестій. Ох, і слово ж похмуре: перестій!..
Вимушена бездіяльність погано впливала на Шубіна. Він ставав неврівноваженим, дратівливим, навіть вередливим — наче дитина, яку відірвали од гри і поставили в куток.
До всього, вони ще розминулися з Нейлом!
Коли Шубін нарешті згадав про англійського моряка, його вже не було в Рігулді. Виявилося, що найвиснаженішу групу колишніх військовополонених — і Нейла серед них — спішно евакуювали в тил.
Куди? Адреса, адреса! Яке місто, госпіталь? Цього евакуатори не знали.
Але що ж сталося на річці Арамаці, Аматаці, Акатарі, — словом, на одній із трьохсот приток Амазонки?
Що це за світна доріжка, про яку згадував Нейл? За яких обставин зустрівся він з “Летючим Голландцем”? Який вантаж охороняв підводний човен?
Мовчанка.
Занепокоєно і співчутливо поглядала Вікторія на незвичайно похмурого Шубіна. Вона сказала одного разу:
— Немов читав книжку і тебе перебили на найцікавішому місці, правда? Покликали у невідкладній справі. Згодом повернувся, а книжку хтось забрав…
Зате “Ауфвідерзеен” був тут, як уродився!
Коли розум цілком зайнятий роботою, стороннім думкам не протиснутися в нього. Вхід усіляким дурницям найсуворіше заборонено! Та досить припинити роботу, як одразу ж з усіх щілин полізе така нечисть, що хоч вовком вий!
На холостому ходу жорна думок перетирають самі себе. Тепер вони під акомпанемент “Ауфвідерзеен” без упину перемелювали одне й те саме: важкі спогади про перебування Шубіна на борту “Летючого Голландця”.
Він знову думав про гайковий ключ. Чи правильно зробив, що не пустив його в хід, коли був на борту “Летючого Голландця”?
Звичайно, не в його, Шубіна, характері така жертовна загибель. Він вважав би за краще якось схитрувати і потопити підводного човна, а самому випливти, щоб потішатися тріумфом.
До того ж один знайомий підводник пояснив Шубіну, що у нього все одно нічого не вийшло б. У кожному відсіку неодмінно є вартовий.
— А потім? Тобі не вдалося б задраїти обидві перебірки. Та й тебе почули б згори, з поверхні моря, тільки в тому випадку, коли б перебували безпосередньо над підводним човном.
Це ніби знімало з Шубіна провину. Та жадобу помсти було не вгамовано.
Вікторія виявляла невсипущу турботливість і старалася якнайрідше лишати його самого. Вони часто бували на людях, ходили в театр, у гості.
— Старайся не згадувати! — радила вона. — Це ж як у казці: озирнись, і злі страховища, ціла зграя страховищ, кинуться на тебе ззаду і розшматують!
Новий рік Шубіни збиралися зустріти у Будинку офіцера.
Розклавши на дивані парадну тужурку, Шубін заклопотано прикріплював до неї ордени і медалі.
За спиною дражливо шелестів шовк. Це Вікторія, вигинаючись ящіркою перед трюмо, натягувала вузьке довге плаття. Жінки-військовослужбовці уже з’являлися на вечірках у цивільному одязі.
Потім вона, погойдуючись, пройшлася по кімнаті.
— Яка розкіш, ти не можеш собі уявити! Черевички на високих каблуках!
— Незручно ж!
— Все одно розкіш! Я так давно не танцювала! Любий, застебни мені “блискавку” на платті!
Але з цією “блискавкою” завжди виникали затримки, хоч не можна сказати, щоб досадні. Доводилося поправляти зачіску, пудрити розчервоніле обличчя…
— Ми спізнимося, любий! — прошепотіла Вікторія, не озираючись. Дзвінок біля вхідних дверей почули не одразу.
— Два довгих, один короткий! Позивні Шубіних! Борю, до нас!
У вузький коридор, а потім у кімнату насилу протиснулося щось громіздке, волохате. Коли глянули зблизька, виявилося, що це довга куртка хутром назовні. Людина всередині куртки була незнайома Шубіним.
Тільки тоді, коли вона усміхнулася і чорні брови, що зрослися на переніссі, кумедно піднялися, Шубін впізнав її. Джек Нейл, судновий механік, показав свою усмішку замість візитної картки!
Від здивування і радості Шубін не знаходив слів. Але гість знайшов їх, і це були російські слова.
— Дякую! — несподівано сказав він. — Доброго здоров’я, товаришу! — Подумавши, додав: — Будь ласка…
Він замовк і усміхнувся ще ширше. Поки що це було все, чого він навчився у Росії.
З’ясувалося, що деякий час Нейл служив у Заполяр’ї, а тепер їде в Москву, у військову місію, по нове призначення.
Худе обличчя його було гладенько виголене. Разом з клоччями піни і сивої бороди він скинув, здавалося, років двадцять. Підборіддя видалося різкіше. Рот, виявляється, був вузький, рішучий. Зате помітнішими стали зморшки.
— Але ви зібралися в гості, — сказав Нейл, переступаючи біля порога з ноги на ногу. — Сьогодні всі зустрічають Новий рік.
— Ви зустрінете його з нами! Ми запрошуємо вас у Будинок офіцера… Але ви собі не уявляєте, який я радий вам!
— Не більше, ніж я, — ввічливо сказав гість. — Що ж, до години ночі я у вашому розпорядженні. О пів на другу відходить мій поїзд.
— А зараз двадцять дві! Коли ж ми встигнемо побалакати? Ви ж не доказали ще про цю ріку, притоку Амазонки.
Шубін благально поглянув на Нейла, потім на Вікторію.
Вона не могла бачити його благаючим.
— Ми залишимося дома, тільки й того! — сказала вона, приховуючи смуток за усмішкою. — Я зімпровізую вечерю. Містер Нейл пробачить нам за скромне частування.
Шубін радісно оголосив, що в нього є НЗ.[28] У відповідь Нейл, усміхаючись, витяг з кишені плескату флягу:
— Думав, почаркуюся сам із собою у поїзді, якщо не застану вас у Ленінграді. Адресу дали північноморські катерники, але, як то кажуть, без гарантії. Бренді, правда, слабкуватий.
Він зізнався, що з усіх напоїв на світі віддає перевагу російській горілці.
— Така ж міцна, як і ваші морози, і ваша дружба, — з притиском сказав він.
Затамувавши зітхання, Вікторія поміняла парадні туфлі на розтоптані домашні, підв’язала фартуха і заходилася поратись.
А чоловіки, усміхаючись, сіли один проти одного. Відбувався той традиційний обряд, який звичайно передує бесіді двох друзів, що зустрілися після довгої розлуки: взаємне поплескування по плечу, підштовхування в бік, радісні вигуки і безглуздий сміх.
28
НЗ — недоторканний запас.