Страница 46 из 112
Перевантажування — з англійського транспорта па норвезький — відбувалося при світлі ламп, встановлених у трюмах під ковпаками, щоб їх не було видно згори і з моря.
Ковші пролітали над головами, наче велетенські зловісні птиці. У повітрі іскрилися міріади піднятих водяних крапель.
Люди рухалися у цій імлі, що світилася, як безплотні тіні, як душі утоплеників.
Олафсону захотілося перехреститись. Чи не ввижається це йому?
Матроси обох транспортів працювали мовчки. Лише коли-не-коли лунали, підганяючи їх, вигуки боцманів.
Олафсон озирнувся. Підводний човен змінив позицію, погойдуючись уже із зовнішньої сторони шхер. Зрозуміло! Прикриває кораблі, що перевантажувалися, від можливого нападу з моря. Високий берег материка, очевидно, не вважався небезпечним. Олафсон пригадав, що поблизу немає населених пунктів.
Але те, що відбувалося, не можна пояснити! Адже Англія і Німеччина перебувають у стані війни. І ось в одному із закутків шхер зійшлися англійський транспорт і німецький підводний човен! їх розділяє тільки норвезьке судно, — Норвегія нейтральна.
У проріхах туману над головою чорніло небо, наче проталини в снігу. Невдовзі небо почне бліднути.
Вигуки, що підганяли матросів, стали різкішими, теми навантаження посилився. Пара валила від матросів, які поквапно снували туди й сюди. Зате Олафсон промерз, весь задерев’янів, сидячи на своєму сідалі і боячись поворухнутися.
Не чекаючи, доки закінчать вантажити, він так само обережно повернувся через ілюмінатор до своєї каюти.
Уранці його розбудив Однорейсовий моряк.
— Капітан запрошує на мостик. Знімаємося з якоря, херре Олафсон, — запобігливо доповів він. — А як вам спалося цієї ночі?
Олафсон скоса поглянув на його шахраювато-пришелепувату фізіономію.
“Мені, знаєш, снився дивний сон”, — хотів був сказати він. Але вчасно стримався, промовчав.
Біля Ставангера судно вийшло із шхер, і служба Олафсона закінчилась.
Та, сходячи з мостика, він устиг звернути увагу на те, що курс змінено — стрілка компаса вказує на південь, а не на південний схід.
— Надійшла телеграма від власників вантажу, — мимохідь сказав старший помічник, що стояв на вахті. — Вантаж переадресовано із Копенгагена в Гамбург.
Гамбург? Цього слід було чекати. Гамбург чи Бремен! Недаремно ж никав біля судна німецький підводний човен!
На мостик лоцман уже не піднімався — тим більше, що Північне море пройшли майже в суцільному тумані, рухаючись за зчисленням, раз у раз подаючи гудки, щоб не зіткнутися з яким-небудь зустрічним кораблем.
У Гамбурзі лоцман зійшов на берег і влаштувався в готелі — так остогидло йому на транспорті. Стоянка не повинна була затягнутися, до різдва хотіли бути дома.
За своїм звичаєм, Олафсон коротав час у ресторанчику при готелі. Там, другого чи третього вечора, його розшукав Однорейсовий моряк.
Ногою він підсунув стільця, і, не питаючи дозволу, підсів до столу. Обличчя його було розпалене, осклілі очі непорушні.
— Наш капітан, — оголосив він, — зробив страшенно велику дурницю в своєму житті!
— Не розумію.
— Звільнив мене! Щойно я трохи посварився з ним, і — бах! — він одразу ж вигнав мене, мало не в шию! Гарно, га?
Старий лоцман відсьорбнув пива і глибокодумно обсмоктав довгі звислі вуса. На язиці крутилося запитання: чому Однорейсовий моряк вважає це дурницею, та ще й страшенно великою?
Але тому потрібен був слухач, а не співбесідник.
— Що ви п’єте? Пиво? А чому не ром? “Дехто ладен закласти жалування й душу на додачу, що в ром не підмішано й краплі води!” Чи як там у вас? Ви чудово розповідали в Кіркенесі цю стару легенду. Кельнере! Рому!.. Отаке-то! Дурень капітан на колінах умовлятиме мене залишитися на кораблі!
— Умовлятиме? — недовірливо перепитав Олафсон.
— Саме умовлятиме! Інакше я, повернувшись додому, розповім усе, що знаю про нього і про цього “Летючого Голландця”!
Від подиву Олафсон розхлюпав пиво, яке підносив до рота.
— Тс-с! Тихо! — застеріг Однорейсовий моряк. — Ви, виходить, не впізнали “Летючого Голландця?” А ще самі розповідали про нього, і з такими подробицями!
Він відкинувся на спинку стільця і зареготав. З сусідніх столиків на нього почали озиратися.
Однорейсовий моряк перейшов на шепіт:
— Але ж ви не могли чекати, що “Летючий” з’явиться перед вами у всьому своєму старомодному вбранні! З подертими вітрилами і скелетами на реях? Часи змінилися, херре Олафсон! І вашому “Летючому Голландцеві” також довелося змінити зовнішній вигляд. — Він кивнув кілька разів: — Так-так! Той самий підводний човен, що супроводжував нас у шхерах! Деякий час він смакував свій ром.
— Чого ж ви не п’єте, старина?
Але у старого лоцмана відпала охота пити. Те, що він почув від Однорейсового моряка, було страхітливо, підло, і він, Олафсон, брав участь у цій підлості!
Річ у тому, що на складах в Англії з якихось причин залежався нікель, очевидно, канадський. Запаси його нікуди було дівати, власники, за словами Однорейсового моряка, зазнавали величезних збитків. Тим часом фашистська Німеччина мала гостру потребу в нікелі.
Посередниками в таємній операції виступили норвезькі судновласники. Так було зафрактовано в Кіркенесі судно з порожнім трюмом.
У затишному містечку, у шхерах, нікель перевантажили з трюму англійського транспорта в трюм норвезького — товар, так би мовити, передано з-під поли.
Німецькому підводному човну, прозваному “Летючим Голландцем”, належало на випадок появи англійських військових кораблів відволікати їх на себе і навіть, якщо треба буде, вступити з ними в бій. Однак все обійшлося гаразд.
— Щось я не можу зрозуміти, — безпорадно сказав Олафсон. — Як же це? Англійський нікель — німцям! Адже Англія воює з Німеччиною…
— Солдати воюють, херре Олафсон, а торговці торгують. Запам’ятайте: бізнес не має кордонів!
Однорейсовий моряк трохи підвівся, зазирнув Олафсону в обличчя:
— Гай-гай! Та ви зовсім розкисли, старина! — І він поблажливо поплескав його по плечу, чого ніколи б не насмілився зробити раніше. Але ж тепер вони були в одній злодійській компанії! — От що! — сказав він, швиргонувши на стіл гроші. — Зачекайте мене! Я незабаром повернуся. Тільки заберу свої манатки на кораблі і, можливо, вилаю ще раз цього дурня капітана, якщо зустріну. А потім будемо веселитися і пити до ранку! За ром платить “Летючий Голландець”, правильно я кажу?
І він пішов, сміючись, натикаючись на столики і з перебільшеною ввічливістю бурмочучи вибачення. Але Олафсон не дочекався Однорейсового моряка.
На ранок він прочитав у газеті про те, що, повертаючись на корабель, бідолаха з п’яних очей забрів на дров’яну пристань, упав у воду і потонув.
Але який моряк, навіть п’яний і навіть уночі, не знайде дороги до свого корабля?
Проте Олафсон не довго задумувався над цим. Того ж таки дня його було заарештовано і без пояснення причин ув’язнено в концтаборі.
Можливо, за Однорейсовим моряком стежили і розмову його з Олафсоном було підслухано?..
— Гадаю, що так воно й було, Джек, — розповідав старий лоцман, обдаючи Нейла уривчастим, нестерпно гарячим подихом. — В концтаборі я дізнався, що незабаром після нашого рейсу наці окупували Норвегію. Потім вони загарбали Францію разом з Голландією і Бельгією. Англійський нікель знадобився! Звичайно, в загальній масі його було не так уже й багато, але все-таки… Ти знаєш, із нікелю роблять наконечники для куль! Так, улітку тисяча дев’ятсот сорокового року сотні, тисячі англійських і французьких солдатів полягли від англійського нікелю. У цьому, Джек, і моя провина, частка провини!..
Інколи Олафсона починало тіпати, і він замовкав. Та як тільки його відпускало, він знову притягував Нейла до себе:
— Люди повинні дізнатися про контрабандний нікель! Правильно? Усі люди, весь світ! Але що я міг один? Хай би навіть передав звістку на волю. Хто б мені повірив? Чи важко цим англійським гендлярам відмогтися од будь-якого звинувачення, маючи в кишені владу і гроші, суд, поліцію, продажні газети, найманих базік у парламенті? А я один проти них і до того ж ув’язнений у концтаборі! І тоді я подумав про росіян. Я знаю росіян! Ще до першої війни я водив шхерами їхнє посильне військове судно. Був, пам’ятаю, на ньому молодий штурман, гарний хлопець і дуже тямущий. Він ладен був годинами слухати мене. Особливо подобалась йому історія Летючого Голландця. Я хотів би розповісти продовження історії цьому штурманові…